Постанова № 73998091, 10.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2184/16 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та Військової частини польова пошта В6250 (А0501) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини польова пошта В6250 (А0501), третя особа: Міністерство оборони України, Ірпінський міський центр зайнятості про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- поновити строки звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 233 КЗпП України);

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачу грошового утримання за час його перебування у місці постійної дислокації частини за періоди: з 01.10.2015 по 06.10.2015; 15.02.2016; з 03.03.2016 по 10.03.2016;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачу грошового утримання за час його хвороби та перебування у лікувальних закладах відповідно до п.37.4 та п.10.1 Інструкції (період хвороби - з 07.10.2015 по 12.02.2016; період знаходження на лікуванні з 16.02.2016 по 02.03.2016);

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік у неналежному розмірі;

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у неналежному розмірі;

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти невиплаченого грошового утримання за час перебування у лікувальних закладах за періоди з 07.10.2015 по 12.02.2016; сума до нарахування - 12751 грн 90 коп., до видачі на руки належить 12229 грн 07 коп., з них нараховані та виплачені відповідачем у жовтні та листопаді 2015 року кошти в розмірі (120 + 6) х 2 = 252 грн мають бути відняті від суми коштів, що підлягає стягненню (на руки, відповідно, виплачено 241 грн 68 коп.). Підсумкова сума до нарахування - 12499 грн 90 коп., до виплати - 11987 грн 40 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти невиплаченого грошового утримання за час перебування у військовій частині та виконання службових обов'язків за періоди: з 28.09.2015 по 06.11.2015; 15.02.2016; з 03.03.2016 по 10.03.2016. Розмір коштів невиплаченого грошового утримання, що підлягає нарахуванню за час перебування у військовій частині та виконання службових обов'язків складає: за період з 01.10.2015 по 06.10.2015 - 702 грн 34 коп., до видачі на руки - 673 грн 54 коп.; за 15.02.2016 - 291 грн 97 коп., до видачі на руки - 291,97 - 7,59-4,38= 280 грн; з 03.03.2016 до 10.03.2016 - 2185 грн 08 коп., до видачі на руки - 2095 грн 49 коп. Загалом з 01.10.2015 по 06.10.2015, за 15.02.2016 та з 03.03.2016 по 10.03.2016 до нарахування - 702,34 + 291,97 + 2185,08 = 3179 грн 39 коп., до видачі на руки - 3049 грн 03 коп.;

- зобов'язати відповідача провести розрахунок належних йому коштів за 2016 рік з врахуванням змін розмірів грошового забезпечення військовослужбовців у 2016 році, визначених Наказом Міністерства оборони України від 27.01.2016 №44 з наступними змінами;

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти невиплаченої компенсації за невикористану оплачувану відпустку за 2015 рік згідно з наведеними розрахунками (розмір компенсації за невикористану щорічну основну відпустку: до нарахування - 2268 грн та до виплати на руки - 2175 грн 10 коп.);

- зобов'язати відповідача провести розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до всього періоду військової служби від дня мобілізації станом на дату виключення зі списків частини - 10.03.2016, стягнути з відповідача на користь позивача різницю в сумі недонарахованих коштів згідно з наведеними розрахунками (різниця між виплаченою та належною сумою складає 3810,24 - 1029,24 = 2781 грн, до видачі на руки - 2666 грн 97 коп.);

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти невиплаченої одноразової матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік відповідно до наведених розрахунків (розмір коштів, що підлягають нарахуванню в якості одноразової матеріальної допомоги за 2015 рік для вирішення соціально-побутових питань - 2268 грн, до виплати на руки - 2175 грн 10 коп.);

- стягнути з відповідача на користь позивача різницю між виплаченою та належною згідно з чинним законодавством матеріальною допомогою на оздоровлення за 2015 рік відповідно до наведеного розрахунку (різниця до нарахування складає 455,00 грн, до видачі на руки - 455 (1.5% + 2.6%) = 436,35 грн);

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію, обчислену відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;

- зобов'язати відповідача провести виплату належних позивачу недоодержаних коштів з урахуванням індексу інфляції;

- стягнути з відповідача на користь позивача недоодержані з вини відповідача як роботодавця кошти - допомогу по безробіттю, через штучне заниження середньоденного доходу, обчисленого для виплати зазначеної допомоги;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію за нанесену моральну шкоду в сумі 20000 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він, будучи капітаном медичної служби запасу по частковій мобілізації згідно з Указом Президента України, був призваний та проходив військову службу з 05.09.2014 по 10.03.2016.

Відповідно до припису начальника УВМА від 02.10.2014 №96 у розпорядження командира в/ч А0501, по закінченню навчання на курсах УВМА, був направлений розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України, де проходив службу на різних посадах.

При цьому, на підставі наказів командира військової частини у період з 04.01.2015 по 21.06.2015 та з 22.06.2015 по 27.09.2015 він знаходився у відрядженні та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Разом з тим, у період з 30.09.2015 по 10.03.2016 (дата звільнення з військової служби) ним здійснювалось амбулаторне та стаціонарне лікування у різних військових та цивільних медичних закладах.

Однак, відповідач не здійснив йому виплату належного грошового забезпечення згідно з вимогами діючого законодавства, чим порушив його права та інтереси.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини польова пошта В6250 щодо невиплати ОСОБА_3 грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік.

Стягнуто з військової частини польова пошта В6250 на користь ОСОБА_3 невиплачену компенсацію за невикористану оплачувану основну відпустку за 2015 рік у розмірі 2268 грн.

Визнано протиправними дії військової частини польова пошта В6250 щодо виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік у неналежному розмірі.

Стягнуто з військової частини польова пошта В6250 на користь ОСОБА_3 різницю між виплаченою та належною згідно з чинним законодавством матеріальною допомогою на оздоровлення за 2015 рік у розмірі 455 грн.

Визнано протиправними дії військової частини польова пошта В6250 щодо виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні у неналежному розмірі.

Зобов'язано військову частину польова пошта В6250 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до всього періоду військової служби з 05.09.2014 по дату виключення зі списків частини - 10.03.2016.

У решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано всі обставини справи, оскільки він перебував у відрядженні в зоні проведення антитерористичної операції, коли було видано Наказ №169 від 01.08.2015 про призначення його в розпорядження командира військової частини з 01.08.2015, однак вказаний Наказ не був доведений до нього, при цьому з 01.08.2015 функціональні обов'язки під час перебування у зоні проведення антитерористичної операції жодним чином не змінились.

Крім того, зазначає, що позиція суду першої інстанції про відсутність у позивача права на грошове утримання згідно п. 9.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 не відповідає дійсним обставним справи.

При цьому, порушення конституційного та законного права на гідну заробітну плату та соціальний захист виникло через невиконання відповідачем норм чинного законодавства України, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні рішення.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначив, що нормами Інструкції №260 не передбачено виплату позивачу компенсації за невикористану оплачувану основну відпустку та одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2015 рік, а згідно положень Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідача позивачем зазначено, що згідно норм вказаної Інструкції №260 у разі звільнення зі служби йому підлягає компенсація за всі невикористані дні відпустки в тому числі і за 2015 рік.

Зазначив, що оскільки ним було направлено на ім'я ОСОБА_5 рапорт про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, тому відповідач зобов'язаний був здійснити виплату такої допомоги.

Крім того, вважає, що на підставі вказаного рапорту про надання йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань відповідачем безпідставно не виплачено грошове забезпечення за період його перебування у в/ч 6250 та у місці дислокації з 01.10.2015 по 10.03.2016.

При цьому, довільне трактування відповідачем норм Інструкції №260 не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивача третьою особою - Міністерством оборони України зазначено, що судом першої інстанції досліджено усі наявні докази по справі та зроблено правильні висновки в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо задоволення позовних вимог, то Міністерство оборони України вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про стягнення сум компенсації за невикористану відпустку та доплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік, сум одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки згідно положень Інструкції №260 позивач не має права на такі виплати.

Також, Міністерство оборони України зазначило, що посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є помилковими та необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини повинні регулюватись Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3, будучи капітаном медичної служби запасу, згідно з Указом Президента України № 607 від 21.07.2014, призваний та проходив військову службу з 05.09.2014 по 10.03.2016, що підтверджується довідкою №433 від 16.06.2016, виданою Ірпінсько-Бучанським об'єднаним міським військовим комісаріатом Київської області (а.с. 26 Том I).

Відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України та припису начальника Української військово-медичної академії від 02.10.2014 №96 у розпорядження командира в/ч А0501, після закінчення навчання на курсах Української військово-медичної академії, позивач був направлений для проходження військової служби.

З 03.10.2014 Наказом №219 по стройовій частині позивач зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення, та допущеним до тимчасового виконання вакантної посади начальника медичного пункту медичної роти (а.с. 27 Том I).

На підставі Директиви Міністра Оборони України від 13.10.2014 № Д-322/1/36дск, та рапору капітана медичної служби ОСОБА_3 від 16.10.2014, Наказом командира в/ч А0501 по стройовій частині від 16.10.2014 № 228 у зв'язку із скороченням посади начальника медичного пункту медичної роти, позивача було визначено таким, що 16.10.2014 приступив до здачі справ та посади, цього ж числа здав справи та посаду, виведено за штат частини.

Крім того, вказаним Наказом від 16.10.2014 позивача з 16.10.2014 допущено до тимчасового виконання вакантної посади начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи (а.с. 28 Том I).

У подальшому, з 01.11.2014 до 11.12.2014 позивач виконував обов'язки начальника медичного пункту зведеного стрілецького загону в/ч А0501 у Велико-Бурлукському районі Харківської області.

Відповідно до Наказу командира військової частини пп В6250 по стройовій частині від 26.12.2014 №30 позивача як такого, що знаходиться в розпорядженні командира частини та допущеного до тимчасового виконання посади начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, увільнено від займаної посади та визначено таким, що 26.12.2014 приступив до здачі справ та посади, цього ж числа здав справи та посаду.

Крім того, вказаним наказом 26.12.2014 позивача допущено до тимчасового виконання вакантної посади начальника приймально-сортувального відділення медичної роти, з посадовим окладом за вказаною посадою 970 грн на місяць, шпк «капітан медичної служби» та відповідні надбавки (а.с. 30 Том I).

