Постанова № 73998311, 15.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/2004/18 Суддя першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури №9 Солом'янського району міста Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - Відповідач-1, ГП України), Прокуратури міста Києва (далі - Відповідач-2, Прокуратура м. Києва), Київської місцевої прокуратури №9 Солом'янського району міста Києва (далі - Відповідач-3, Київська прокуратура №9) про:

- визнання протиправними дій або бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність - відповідачів, що призвело до затягування досудового розслідування, до приховування злочинів Солом'янського УП ГУНП в м. Києві та таємного закриття кримінального провадження №12016100090010567 від 10.09.2016 року;

- зобов'язання Генерального прокурора України здійснити свої повноваження відповідно до ч. 5 ст. 218 КПК України та передати справу для досудового розслідування до НАБУ;

- стягнення за протизаконні дії відповідачів нанесеної моральної шкоди життю та здоров'ю у процесі протиправних дій у розмірі 1 000 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення із вказаним позовом стала незгода Позивача з протиправними, на його думку, діяннями Відповідачів щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016100090010567 від 10.09.2016 року. Такі дії, як зазначив суд, повинні бути здійснені Відповідачами згідно КПК України, а тому їх невиконання повинні бути оскаржені у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом.

Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та зобов'язати Окружний адміністративний суд міста Києва відкрити провадження по адміністративній справі №826/2004/18. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, наголошуючи, що оскаржуване рішення постановлене без виклику ОСОБА_1, що порушило її конституційні права та позбавило права останньої викласти доводи та обставини справи. Крім того, зазначає, що рішення про відмову у відкритті провадження зумовлено небажанням судді розглядати дану справу по суті. Звертає увагу суду, що хоча КАС України не містить приписів щодо можливості оскарження рішень, дій та бездіяльності органів досудового розслідування, останні є суб'єктами владних повноважень, а відтак даний спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства згідно положень ч. 2 ст. 20 КАС України.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 27.04.2018 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ГП України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що, по-перше, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають розглядатися у порядку КПК України, по-друге, порядок оскарження діянь Відповідачів регламентовано приписами кримінально-процесуального закону, по-третє, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, рішень Конституційного Суду України та Верховного Суду України, адміністративний суд не є належним судом, уповноваженим вирішувати даний спір.

У межах встановленого ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 року строку відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2018 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.05.2018 року.

Крім того, на адресу Київського апеляційного адміністративного суду 04.05.2018 року надійшло заперечення ОСОБА_1 на відзив ГП України на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у задоволенні відзиву Відповідача-1 на апеляційну скаргу. Указане заперечення обґрунтовано незгодою з викладеними у відзиві доводами щодо неможливості розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства, а також у ньому викладено фактичні обставини справи, починаючи зі звернення Позивача до правоохоронних органів вперше.

У судовому засіданні Апелянт доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Представники ГП України, Прокуратури м. Києві та Київської прокуратури №9 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували у повному обсязі та просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.

Як було зазначено вище, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження окремих дій чи бездіяльності органів прокуратури до суду здійснюється у порядку, визначеному КПК України.

З такими висновками Окружного адміністративного суду міста Києва колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, згідно п. 2 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Тобто, законодавцем передбачено різновиди публічно-правових спорів, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.

З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у рішенні від 23.05.2001 року №6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31-А ЦПК України.

З урахуванням викладеного колегією суддів враховується, що відповідно до п. п. 1, 9-1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною на момент подання даного позову до Окружного адміністративного суду міста Києва, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора - бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

При цьому порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).

Тобто, оскарження рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, органів прокуратури, які здійснені щодо кримінального провадження або у рамках кримінального провадження, може відбуватися виключно за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, даний спір виник у зв'язку з протиправними, на переконання ОСОБА_1, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, вчинених або не вчинених останніми у рамках кримінального провадження від 10.09.2016 року №12016100090010567, що на переконання останнього, виключає можливість його розгляду та вирішення у порядку адміністративного судочинства. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зауважив, що такі діяння органів прокуратури можуть бути оскаржені за правилами кримінального процесуального закону. Відтак, у межах спірних правовідносин Окружний адміністративний суд міста Києва не може вважатися належним судом, уповноваженим розглядати віднесений до юрисдикції кримінального судочинства спір.

Наведений висновок, поряд з іншим, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 24.04.2012 року у справі №21-989во10 та від 16.09.2015 року у справі №21-1666а15.

У контексті наведеного твердження ОСОБА_1 про те, що постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі спричинено небажанням судді розглядати дану справу, є безпідставним та жодним чином не обґрунтованим. Навпаки, розгляд такої справи неналежним (у даному випадку адміністративним) судом зумовив би допущення перевірки дотримання органами прокуратури вимог КПК України поза межами передбаченого останнім способами процесуального контролю.

Посилання Апелянта на приписи ч. 2 ст. 20 КАС України в якості обґрунтування того, що всі інші не визначені положеннями ч. 1 ст. 19 КАС України публічно-правові спори підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства, є помилковим з огляду на таке.

Категорії справ, на які поширюється чи не поширюється юрисдикція адміністративних судів, регламентують норми статті 19 КАС України, у той час як правилами статті 20 Кодексу адміністративного судочинства врегулювано питання розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів, тобто визначено, яким саме адміністративним судом належить розглядати той чи інший спір, який згідно ст. 19 КАС України віднесено до адміністративного.

Безпідставним, на переконання судової колегії, є твердження Апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали без виклику ОСОБА_1 у судове засідання, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. При цьому проведення судового засідання як і виклику Позивача до суду у ході вирішення питання про, зокрема, відмову у відкритті провадження у справі, процесуальний закон не передбачає.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, вказавши, що дана справа підлягає розгляду слідчим-суддею у порядку, визначеному КПК України.

Крім того, з посиланнями на положення ч. ч. 5, 6 ст. 21 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва правильно зауважив, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 170, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури міста Києва, Київської місцевої прокуратури №9 Солом'янського району міста Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 15» травня 2018 року.