Постанова № 73999093, 16.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Даценко В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 р. Справа № 539/3316/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Катунова В.В.,

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2018, вул. Монастирська, 17, м. Лубни, Полтавська область, 37500, по справі № 539/3316/17

за позовом ОСОБА_2

до Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №461 від 01.12.2017 року, яким відмовлено йому - ОСОБА_2 у перерахунку пенсії, згідно довідки ТОВ "Лубенський КБВ" №85 від 08.11.2017 року; зобов'язати Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та виплачувати йому -ОСОБА_2 пенсію, відповідно до довідки, №85 від 08.11.2017 року, виданої ТОВ "Лубенський КБВ", починаючи з 17.11.2017 з урахуванням раніше сплачених сум пенсії.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач вказав, що не погоджується з вимогами апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним, прийнятим з чітким з'ясуванням всіх обставин справи та доказів та у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на Лубенському комбінаті будівельних матеріалів (правонаступник ТОВ «Лубенський КБМ») і з 01.06.1986 року по 02.08.1986 року був призваний на військові збори по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та перебував у 30 кілометровій зоні відчуження у складі військової частини 61606.

Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, є інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного із роботами по ліквідації аварії та отримує пенсію призначену відповідно до статті 57 Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З 11.09.2013 року отримує пенсію відповідно до ст. 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У листопаді 2017 року позивач звернувся до ТОВ «Лубенський КБМ», оскільки вважав, що розмір виплаченої йому заробітної плати за роботу в зоні відчуження не відповідав положенням нормативно-правових актів, які діяли на той час і були під грифом «таємно» та для службового користування, зокрема, постанови Ради міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних спілок від 10 червня 1986 року №207-7; постанови ЦК КПРС Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР, всесоюзної центральної ради професіональних спілок від 07 травня 1986 року № 524-156; розпорядження РМ СРСР від 23 травня 1986 року № 1031 рс «Про оплату праці військовослужбовців - учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС»; розпорядження РМ СРСР від 17 травня 1986 року № 964 рс «Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати»; постанови РМ СРСР всесоюзної центральної ради професійних спілок від 05 червня 1986 року № 665-195; постанови РМ УРСР від 08 травня 1986 року № 168-5 «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення робітників підприємств організацій зони ЧАЕС» та листа Держкомпраці УРСР від 23 вересня 1986 року №136-с.

08.11.2017 року ТОВ «Лубенський КБМ» видало позивачу довідку № 85, в якій перераховано заробітну плату за період з 01.07.1986 року по 31.07.1986 року, з урахуванням вказаних нормативних актів.

На підставі вказаної довідки позивач звернувся до відповідача про перерахунок пенсії.

Рішенням Лубенського ОУПФУ від 01.12.2017 року № 461 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії. Рішення мотивоване тим, що у вказаній довідці позивачу безпідставно нараховано підвищення на 10 %, премію 60 %, а також премію 400 крб.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача на підставі довідки ТОВ "Лубенський КБВ" №85 від 08.11.2017 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 112, визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, пенсії за бажанням осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної цією особою за роботу в зоні відчуження у 1986 - 1990 роках.

Відповідно до пункту 7 Порядку обчислення пенсій особам, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначав виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від пеіоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, II - 4, І - 3). При цьому в усіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути ні: від фактично одержаної суми у зазначений період.

Основним документом, який підтверджує час, місце і три робочого дня у зоні відчуження є:

- довідка, видана командиром військової частини, у складі якої виконувались роботи, про участь у ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження (первинний документ на підставі якого проводилась оплата праці за основним місцем роботи в підвищених розмірах) з зазначенням населеного пункту (зони небезпеки, кратності оплати праці), періоду роботи (кількості днів, тривалості робочого дня);

- довідка, видана архівом Міністерства оборони України, яка підтверджує час, місце і тривалість робочого дня у зоні відчуження.

Згідно із пунктом 2.10. розділу 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення/перерахунку пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, довідки про заробітну плату видаються на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та ін. документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою, організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Таким чином, у розумінні приписів пункту 7 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підприємство має надати довідку про новий розмір заробітної плати (з оплатою годин роботи у надурочний і нічний час, вихідні і святкові дні), яка розрахована на підставі довідок, виданих командиром військової частини або Міністерством оборони, якими підтверджене час, місце і тривалість робочого дня цих осіб.

Отже, аналізуючи наведені норми матеріального права колегія суддів зазначає, що невід'ємною складовою підстав та порядку перерахування пенсії є беззаперечне підтвердження відомостей, що містяться в довідці, відповідними первинними документами бухгалтерського обліку про тривалість робочого дня та місце її виконання.

Перерахунок пенсії не може проводитись на припущеннях чи даних, які не відповідають первинним бухгалтерським документам.

З матеріалів справи вбачається, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 08.06.1986 р. по 02.08.1986 р.

Згідно акту № 999 від 30.11.2017 року відповідачем було проведено позапланову перевірку ТОВ " Лубенський комбінат будівельних матеріалів " щодо достовірності довідки про заробітну плату, одержану особою в зоні відчуження в 1986 році виданої ОСОБА_2 за № 85 від 08.11.2017 року. Перевіркою було встановлено, що вказана довідка видана безпідставно та заробітна плата розрахована з порушенням норм законодавства. В зв'язку з чим позивачу було відмовлено у проведенні перерахунку пенсії (а.с. 20, 21).

Так, підприємством невірно визначений показник кратності.

Обчислення заробітку проведено на підставі різних законодавчих актів, що застосовувалися в різні періоди для обчислення заробітку за роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Так з моменту аварії оплата праці для працюючих в зоні відчуження регулювалась постановою ЦК КПРС, Президії Верховної ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07.05.1986 № 524-156, тобто проводилася за підвищеними до 100 процентів тарифний, ставками (посадовими окладами) незалежно від населеного пункту.

Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 № 964 було доручено установити зони небезпеки, де оплата праці працівник підприємств, установ і організацій, розташованих в межах 30-кілометрової зони, розділеної на III, II, І зону небезпеки, проводиться відповідно у 5-, 4-, 3- кратному розмірі тарифних ставок (посадових окладів).

Оплата праці робітників і службовців, відряджених в зону ЧАЕС призваних на військові збори, за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата проводилась згідно абзацу 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 № 207-7 у відповідних зонах небезпека 4-, 3- і 2-кратному розмірах (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.

Якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігалася заробітна плата, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження зменшувався на одиницю.

Таким чином, після прийняття розпорядження Ради Міністрів СРСР 17.05.1986 № 964 робота працівників оплачувалась в кратному розмірі виходячи з тарифної ставки за місцем роботи, без застосування підвищених тарифів.

Отже, вказані нормативно-правові акти не застосовуються одночасно, оскільки розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 № 964 визначення зон небезпеки на території зони відчуження вводить нові умови праці, замість попередніх, встановлених постановою від 07.05.1986 № 524-156.

Тому для обчислення заробітку із годинної тарифної ставки, підвищення на-100 відсотків, як це проведено підприємством, підстави відсутні.

Також, підприємством безпідставно, без надання підтверджуючих документів, проведено нарахування премії у розмірі 60%. Постановою Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 № 207-7 було дозволено підвищувати до 60% максимальний розмір премії. Конкретний розмір премії встановлювався на кожному підприємстві безпосередньо, але не в 60 відсотків тарифної ставки (окладу). Відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 153/10-43 премія за роботу в зоні ЧАЕС виплачувалась у відповідності з діючими на підприємстві системами преміювання. Таким чином, якщо до призову на військові збори премія працівнику нараховувалась систематично, за період виконання пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в зоні відчуження, премія також повинна бути нарахована в тих же розмірі, як і працівникам підприємства, які не брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. у відповідності з діючим положенням про преміювання. Якщо на підприємстві виплата премії не була передбачена, або була передбачена, але в меншому розмірі, підстав для нарахування премії в розмірі 60% немає.

Наявні на підприємстві документи про нарахування заробітної плати, а також особовий рахунок за 1986 рік не підтверджують факт встановлення на підприємстві премії в розмірі 60 % та виплати одноразової премії, передбаченої підпунктом 3 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 № 207-7 в розмірі 400 крб., що свідчить про необґрунтованість її включення до складу заробітної плати для обчислення пенсії. В ході проведення перевірки на підприємстві виплата премії ОСОБА_2. у розмірі 60% не підтверджена особовими рахунками. Положення про преміювання не виявлено. Одноразова премія в розмірі 400 крб. в розрахунковій відомості за 1986 рік не нарахована та не виплачена.

Таким чином, загальна сума заробітної плати в розмірі - 2525,84 крб., вказана у довідці про заробітну ОСОБА_2 №85 від 08.11.2017 року за період роботи в зоні відчуження з 08.06.1986 по 02.08.1986, не підтверджена первинними документами.

Дана правова позиція узгоджується з позицією ВСУ викладену в постанові від 15.12.2015 у справі №21-4722а15, відповідно до якої "обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами. Іншого чинним законодавством не передбачено".

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2018 року по справі № 539/3316/17 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2018 по справі № 539/3316/17 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов