Постанова № 73997891, 16.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року Справа № 826/15075/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у справі:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

«БІО-ФАРМ АГРОТРЕЙД ЛТД»

до Головного управління Державної фіскальної служби

в м. Києві

про визнання протиправним

та скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІО-ФАРМ АГРОТРЕЙД ЛТД» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 06.06.2017 р. № 15389/126-15-40-03-21 про анулювання ліцензії, виданої ГУ ДФС у м. Києві, серії АЖ № 076150 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями ТОВ «БІО-ФАРМ АГРОТРЕЙД ЛТД».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не було подано до контролюючого органу документу про сплату чергового платежу за ліцензію.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін та наголошує, що ним було своєчасно внесено платежі за ліцензію і відповідачем не доведено зворотного.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «БІО-ФАРМ АГРОТРЕЙД ЛТД» (далі - ТОВ «БІО-ФАРМ АГРОТРЕЙД ЛТД») є юридичною особою, якій 19.01.2017 р. ГУ ДФС у м. Києві видано ліцензію серії АЖ № 076150 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Відповідно до платіжного доручення від 07.03.2017 р. № 644 на суму 2000,00 грн. позивачем було перераховано через Столичну філію ПАТ КБ «Приватбанк» плату за вказану ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Відповідно до відмітки про поточне (щоквартальне) внесення сплати за ліцензію підтверджено сплату за період з 01.01.2017 р. по 31.03.2017 р. коштів у розмірі 2000,00 грн. до УДКСУ у Подільському району м. Києва, платіжне доручення від 15.12.2016 р. № 629.

03.04.2017 р. відповідачем прийнято розпорядження № 7251/10/26-15-40-03-21 про зупинення виданої позивачу ліцензії серії АЖ № 076150 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями у зв'язку з не внесенням чергового платежу.

04.05.2017 р. позивачем було отримано вказане розпорядження ГУ ДФІС у м. Києві.

06.06.2017 р. відповідачем прийнято розпорядження № 15389/126-15-40-03-21 про анулювання ліцензії, виданої ГУ ДФС у м. Києві, серії АЖ № 076150 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями ТОВ «БІО-ФАРМ АГРОТРЕЙД ЛТД».

Позивач, вважаючи протиправним зазначене розпорядження ГУ ДФС у м. Києві, звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі.

Колегія суддів встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту несплати позивачем за ліцензію, як і не доведено наявності правових підстав для правомірності прийняття оскаржуваного розпорядження.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР), «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 1 Закону № 222-VIII визначено, що ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов; плата за ліцензію - це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за одержання ліцензії.

Згідно зі ст. 15 Закону № 481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами справляється щоквартально рівними частками і зараховується до місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством.

Дія ліцензії призупиняється у разі несвоєчасної сплати чергового платежу за ліцензію на підставі письмового розпорядження органу, який видав ліцензію, на термін до сплати заборгованості.

Дія ліцензії вважається призупиненою з моменту одержання суб'єктом господарювання відповідного письмового розпорядження органу, який видав ліцензію, а її дія поновлюється з моменту зарахування відповідного чергового платежу за ліцензію до бюджету.

Ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі: заяви суб'єкта господарювання; рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; несплати чергового платежу за ліцензію протягом 30 календарних днів від моменту призупинення ліцензії; рішення суду про встановлення факту незаконного використання суб'єктом господарювання марок акцизного податку (стосовно імпортерів); рішення суду про встановлення факту торгівлі суб'єктом господарювання алкогольними напоями або тютюновими виробами без марок акцизного податку; рішення суду про встановлення факту переміщення суб'єктом господарювання алкогольних напоїв або тютюнових виробів поза митним контролем; порушення вимог статті 15-3 цього Закону щодо продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років або у не визначених для цього місцях.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання письмового розпорядження про її анулювання.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на суб'єктів господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами на підставі виданої їм ліцензії покладено зобов'язання щоквартально сплачувати чергові платежу за ліцензію.

При цьому, невиконання вказаного обов'язку є підставою для зупинення дії ліцензії, а в наступному, у разі невнесення платежу протягом тридцяти днів з дня зупинення, - для її анулювання.

Разом з тим, як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем було своєчасно внесено щоквартальні платежі за видану йому ГУ ДФС у м. Києві ліцензію серії АЖ № 076150 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не було доведено зворотного.

Водночас, доводи апелянта про те, що позивачем не було подано до контролюючого органу документу про сплату чергового платежу за ліцензію, є необґрунтованими, оскільки Законом № 481/95-ВР на позивача покладено обов'язок зі сплати таких платежі, що й був ним своєчасно виконаний, а не обов'язок доведення факту сплати до відома контролюючого органу.

Більш того, апелянтом не надано доказів того, що ним вживалися будь-які заходи для того, щоб перевірити внесення позивачем чергової плати за ліцензію.

Посилання апелянта на наказ ДФС України «Про затвердження Рекомендацій щодо організації роботи головних управлінь ДФС України із приймання документів та видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами» від 24.10.2014 р. № 213, яким передбачено подання заявником копії платіжного документу, не можуть бути достатньою та необхідною правовою підставою для висновку про невиконання позивачем його обов'язку зі сплати за ліцензію, оскільки Законом № 481/95-ВР, який має вищу юридичну силу, ніж зазначений наказ, такого не передбачено, і з назви та змісту цього наказу взагалі вбачається, що він має лише рекомендаційний характер.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу й на те, що копія документу, надісланого позивачу відповідачем під назвою «Розпорядження про анулювання ліцензії», взагалі не містить ані дати його прийняття, ані номеру, що виключає достатні та необхідні правові підстави вважати, що позивач отримав належну копію спірного розпорядження у порядку, визначеному законодавством.

Посилання апелянта на ст. 42 Податкового кодексу України, щодо порядку направлення документів, жодним чином не обґрунтовують правомірності анулювання ним ліцензії позивача.

Такими чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів правомірності прийняття ним спірного розпорядження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Рішення виготовлено 16 травня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: