Постанова № 74004995, 10.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/874/17

Провадження № 22-ц/779/428/2018

Категорія 6

Головуючий у 1 інстанції Максимів І. В.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Турів О.М.,

за участю апелянта та її представника ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Перегінська селищна рада про знесення самочинного будівництва, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Максимів І.В. 06 лютого 2018 року в смт. Рожнятів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 12 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про знесення самочинного будівництва, в обґрунтування якого зазначив, що 26 грудня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень придбав торговельний комплекс за адресою АДРЕСА_1, а 28 січня 2010 року звернувся з відповідною заявою до Перегінської селищної ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,4351 га для його обслуговування. Однак рішенням селищної ради від 16.10.2010 року надано йому дозвіл на складання проекту землеустрою на земельну ділянку площею лише 0,37 га, а іншу частину земельної ділянки площею 0,015 га Перегінська селищна рада надала приватному підприємцю ОСОБА_5 для обслуговування магазину «Бібівін», що стало підставою для оспорювання його в судовому порядку. Рішеннями судів встановлено, що саме він вправі оформити у користування (власність) усю площу земельної ділянки, раніше переданої під торговельний комплекс, в тому числі і на частину земельної ділянки, яку ОСОБА_5 мала намір оформити для обслуговування своєї самочинної добудови, розташованої на земельній ділянці площею 0,0101 га по АДРЕСА_1. У зв'язку з набранням судовими рішеннями законної сили він неодноразово звертався до селищної ради з заявами про надання дозволу на складання проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 0,0101 га для обслуговування належного йому торговельного комплексу, однак такі заяви залишені без реагування та не вирішені по суті.

Крім того, позивач зазначив, що технічна можливість здійснити перебудову даного самочинного об'єкта відсутня і така перебудова не відновить порушене право позивача, що є підставою для прийняття судом рішення саме про знесення даного об'єкту.

Просив зобов'язати ОСОБА_5 за власний рахунок знести самочинно збудований нею об'єкт, площа забудови якого в загальному складає 0,083 га (з врахуванням паркана розміщеного на фундаменті), а саме добудови до існуючого магазину по АДРЕСА_2 та паркана, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0101 га. (а.с.2-7)

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 знести самочинно збудовані нею об'єкти нерухомості, а саме добудову до існуючого магазину та паркан, площа забудови яких в загальному складає 0,083 га, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0101 га по АДРЕСА_2. (а.с.130-135)

Не погодившись з даним рішенням ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд не звернув увагу на відсутність у ОСОБА_4 правовстановлюючих документів на земельну ділянку та не врахував, що на час придбання ним приміщення, право на будівлі та споруди, розміщених на земельній ділянці площею 0,56 га, яка була в користуванні торгового центру «Юлія «ЗАТ «ІФА», було і в інших осіб. На час укладення договору купівлі-продажу продавець приміщення не був землекористувачем земельної ділянки площею 0,56 га, тобто в тому обсязі, що вимагає ОСОБА_4

Суд не звернув увагу на те, що прибудова до нежитлового приміщення загальною площею 126 кв.м., яке використовується під магазин, відповідно до технічних висновків не призводить до порушення передбачених законодавством прав та інтересів громади Перегінської селищної ради, приміщення вже збудоване, придатне до експлуатації та відповідає нормам екологічної та санітарно - епідеміологічної безпеки.

Апелянт зазначає, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. В рішенні суду не наведено докази, які б вказували в чому полягає порушення прав ОСОБА_4, оскільки згідно заявлених позовних вимог та допустимих доказів вбачається, що із самочинним будівництвом, яке проведено нею (ОСОБА_5), не погоджується тільки ОСОБА_4, маючи намір одержати у ради спірну земельну ділянку.

Суд без жодних обґрунтувань не звернув увагу на те, що між нею та Перегінською селищною радою укладено договір оренди спірної земельної ділянки до моменту придбання позивачем приміщення, і, відповідно, вона має право переважне право на продовження такого договору.