На підставі Наказів командира військової частини В6250 (по стройовій частині) від 05.01.2015 №2, від 21.07.2015 №160, від 22.07.2015 №161, від 28.09.2015 №211 та на підставі наказів керівника сектору «А» по стройовій частині н.п. Старобільськ від 04.01.2015 №4, від 21.07.2015 №204, від 22.07.2015 №205, від 29.09.2015 №273, у період з 04.01.2015 по 21.06.2015 та з 22.06.2015 по 27.09.2015, позивач знаходився у відрядженні та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 31-35 Том I).

Як вбачається з наказу першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 06.02.2015 №12, позивача призначено начальником медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 92 окремої механізованої бригади Оперативного командування «Південь», ВОС - 9010103 (а.с. 39 Том I).

У подальшому, наказом командира військової частини ппВ 6250 (по стройовій частині) від 25.02.2015 №45 позивача визначено таким, що з 25.02.2015 приступив до виконання службових обов'язків за посадою начальник медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи з посадовим окладом 850 грн на місяць, шпк «старший лейтенант медичної служби» (а.с. 40 Том I).

Відповідно до спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26.05.2015 № Д-322/1/17дск від 26.05.2015, наказом командира військової частини ппВ 6250 (по стройовій частині) від 01.08.2015 №169, ОСОБА_3, начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, посада якого скоротилась, з 01.08.2015 було призначено в розпорядження командира військової частини, та з 01.08.2015 допущено до тимчасового виконання вакантної посади ординатора медичного відділення медичної роти. Визначено вважати таким, що з 01.08.2015 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за вказаною посадою з посадовим окладом 840 грн на місяць, шпк «старший лейтенант медичної служби» (а.с. 41-42 Том I).

Згідно п. 1 Указу Президента України від 12.06.2015 №328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію» (зі змінами)», наказом Командувача військ оперативного командування «Схід» (по особовому складу) від 27.08.2015 №75, нижчепойменованих осіб офіцерського складу 92 окремої механізованої бригади звільнено з військової служби у запас у т.ч. за пунктом 98 - Капітана медичної служби ОСОБА_3, начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи (а.с. 43 Том I).

27 вересня 2015 року у неділю, відповідно до наказу командира в/ч пп В6250 №211 по стройовій частині від 28.09.2015 по сектору «А» (а.с. 45 Том I), позивач вибув з сектора «А» зони проведення АТО та прибув ввечері до місця постійної дислокації військової частини ппВ 6250 (с. Калугіно-Башкіровка, м. Чугуїв, Харківська область), розмістився на відпочинок, а вже 28.09.2015 зі скаргами на головний біль, вестибулярні порушення, запаморочення, періодичні погіршення зору та головний біль, а також біль у ділянці розширених підшкірних вен правої нижньої кінцівки, звернувся до чергового фельдшера, що підтверджується записом у медичній книжці (форма №1) (а.с. 46-49 Том I).

У відповідності до Журналу реєстрації прийому амбулаторних пацієнтів медичної роти (запис № 11886) позивачу було рекомендовано дообстеження у в/ч АЗ306 (м. Харків) (а.с. 166-167 Том I).

З 28 вересня 2015 року позивач приступив до виконання обов'язків за посадою ординатора медичного відділення медичної роти, до якої був тимчасово допущеним наказом командира, знаходячись у його розпорядженні. Також, 28 та 29 вересня 2015 року, прибувши до місця постійної дислокації, позивач здав особисту зброю, що підтверджується записом від 28.09.2015 у посвідченні офіцера Серія УК № 194533 розділ 11, та речове майно, яке належало до здачі (а.с. 58 Том I).

30 вересня 2015 року позивач повторно звернувся до медичної роти в/ч ппВ 6250 для оновлення та уточнення направлення його до в/ч А3306 (м. Харків) для подальшого дообстеження та лікування, що підтверджується записом у медичній книжці (форма №1) лікаря - капітана медичної служби ОСОБА_6 та в Журналі реєстрації прийому амбулаторних пацієнтів медичної роти (запис № 11959). Позивачу рекомендовано дообстеження у в/ч А3306 (м. Харків) (а.с. 168 Том I).

З 30.09.2015 по 06.10.2015 позивач проходив дообстеження у в/ч А 3306 амбулаторно, а 07.10.2015 за направленням в/ч ппВ 6250 був госпіталізований у стаціонар в/ч АЗ306 (Військово - медичний клінічний Центр Північного регіону), де перебував на лікуванні по 19.10.2015, що підтверджується Перевідним епікризом №12116 (а.с. 60 Том I).

Відповідно до направлення, 19.10.2015 позивач вибув з в/ч А3306 та того ж дня прибув до військового госпіталю м. Ірпінь (в/ч А2923) на лікування. У в/ч А2923 (Ірпінському військовому госпіталі) він знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні з 19.10.2015 по 06.11.2015 включно. За рішенням ВЛК від 05.11.2015, на підставі ст. 44 графи III Розкладу хвороб, був переведений для продовження лікування до Клінічної лікарні «Феофанія» Державного управління справами, що підтверджується Перевідним епікризом № 5963/1359, виданим в/ч А2923) (а.с. 61 Том I).

У період з 06.11.2015 по 17.12.2015 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Клінічній лікарні «Феофанія» ДУС, що підтверджується Випискою з медичної карти № 4714/2 (а.с. 62-63 Том I).

