Постанова № 73998431, 15.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2834/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

при секретарі судового засідання Смидюк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі від 23 березня 2018 року (суддя - Сподарик Н.І., м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання виключного права на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування та відсутності повноважень передавати у власність або постійне користування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 20 березня 2018 року звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, у якому просила визнати, що виключне право на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1 а також на закріплену за ним прибудинкову територію мають тільки співвласники цього будинку; визнати відсутність повноважень у Львівської міської ради передавати у власність або постійне користування земельну ділянку під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1 а також на закріплену за ним прибудинкову територію третій стороні - юридичній особі - ОСББ «На Війтівській».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року у справі №813/1075/18 відмовлено у відкритті провадження у справі, у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не досліджено наданих доказів та не встановлено обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає ухвалу суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір у розглядуваній справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки як вбачається з обставин, викладених у позові, спірні правовідносини регулюються цивільним законодавством України.

Такі висновки суду першої інстанції не є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ч.1 ст.4 КАС України).

Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є спір, який випливає зі здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

У розглядуваній справі позивачем заявлено дві позовні вимоги, з огляду на що апеляційний суд вважає за необхідне надати правову оцінку окремо кожній із них.

Щодо позовної вимоги в частині визнання того факту, що виключне право на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1 а також на закріплену за ним прибудинкову територію мають тільки співвласники цього будинку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.13 Конституції України, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

За змістом ст.80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.9 ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

У відповідності до положень ст.122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі ст.83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер. Отримання права законного володіння земельною ділянкою, для ОСББ, передбачено ЗК України, зокрема ст.42, яка є спеціальною нормою щодо земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків та отримання у власність земельних ділянок, які ідентифікуються як прибудинкова територія, об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку.

Зокрема ч.1 ст.42 ЗК України чітко зазначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Частиною 2 цієї ж статті зазначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як вбачається із змісту позову та з характеру спірних правовідносин, вони не є відносинами публічно-правового характеру, оскільки в даному випадку позивач (як співвласник багатоквартирного будинку) звертаючись з означеним позовом до суду, має намір захистити своє порушене право, тобто виключне право на отримання земельної ділянки у власність чи безстрокове користування під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1 а також на закріплену за ним прибудинкову територію. Таким чином, нормативний підхід до розуміння наведених вище норм матеріального та процесуального права в контексті обставин справи дає підстави вважати, що відносини, які склалися між позивачем та відповідачем у відповідній частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, спір, що виникає із таких правовідносин, має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Підсумовуючи колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції у цій частині є обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо позовної вимоги в частині визнання відсутності повноважень у Львівської міської ради передавати у власність або постійне користування земельну ділянку під багатоповерховим будинком по АДРЕСА_1 а також на закріплену за ним прибудинкову територію третій стороні - юридичній особі - ОСББ «На Війтівській», апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР).

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (ч.1 ст.5 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до ч.1 ст.1 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, і в якому держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Отже, визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, апеляційний суд вважає, що правовідносини, які виникають у зв'язку із встановленням наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, а саме Львівської міської ради, як органу місцевого самоврядування, щодо передачі у власність чи постійне користування земельних ділянок є публічно-правовими за їх характером, з огляду на що справу у відповідній частині заявлених позовних вимог належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладених висновків про належність розглядуваного спору до публічно-правових, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги в частині визнання відсутності повноважень у Львівської міської ради передавати у власність або постійне користування земельну ділянку під багатоповерховим будинком по вул. Личаківській, 165, а також на закріплену за ним прибудинкову територію третій стороні - юридичній особі - ОСББ «На Війтівській» повинні розглядатися судом у порядку КАС України.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі постановлена за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильної відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, а відтак вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 16 травня 2018 року.