За наведених обставин в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нову постанову, якою в позові відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 ОСОБА_3 зазначає, що наведеним в апеляційній скарзі доводам вже надано оцінку судовими інстанціями та відхилено їх судовими рішеннями в 2012-2014 роках, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для розгляду даного спору. Посилання ОСОБА_5 на той факт, що нею побудовано об'єкт ще в 2005 році і що на той час в неї був договір оренди землі, вважає таким, що спростовується письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, а також тим, що тимчасовий договір оренди земельної ділянки, наданий ОСОБА_5, не відповідає вимогам ст.ст.116,123,125,126 Земельного кодексу України. Жодних правовстановлюючих документів на спірну частину земельної ділянки у відповідача не існує. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.185-187)

Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, представника позивача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_2, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необгрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником торгівельного комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26.12.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24937971від 28.12.2009 року. (а.с.109-110,111 т. 1)

З Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 з відповідними землевпорядними документами, виданого на підставі рішення Перегінської селищної ради від 26 червня 1996 року, встановлено, що торговому центру «Юлія» торгової компанії СТД надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,56 га(а.с. 50-55 т.1), а 9 серпня 2005 року селищною радою припинено право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,48 га торговому центру «Юлія» торгової компанії СТД та визнано зазначений державний таким, що втратив чинність у зв»язку з несплатою земельного податку. Виділено у спільне користування заїзд площею 168 м.кв. довжиною 48 м та шириною 3,5 м по вул. Січових Стрільців (біля торгового центру «Юлія»), про що свідчить витяг з рішення сесії Перегінської селищної ради від 9 серпня 2005 року (а.с.56 т.1)

Згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 26 квітня 2005 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0267 га, цільове призначення якої комерційне використання, у межах згідно з планом по АДРЕСА_1. (а.с.57 т.1)

ОСОБА_5 є власником крамниці із стоматкабінетом (нежитлових приміщень площею 251,7 кв.м.), що розташовані за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13. 12.2006 року. (а.с. 62 т.1)

Рішенням сесії Перегінської селищної ради від 20.07.2010 року № 229-24/2010 ОСОБА_5 надавався дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 28 площею 0,0101га для обслуговування існуючого магазину (пункт 122 Рішення) (а.с.60 т.1)

З акту обстеження земельної ділянки від 17.05.2011 року, висновку про погодження проекту землеустрою від 06.06.2011 року, висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області № 05-39/1636 від 06. 06.2011 року встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0101 га, яка знаходиться в смт. Перегінськ по вул. Січових Стрільців розташований об'єкт нерухомого майна, а саме самовільно збудоване приміщення магазину. Земельна ділянка межує з півночі-землі запасу селищної ради; зі сходу - землі запасу селищної ради; з півдня - вул. Січових Стрільців; з заходу - земельна ділянка ТзОВ «Юбід», що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 17.05.2011 року №47. Земельна ділянка пропонується для надання в оренду.(а.с.58, 63-64 т.1)

Постановою Рожнятівського районного суду від 14 травня 2012 року у справі № 913/33/2012 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Перегінської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_7, про визнання неправомірною бездіяльності Перегінської селищної ради та скасування рішення сесії селищної ради, яка набрала законної сили, визнано неправомірною бездіяльність Перегінської селищної ради Рожнятівського району щодо ненадання ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до поданої ним заяви (у розмірі 0,4351 га). Зобов'язано на черговій сесії селищної ради розглянути заяву ОСОБА_4 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення йому земельної ділянки відповідно до вимог ст. 123 ЗК України. Визнано незаконним та скасовано п. 20 рішення № 245-26/2010 від 16.10.2010 року про надання дозволу ОСОБА_5 на складання проекту землеустрою для відведення земельної ділянки по вул. Січових Стрільців площею 0,015 га для обслуговування існуючого магазину «Бібівін».

Даним рішенням суду встановлено, що станом на 01 січня 2011 року за даними звіту форми 6-зем за попереднім власником приміщення торгового комплексу по АДРЕСА_1 в смт Перегінськ рахується земельна ділянка площею 0,4657 га. Відповідно до генерального плану забудови селища Перегінськ, забудова земельної ділянки перед фасадом торгового комплексу та земля для обслуговування такої забудови не передбачена, на земельній ділянці від фасаду торгового комплексу до центральної дороги запроектовані клумби. Жодних змін щодо розміщення будь-яких інших об'єктів містобудування на закріпленій за торговельним комплексом земельній ділянці генеральним планом не передбачено і зміни до нього не вносились. ОСОБА_5 з 2006 року є власником руконструйованого під магази кафе «Коровай» у АДРЕСА_2, для обслуговування магазину передано їй у власність 26.04.2005р. 0,0267 га землі. Цим же рішенням встановлені обставини про порушення права ОСОБА_4 на земельну ділянку 0,4351 га для обслуговування торгівельного комплексу (а.с.8-12 т.1)

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року, у адміністративній справі № 876/5351/13 за позовом ОСОБА_4 до Перегінської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5, про визнання неправомірним та скасування рішення визнано протиправним та скасовано п. 122 рішення Перегінської селищної ради від 20 липня 2010 року № 229-24/2010 «Про розгляд відношень юридичнихта фізичних осіб та заяв громадян селища», відповідно до якого ОСОБА_5 надавався дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 28 площею 0,0101 га для обслуговування існуючого магазину.

При цьому суд визнав обставини, встановлені постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2012 року преюдиційними.

Цим же рішенням встановлено, що ОСОБА_5 самовільно (без відповідних документів та дозволу) здійснила добудову до придбаного нею приміщення магазину «Коровай» за рахунок землі біля торгівельного комплексу, тому п.122 рішення селищної ради є незаконним, оскільки надано дозвіл на складання проекту землеустрою для відведення землі для обслуговування самовільно збудованої добудови, не передбаченої генеральним планом забудови смт. Перегінськ, та порушено право ОСОБА_4 на земельну ділянку, виділену у користування одному з попередніх власників будівлі торгівельного комплексу у 1996 році площею 0,56 га. (а.с.13-16, 17-20 том 1).

17 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Перегінської селищної ради із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою і надання йому, як власнику торгівельного комплексу, дозволу на складання проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 0,0101 га для обслуговування належного йому торгового комплексу (а.с.24-25 т.1).

16 лютого 2017 року розглядалось питання надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, однак рішення з цього приводу не прийнято, що підтверджено копією витягу з протоколу засідання сесії Перегінської селищної ради від 16.02.2017 року.(а.с.26 т.1). При цьому ОСОБА_5, як депутат Перегінської селищної ради зазначила, що на даній земельній ділянці знаходиться належне їй торгове приміщення, яке було побудоване до придбання ОСОБА_4 торгового комплексу.

Матеріали справи містять припис щодо усунення ОСОБА_5 порушень у сфері містобудування, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області від 25.07.2011 року та постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області №485 від 25.07.2011 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудування (а.с.175,175-зворот т.1).

Задовольняючи позов, суд, виходив з положень ст.ст.376,391 ЦК України, ст.ст.212,152 ЗК України, встановивши, що ОСОБА_5 самочинно здійснила добудову нежитлового приміщення площею 126,0 кв.м. до магазину та паркан, площа яких в загальному складає 0,083 га, розташованих на земельній ділянці площею 0,0101 га по АДРЕСА_2 що входила до складу земельної ділянки площею 0,56 га, наданої попереднім власникам торговельного комплексу по АДРЕСА_1 та придбане ОСОБА_4 у 2009 році, а забудова земельної ділянки перед фасадом торгового комплексу та земля для обслуговування такої забудови не передбачена, дійшов висновку, що дії ОСОБА_5 щодо самочинного будівництва порушують права позивача як власника нежитлових приміщень, у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані нею об'єкти нерухомості.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

В силу частини 2 зазначеної статті якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права користування або власності.