Відповідно до рекомендацій спеціалістів в/ч А2923, після виписки з Клінічної лікарні «Феофанія» ДУС, позивач повернувся для продовження лікування у Ірпінський військовий госпіталь (в/ч А2923), та в період з 18.12.2015 по 13.01.2016 перебував на лікуванні у неврологічному відділенні вказаного закладу.

Надалі, за рішенням ВЛК, на підставі ст. 44 графи III Розкладу хвороб, як такий, що потребує продовження лікування у порядку реабілітації, позивач був направлений у Центр медичної реабілітації та санаторного лікування МО України «Пуща-Водиця» на 21 календарний день з подальшим поверненням у в/ч А2923, що підтверджується Перевідним епікризом №7231 в/ч А2923. Кінцева дата перебування у цей період на лікуванні у в/ч А2923 підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №595, виданою в/ч А2923 (а.с. 64 Том I).

У період з 13.01.2016 до 02.02.2016 позивач перебував на лікуванні у Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця», що підтверджується Виписним епікризом та Довідкою вказаного закладу (а.с. 65-67 Том I).

Відповідно до рекомендацій адміністрації в/ч А2923, після закінчення проходження санаторно-курортного лікування у Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування «Пуща-Водиця», позивач 02.02.2016 повернувся до в/ч А2923 (Ірпінський військовий госпіталь), де перебував на стаціонарному лікуванні до 12.02.2016; звідки за випискою з належно оформленими документами був направлений під нагляд лікаря в/ч пп В6250 з рекомендацією направити на ВЛК з метою визначення придатності до військової служби за територіальним принципом, що підтверджуються Випискою з медичної карти стаціонарного хворого №595, виданою в/ч А2923 (а.с. 68 Том I).

15 лютого 2016 року за погодженням з командуванням бригади медичної служби та відповідно до виданих проїзних документів, позивач прибув до в/ч пп В6250, після чого, згідно з рапортом на ім'я командира в/ч ппВ6250, направлений до ВМКЦ ПнР (в/ч А3306) для проходження ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби.

Факт направлення на ВЛК командуванням частини підтверджується направленням на медичний огляд від 15.02.2016 №18/604, медичною та службовою характеристиками, що містяться у медичній карті стаціонарного хворого №15260 (а.с. 69 Том I).

З виписки медичної карти стаціонарного хворого №15260 вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної хірургії Військово-медичного клінічного Центру північного регіону з 16.02.2016 по 02.03.2016 (а.с. 72 Том I).

02 березня 2016 року по виписці зі стаціонару в/ч А3306, позивач прибув до в/ч пп В6250, де знаходився в очікуванні свідоцтва про хворобу у розташуванні медичної роти, виконував функції відповідно до посади, до тимчасового виконання якої був допущеним (ординатора медичного відділення медичної роти), брав участь у наданні медичної допомоги військовослужбовцям, в якості старшого санітарної машини супроводжував військовослужбовців в/ч ппВ6250 з метою проведення консультацій та госпіталізації в інші лікувальні заклади - в/ч АЗ306, Чугуєвську ЦРЛ та ін.

10 березня 2016 року позивачем подано рапорт про виведення зі списків військової частини.

Відповідно до Наказу командира військової частини ппВ 6250 від 10.03.2016 №54, військовослужбовця за призовом, капітана медичної служби ОСОБА_3, колишнього начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, звільненого за наказом командира військової частини А1314 (по особовому складу) від 27.08.2015 №75 з військової служби у запас відповідно до Указу Президента України від 12.06.2015 №328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 №607 «Про часткову мобілізацію» (зі змінами), з 10.03.2016 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Ірпінського МВК Київської області (а.с. 148 Том I).

Позивач, вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача, який, на його думку, не здійснив виплату належного грошового забезпечення згідно з вимогами діючого законодавства, звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у разі звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією передбачена виплата компенсації щодо всіх невикористаних днів щорічної основної відпустки, тому вимога позивача про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік, а також вимога про стягнення з відповідача на користь позивача коштів невиплаченої компенсації за невикористану оплачувану основну відпустку за 2015 рік у розмірі 2268 грн підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем допомога на оздоровлення була сплачена лише частково у розмірі 2076 грн без врахування 100% надбавки за виконання особливо важливих завдань, тому вимоги позивача про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік у неналежному розмірі та про стягнення з відповідача на його користь різниці між виплаченою та належною сумою згідно з чинним законодавством матеріальною допомогою на оздоровлення за 2015 рік підлягають також задоволенню.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно нараховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні лише за 12 місяців служби, а не за весь період військової служби, тому слід зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити позивачу одноразовому грошову допомогу при звільненні за весь період служби з 05.09.2014 по 10.03.2016.

Разом з тим, оскільки грошове забезпечення позивачу виплачено в повному обсязі з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення по 30.09.2015 включно, а з 01.10.2015 право на отримання посадового окладу та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивачем було втрачено, і починаючи з 01.10.2015 по 30.11.2015 виплачувались оклад за військовим званням в сумі 120 грн та надбавка за вислугу років (5%) в сумі 6 грн, тому вимоги позивача про визнання протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачеві грошового утримання за час його перебування у місці постійної дислокації частини за періоди: з 01.10.2015 по 06.10.2015; 15.02.2016; з 03.03.2016 по 10.03.2016 задоволенню не підлягають, так і похідні від них вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів невиплаченого грошового утримання за час перебування у військовій частині та виконання службових обов'язків за періоди: з 28.09.2015 по 06.11.2015; 15.02.2016; з 03.03.2016 по 10.03.2016, а також стягнення з відповідача на користь позивача коштів невиплаченого грошового утримання за час перебування у лікувальних закладах за періоди з 07.10.2015 по 12.02.2016 також задоволенню не підлягають.

Крім того, оскільки докази, що рапорт для надання позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань був зареєстрований відсутні, тому вимоги щодо визнання протиправними дій (бездіяльність) відповідача щодо невиплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік та вимоги стягнути з відповідача на його користь коштів невиплаченої одноразової матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2015 рік відповідно до наведених розрахунків не підлягають задоволенню.

Також судом першої інстанції зазначено, що оскільки з 01.10.2015 право на отримання посадового окладу та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивачем втрачено відповідно до п. 9.1 Інструкції № 260, тому у задоволенні позовних вимог про проведення розрахунку належних йому коштів за 2016 рік з врахуванням змін розмірів грошового забезпечення військовослужбовців у 2016 році слід відмовити.

Так само не підлягають задоволенню похідні від них вимоги щодо: стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; зобов'язання відповідача провести виплату належних йому недоодержаних коштів з урахуванням індексу інфляції; стягнення з відповідача на користь позивача коштів, які недоодержані позивачем як допомога по безробіттю з вини відповідача як роботодавця через штучне заниження середньоденного доходу, обчисленого для виплати зазначеної допомоги.

Оскільки під час розгляду справи судом не встановлено фактів протиправної невиплати позивачеві коштів, які не мають разового характеру, тому у задоволенні вимоги щодо зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію, обчислену відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, відмовлено.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази, якими позивач обґрунтовує спричинення йому матеріальної шкоди та документи, що підтверджують розмір моральної шкоди, зазначеної позивачем, тому у задоволенні виплати компенсації за нанесену моральну шкоду слід відмовити.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Правовідносини з питань проходження (звільнення) з військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХП), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII), Статутом внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція №260), а також Кодексом законів про працю України в частині, що не врегульовані вищевказаним законодавством.

Щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з частиною третьою статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною п'ятою вказаної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановлюється ухвала.

Частиною другою ст.233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена Конституційним Судом України у справі № 1-18/2013 від 15.10.2013, згідно якої положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

У відповідності до Узагальненого Науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністравному суді України норми частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, відтак вони мають пріоритет над нормами частини третьої статті 99 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, встановлюється тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП).

Зважаючи на викладене, позивачем строк звернення до суду не пропущено, оскільки під час вирішення публічно-правових спорів про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці слід застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не КАС України.

Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне поновити позивачу строки звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, оскільки відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивач хворів у період з 06.06.2016 по 21.06.2016.

Крім того, з апеляційної скарги вбачається, що позивач звертався до Ірпінського міського суду Київської області з відповідним позовом, проте ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21.06.2016, повернуто матеріали позовної заяви у зв'язку зі зверненням до неналежного суду.

Досліджуючи підстави та обґрунтування задоволених вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач просив визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік та стягнути з відповідача компенсацію за невикористану оплачувану відпустку за 2015 рік.

Судом встановлено, що згідно положень ст.12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Відтак, право на одержання винагороди за працю захищається законом, зокрема Конституцією України.

Відповідно до частини першої-другої ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

За правилами абзаців першого та другого частини двадцятої ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.

У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.

Отже, у разі звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією передбачена виплата компенсації щодо всіх невикористаних днів щорічної основної відпустки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік, а також стягнення з відповідача компенсації за невикористану оплачувану основну відпустку за 2015 рік є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з чим погоджується і колегія суддів.

Посилання Міністерства оборони України на п. 37.9 Інструкції №260 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки згідно вказаного пункту особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки з відповідного розрахунку. У разі, якщо військовослужбовець використав частину відпустки, а друга частина відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу не надавалася, йому виплачується компенсація за невикористані дні другої частини відпустки.

При цьому даний пункт Інструкції не встановлює отримання грошової компенсації військовослужбовцем за невикористану відпустку тільки за рік, в якому він звільняється зі служби.

Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо задоволення вимог про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік у неналежному розмірі та стягнення з відповідача різниці між виплаченою та належною згідно з чинним законодавством матеріальною допомогою на оздоровлення за 2015 рік в сумі 455 грн, з огляду на наступні обставини справи.

Судом встановлено, що згідно з Наказом командира військової частини пп В6250 від 10.07.2015 №152 військовослужбовцю за призовом, капітану медичної служби ОСОБА_3, начальнику медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, на підставі Наказу Міністра оборони України від 21.08.2015 №559 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення в сумі 2076 грн (а.с. 147 Том I).

Однак, на думку позивача, йому протиправно недоплачено одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2015 рік в розмірі 355 грн.

Згідно з п.30.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.30.2 Інструкції №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

За правилами п.30.3 Інструкції №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки про додаткові види грошового забезпечення від 10.03.2016 №10/233, виданої в/ч В6250, грошове забезпечення позивача у липні 2016 року становило: посадовий оклад - 790 грн, оклад за військовим званням - 120 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань 100% - 910 грн, премія 90% від посадового окладу (п.п. 2 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України №1294) - 711 грн (а.с. 75 Том I).

Отже, загальний розмір грошової допомоги для оздоровлення має становити: 790 грн +120 грн + 910 грн + 711 грн = 2531 грн, але позивачу при цьому виплачено таку допомогу в розмірі 2076 грн.

Посилання відповідача на те, що грошова допомога на оздоровлення позивачу була розрахована із розміру 50% надбавки за виконання особливо важливих завдань, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки позивачу вказана надбавка згідно з довідкою про додаткові види грошового забезпечення від 10.03.2016 №10/233, виданої в/ч В6250, виплачувалась у розмірі 100%, що становить 910 грн (а.с. 76 Том I).

Таким чином, враховуючи, що відповідачем допомога на оздоровлення позивачу була сплачена частково у розмірі 2076 грн, відтак на його користь слід стягнути неодоотриману суму допомоги на оздоровлення у розмірі 455 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання протиправними дії (бездіяльності) відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік у неналежному розмірі та про стягнення з відповідача на його користь різницю між виплаченою та належною згідно з чинним законодавством матеріальною допомогою на оздоровлення за 2015 рік підлягають задоволенню.

Також позивач просить визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні у неналежному розмірі та зобов'язання відповідача провести розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до всього періоду військової служби від дня мобілізації станом на дату виключення із списків частини - 10.03.2016, стягнення з відповідача на його користь різниці в сумі недонарахованих коштів.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено. Визнано протиправними дії військової частини польова пошта В6250 щодо виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги при звільненні у неналежному розмірі та зобов'язано військову частину польова пошта В6250 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до всього періоду військової служби з 05.09.2014 по дату виключення зі списків частини - 10.03.2016.

Відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі - військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 4 вказаного Порядку допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

У відповідності до Довідки військової частини пп В6250 від 11.08.2016 №10/729, позивачу вихідна допомога була виплачена у розмірі 1029 грн 24 коп. (а.с. 123 Том I).

Відповідно до наказу командира військової частини пп В6250 №54 від 10.03.2016 позивача виключено зі списків особового складу та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 за 12 календарних місяців (а.с. 148 Том I).

За правилами частини другої ст.24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Вказані обставин підтвердив допитаний в якості свідка старший помічник начальника відділення персоналу штабу в/ч 6250 ОСОБА_7.

Отже, останнім днем служби позивача є 10.03.2016 (день виключення зі списків частини), відповідно, одноразова грошова допомога при звільненні йому має бути нарахована за весь період служби з 05.09.2014 по 10.03.2016.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що відповідачем протиправно нараховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні лише за 12 місяців служби, відтак для поновлення порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за весь період служби з 05.09.2014 по 10.03.2016.

Так, позивач звернувся з вимогами про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо невиплати йому грошового утримання за час його перебування у місці постійної дислокації частини за періоди: з 01.10.2015 по 06.10.2015; 15.02.2016; з 03.03.2016 по 10.03.2016 та про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо невиплати йому грошового утримання за час його хвороби та перебування у лікувальних закладах, та стягнути з відповідача грошове забезпечення за вказані періоди.

Досліджуючи підстави та обґрунтування вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 217 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 офіцери, призвані на військову службу, направляються у розпорядження відповідних командирів (начальників), які мають право призначати їх на посади, та переміщуються по службі на підставах і в порядку, визначених цим Положенням. Вони виконують обов'язки і користуються правами, пільгами і забезпечуються всіма видами забезпечення, що передбачені для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом, якщо інше не передбачено законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» від 09.04.2014 №111 установлено, що з 18 березня 2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 12.06.2015 №328/2015 «Про звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію», визначено провести у липні - вересні 2015 року звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період згідно Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 «Про часткову мобілізацію», крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.

Таким чином, вказані військовослужбовці повинні бути звільнені з військової служби протягом липня - вересня 2015 року, станом на 01.10.2015.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до витягу з Наказу №169 командира військової частини польової пошти В6250 від 01.08.2015 військовослужбовця за призовом капітана медичної служби ОСОБА_3, начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, посада якого скоротилась, з 01 серпня 2015 року призначено в розпорядження командира військової частини та з 01 серпня 2015 року допущено до тимчасового виконання вакантної посади ординатора медичного відділення медичної роти (а.с. 42 Том I).

Вказаний наказ є чинним та позивачем не оскажувався.

Наказом від 27.08.2015 №75 Командувача військ оперативного командування «Схід» ОСОБА_3, начальника медичного пункту гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, звільнено з військової служби у запас відповідно до Указу Президента України від 12.06.2015 №328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 №607 «Про часткову мобілізацію» (зі змінами) (а.с. 43 Том I).

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №1294 від 07.11.2007 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 9.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв'язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Грошове забезпечення у цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Після закінчення двох місяців грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується тільки за рішенням Міністра оборони України.

Клопотання про продовження строків виплати грошового забезпечення подаються за підпорядкованістю командирами військових частин, у списках яких вони перебувають.

Після закінчення перших двох місяців (та в разі неприйняття відповідних рішень щодо продовження виплати грошового забезпечення) військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями.

Військовослужбовцям, які відсторонені від посад та у зв'язку з цим зараховані у розпорядження відповідного командира (начальника), грошове забезпечення виплачується в порядку, визначеному пунктом 11.2 цієї Інструкції.

Таким чином, оскільки посада, яку обіймав позивач Наказом №169 командира військової частини польової пошти В6250 від 01.08.2015 була скорочена та військовослужбовця виведено в розпорядження, тому відповідачем було виплачено грошове забезпечення з 01.08.2015 по 30.09.2015, тобто протягом двох місяців, як передбачено п. 9.1 Інструкції №260.

З довідки, наданої до суду апеляційної інстанції від 07.05.2018 вбачається, що ОСОБА_3 виплачено за серпень 2015 рік 4 329 грн 91 коп., а за вересень 2015 року - 4 218 грн 04 коп. (а.с. 155-157 Том III).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що після закінчення двох місяців грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується тільки за рішенням Міністра оборони України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо невиплати йому грошового забезпечення за час його перебування у місці постійної дислокації частини за періоди: з 01.10.2015 по 06.10.2015; 15.02.2016; з 03.03.2016 по 10.03.2016 та визнання протиправними дії (бездіяльності) відповідача щодо невиплати йому грошового забезпечення за час його хвороби та перебування у лікувальних закладах з 07.10.2015 по 12.02.2016 задоволенню не підлягають, оскільки Міністром оборони України не приймалось рішення про виплату грошового забезпечення позивачу.

Посилання позивача на п.37.4 Інструкції №260 та на п.10.1 Інструкції №260, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до п.37.4 Інструкції №260 особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, на яких у військову частину надійшов наказ або повідомлення про звільнення з військової служби та які в період здавання справ і обов'язків за посадою в межах установлених строків захворіли, у разі продовження встановлених строків здавання справ і обов'язків за посадою на час перебування військовослужбовців на лікуванні в лікарняному закладі грошове забезпечення також виплачується і за період продовжених строків.

Згідно п. 10.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, та тим, хто на день вибуття на лікування звільнений від посад, за весь період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з військової частини (крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі терміни перебування на лікуванні), виплачується грошове забезпечення за останніми штатними посадами, які вони займали.

Грошове забезпечення у цьому разі обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

При цьому, колегія суддів наголошує, що строки для продовження виплати грошового забезпечення позивачу не продовжено як того вимагають положення п. 9.1 Інструкції №260.

Рішення Міністром оборони України про виплату позивачу грошового забезпечення не приймалось.

Крім того, позивач не є військовослужбовцем за контрактом та був звільнений в запас на підставі наказу Командувача військ оперативного командування «Схід» від 27.08.2015 №75 у відповідності до Указу Президента України від 12.06.2015 № 328/2015 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 №607 «Про часткову мобілізацію» (зі змінами)».

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік та стягнення з відповідача на його користь одноразової матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, виходячи з наступних обставин справи.

Підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №1294 від 07.11.2007 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

У той же час, згідно п. 2 Преамбули вказаної Постанови №1294 від 07.11.2007 визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Колегія суддів враховує, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань передбачена розділом XXXIII «Правила виплати матеріальної допомоги» Інструкції №260.

Відповідно до п. 33.1, п. 33.2, п.33.3 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.

Позивач в суді апеляційної інстанції пояснив, що рапорт про надання йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік він не направляв командиру військової частини В6250 (А0501), а направив службою доставки «Нова Пошта» керівнику медичної служби частини ОСОБА_8

Допитана як свідок ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснила, що отримала такий рапорт та передала його у військову частину, при цьому подальша доля рапорта та його реєстрація їй не відома.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що вказаний рапорт був зареєстрований у військовій частині, та прийнято рішення командиром військової частини про виплату позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік у відповідності до правил, передбачених Інструкцією №260.

За правилами статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, кріи випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не встановлено протиправності дій відповідача щодо невиплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, оскільки доказів надходження рапорту до командира в/ч 6250 не надано, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить зобов'язати відповідача провести розрахунок належних йому коштів за 2016 рік з врахуванням змін розмірів грошового забезпечення військовослужбовців у 2016 році, визначених наказом Міністерства оборони України від 27.01.2016 №44.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні вказаних вимог, виходячи з того, що згідно правил п.9.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв'язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Так, Наказом Міністерства оборони України «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» №44 від 27.01.2016 визначено витрати на грошове забезпечення військовослужбовців, які слід здійснювати за нормами, установленими законодавством України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення.

З урахуванням тих обставин, що Наказом №169 командира військової частини польової пошти В6250 від 01.08.2015 посада, яку обіймав позивач була скорочена та військовослужбовця виведено в розпорядження, то за ним зберігалось грошове забезпечення протягом двох місяців з 01.08.2015 по 30.09.2015.

У подальшому, таке грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується тільки за рішенням Міністра оборони України.

На час звернення позивача до суду вказаний Наказ №169 від 01.08.2015 є чинним, позивачем не оскаржувався.

Рішення Міністра оборони України щодо продовження виплати грошового забезпечення на період з 01.10.2015 по 10.03.2016 не приймалось.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог про проведення виплати недоодержаного грошового забезпечення коштів з урахуванням індексу інфляції, недоодержаної допомоги по безробіттю з вини відповідача як роботодавця через штучне заниження середньоденного доходу для виплати вказаної допомоги за 2016 рік, то вказані є похідними від вищезазначених вимог в задоволенні яких відмовлено, відтак такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Крім того, в матеріалах справи відсутні розрахунки щодо обчисленого відповідачем середньоденного доходу для цілей виплати допомоги по безробіттю.

Докази надані позивачем на підставі яких останній вважає за можливе задовольнити похідні вимоги, а саме довідки з Ірпінського міського центру занйятості від 18.05.2016 та довідки з військової частини не є належними доказами для задоволення вказаних вимог.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, судом першої інстанції не було враховано наступне.

За правилами частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік в сумі 2268 грн, різницю між виплаченою та належною згідно з чинним законодавством матеріальною допомогою на оздоровлення за 2015 рік у розмірі 455 грн та зобов'язано відповідача провести розрахунок та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до всього періоду військової служби з 05.09.2014 по дату виключення зі списків частини - 10.03.2016.

З вказаним висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак, судом першої інстанції помилково відмовлено у стягненні з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В цій частині колегія суддів вважає, що вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 07.05.2018, наданої на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 12.04.2018, грошове забезпечення ОСОБА_3 за серпень 2015 року скаладало 4329 грн 91 коп., за вересень 2015 року - 4218 грн 04 коп. (а.с. 155-163 Том III).

Нараховану суму грошового забезпечення за серпень та за вересень 2015 року підтвердив в судовому засіданні допитаний в якості свідка заступник начальника фінансово-економічної служби в/ч А0501 ОСОБА_9.

Кількість робочих днів (без вихідних та святкових), відповідно та положень Кодексу законів про працю України про святкові та неробочі дні, за період з 01 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року складає 42 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 203 грн 52 коп. (4329 грн 91 коп. + 4218 грн 04 коп. / 42 робочі дні).

При цьому, кількість робочих днів (без вихідних та святкових), відповідно та положень Кодексу законів про працю України про святкові та неробочі дні, за період з 10 березня 2016 року по 10 травня 2018 року складає 541 день: 2016 рік - 205 днів, 2017 рік- 249 днів, 2018 рік - 87 днів.

Враховуючи, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 541 днів, сума відшкодування, яку необхідно стягнути за час затримки розрахунку при звільненні становить 110 104 грн 32 коп. (541х203,52).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно заяви позивача про уточнення розміру позовних вимог, він наводить розрахунки коштів, які на його думку, підлягають стягненню з відповідача, загальна сума яких становить 23 704 грн 09 коп.

Однак, відповідач вказану суму не визнає.

При цьому судом першої інстанції задоволено грошові вимоги на загальну суму 2 723 грн, а також зобов'язано відповідача провести розрахунок та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до всього періоду військової служби з 05.09.2014 по дату виключення зі списків частини - 10.03.2016.

З вказаним рішенням погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте, за змістом статті 117 КЗпП України якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду України від 16.01.2012 (справа №6-54цс11).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності стягнутої частки на користь позивача порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та з урахуванням інших обставин справи та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення в розмірі 6 000 грн.

Також, позивач просив зобов'язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію, обчислену відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Згідно з п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Однак, під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не встановлено фактів протиправної невиплати позивачу коштів, які не мають разового характеру, відтак вказана вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач заявив вимоги про зобов'язання відповідача виплатити йому компенсацію за нанесену моральну шкоду в сумі 20000 грн.

Вирішуючи дану вимогу, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно пункту 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуального), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За правилами пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зважаючи на вищевстановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити вимоги щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачу у зв'язку з несплатою належних сум при звільненні, які задоволені судом, була заподіяна моральна шкода, яка виявилась у моральних та психологічних стражданнях, а також у тривалому лікуванні, та відсутність засобів для існування.

Колегія суддів оцінює заподіяну моральну шкоду в сумі 3 000 грн у зв'язку із чим вимога підлягає до часткового задоволення шляхом відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.

Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи та перевірки їх доказами колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у даній справі в частині задоволення позовних вимог, тому в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права і неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та в цій частині необхідно прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

В іншій частині - рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційних скарг в частині їх незадоволення спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у частковому задоволенні апеляційних скарг та відповідно у скасуванні постанови Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Військової частини польова пошта В6250 (А0501) - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2017 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди і в цій частині ухвалити нову постанову якою стягнути з Військової частини польова пошта В6250 (А0501) (код ЄДРПОУ 24976272, Харківська область, м. Чугуїв, вулиця Горішного) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 23 липня 1997 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10 березня 2015 року по 10 травня 2018 року (день ухвалення постанови Київського апеляційного адміністративного суду) в розмірі 6000 грн 00 коп. (шість тисяч гривень) з утриманням з цих сум податків та інших обов'язкових платежів, та 3 000 грн (три тисячі) моральної шкоди.

В іншій частині - постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Л.О. Костюк,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 15 травня 2018 року.