Окрім того, пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України , особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає користувачем або власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому користувачу або власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року № 6-2225цс16, 12 жовтня 2016 року № 2099 цс16, 13 квітня 2016 року 6-253цс16.

Із державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 з відповідними землевпорядними документами, виданого на підставі рішення Перегінської селищної ради від 26 червня 1996 року, встановлено, що торговому центру «Юлія» торгової компанії СТД надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,56 га землі в межах згідно з планом землекористування, розроблялася технічна документація на земельну ділянку, тобто земельна ділянка перебувала у попереднього власника нежитлових приміщень у користуванні відповідно до норм земельного законодавства. Таке користування тривало до 09.08.2005 року і припинено у зв»язку із несплатою земельного податку.

Отже, з наведеного виходить, що на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі земельна ділянка була сформована площею 0,56 га.

Таким чином, враховуючи сформованість земельної ділянки як об»єкта цивільних прав на момент укладення договору купівлі-продажу та користування нею попереднім власником, наступний власник набуває права на отримання цієї земельної ділянки у користування для обслуговування нежитлових приміщень.

При цьому не має жодного значення припинення права користування цією земельною ділянкою у зв»язку з несплатою земельного податку, оскільки зазначена обставина не спростовує факт виділення в натурі земельної ділянки як об»єкта цивільних прав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник або користувач цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності або користування на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Європейським Судом з прав людини у рішенні «Серявін проти України» зазначено, що стаття 1 Першого протоколу по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто непов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою. Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних

прав конкретної особи.

Протокол засідання сесії Перегінської селищної ради від 16.02.2017 року свідчить про те, що представницький орган селищної ради самоусувається від вирішення питання про надання позивачу ОСОБА_4 дозволу на складання проекту землеустрою на оспорювану частину земельної ділянки площею 0, 0101 га через наявність на ній самовільної забудови, зведеної ОСОБА_5

При тому зазначена земельна ділянка а ні ОСОБА_5, а ні будь-якій іншій особі у власність чи користування не передана.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини про порушення права позивача та факт самочинного будівництва, зведеного відповідачем, встановлені постановами Рожнятівського районного суду від 14 травня 2012 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 у адміністративних справах, які набрали законної сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 самочинно здійснила добудову нежитлового приміщення площею 126,0 кв.м. до існуючого магазину та паркан площею 0,083 га, розташованих на земельній ділянці площею 0,0101 га по АДРЕСА_2, яка входила до складу земельної ділянки площею 0,56 га, наданої попереднім власникам торговельного комплексу по АДРЕСА_1, придбаного позивачем ОСОБА_4 у 2009 році.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

В силу частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту зазначеної правової норми у контексті положень статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

З плану забудови вбачається, що площа забудови нежитлового приміщення разом з бетонним парканом що в смт. Перегінськ по вул. Січових Стрільців, 28, за межами Державного акту становить 0,083 га. І це не оспорюється у судовому засіданні (а.с.28)

Згідно з ч. 2 та п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час здійснення добудови у відповідача була відсутня проектно-дозвільна документація, вона здійснена всупереч вимогам чинного законодавства, порушує права позивача, оскільки перешкоджає йому оформити у користування земельну ділянку для обслуговування належного йому торгівельного комплексу та реалізації його права накористування земельною ділянкою у межах, наданих попередньому власнику.

Доводи апелянта про те, що позивач не є а ні власником, а ні користувачем земельної ділянки, тому його право не порушено, а право на звернення з таким позовом виникло лише у селищної ради не заслуговують на увагу, оскільки у судовому засіданні встановлено, що позивач не може реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у користування у зв»язку із самовільною її забудовою відповідачем.

Відповідач здійснила забудову земельної ділянки та користується нею без відповідної правової підстави, оскільки не дотриманий установлений законом порядок надання земельної ділянки в оренду та реєстрації договору оренди земельної ділянки станом на 01.09.2010 року, що виключає її правомірне володіння земельною ділянкою, тому суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 76-82 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 травня 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський