Рішення № 73997863, 07.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/557/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представника відповідача Білонога О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу і зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 05.01.2018 № 3 про відмову громадянину Таджикистану ОСОБА_2 у оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що оскаржуваним наказом позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього закону. Зазначене рішення відповідача вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не містить жодних обґрунтованих пояснень відмови, прийнято без врахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надіслали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити та зазначив, що Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, при винесенні наказу від 05.01.2018 № 3 про відмову громадянину Таджикистану ОСОБА_2 у оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, діяло у межах своїх повноважень і виконувало усі передбачені законом заходи та дії для всебічного та об'єктивного розгляду заяви позивача про визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач керувався також тим, що позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання та його участі у русі «Група 24». Таким чином, матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному та свідчать про той факт, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, залишив територію Республіки Таджикістан добровільно, а його побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.

Аналогічна позиція була висловлена представником відповідача і у відзиві на позовну заяву від 02.03.2018, наявному у матеріалах справи.

У свою чергу, представником позивача до суду було подано відповідь на відзив від 12.03.2018, в якій останній зазначив про той факт, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення, взагалі не було досліджено загальної ситуації у країні походження позивача щодо політичного переслідування та жорстокого поводження до учасників «Групи 24», їхніх рідних, приклади їх кримінального переслідування. Водночас, вищевказана інформація була неодноразово висловлена відповідними авторитетними міжнародними організаціями. Також, зазначив про наявність численних рішень Європейського суду з прав людини, якими підтверджуються факти жорстокого поводження з особами, які перебувають під слідством або є засудженими у Республіці Таджикистан.

21.03.2018 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких останній зазначив, що твердження представника позивача у відповіді на відзив про не дослідження відповідачем загальної ситуації у країні походження позивача щодо політичного переслідування та жорстокого поводження до учасників «Групи 24», їхніх рідних, приклади їх кримінального переслідування є необґрунтованими та спростовуються матеріалами особової справи позивача, зокрема, висновком щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту по справі позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 (раніше - ОСОБА_2) є громадянином Республіки Таджикистан, національність - таджик, віросповідання - іслам, що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища, імені та по батькові, закордонним паспортом № НОМЕР_1, анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.12.2017, реєстраційним листком на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.12.2017, довідкою про звернення за захистом в Україні № 008634 та протоколом співбесід, наявними у матеріалах справи (а.с. 64-68,75-76,79,93, 99-115,117).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 23.03.2017 через пункт пропуску для повітряного сполучення «Київ» законним шляхом потрапив на територію України.

Перебуваючи у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, 14.12.2017 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.

Вказана заява обґрунтована тим, що у разі повернення в Республіку Таджикистан він, як такий, що є прибічником громадсько-політичного руху «Група 24», опиниться в повній владі каральних структур Республіки Таджикистан, не буде мати ніякої можливості на справедливий розгляд його ситуації як в середині країни, так і не буде мати можливості звернутися за захистом в міжнародні правові структури, у тому числі у Європейський суд з прав людини (а.с.64-68).

Висновком головного спеціаліста Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Федоренко Т.Л. від 05.01.2018 щодо прийняття рішення про відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі № 2017CN0034 громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 запропоновано відмовити останньому в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону (а.с. 118-123).

У свою чергу, 05.01.2018 наказом начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Лук’янець К.В. № 3 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону (а.с. 124).

У подальшому, першим заступником начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області винесено повідомлення № 34 про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.125).

Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, який підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Так, правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з приписами частини 5 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження, і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 7 статті 7 Закону № 3671-VI).

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 3671-VI орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною 4 статі 8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення (частини 6-7 статті 8 Закону № 3671-VI).

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що позивачу було відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.

Разом з тим, суд не погоджується з таким висновком Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, виходячи з наступного.

У відповідності до Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону № 3671-VI, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Таким чином особа, яка шукає статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Законом України від 21.10.1999 № 1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік), що встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.

У свою чергу, згідно з пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу від 27.04.2004 № 8043/04 «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Водночас, заява позивача повністю відповідала вищевказаним критеріям, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення.

Так, у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.12.2017 позивач зазначив, що обставиною, яка змусила його виїхати з країни походження та постійного місця проживання є загроза його життю, оскільки він є прибічником громадсько-політичного руху «Група 24», діяльність якої Верховним судом Республіки Таджикистан була визнана екстремістською та забороненою на території Республіки Таджикистан. Також зазначив, що у разі повернення в Республіку Таджикистан позивач опиниться в повній владі каральних структур Республіки Таджикистан, не буде мати ніякої можливості на справедливий розгляд його ситуації як в середині країни, так і не буде мати можливості звернутися за захистом в міжнародні правові структури, у тому числі у Європейський суд з прав людини.

У свою чергу, згідно з інформацією про країну походження позивача зазначено про факти широкого розповсюдження в Республіці Таджикистан практики катувань та позбавлення свободи з політичних мотивів. Протягом останніх трьох років влада Таджикистану веде політику жорстокого утиску прав і свобод, в результаті чого сотні політичних активістів були заарештовані. Після закликів лідера «Групи 24» Умаралі Кувватова до мирних демонстрацій у Дашанбе цей рух було визнано в Душанбе екстремістським та заборонено у Таджикистані. Крім того, зазначено, що Душанбе також користується механізмом повідомлення Інтерполу для переслідування мирних політичних активістів за кордоном (http://www.refworld.org.ru/country,,,,TJK,,5ae331484,0.html).

Також, у відповідності до листа голови політичного руху «Група 24» ОСОБА_3 від 21.12.2017 № 63/017, наявного у матеріалах справи з офіційним перекладом на українську мову, зазначено, що соціально-політична ситуація в Таджикистані за останні три роки сильно змінюється до найгіршого. Як наслідок, політичні опозиційні рухи стикаються з серйозними проблемами в Таджикистані, свобода думки і мислення різко впала, уряд розпочав жорстку війну з тими, хто «не тримає язика за зубами». Правозахисні організації, такі як FreedomHouse, AmnestyInternational та HRW, вже оголосили, що диктаторський режим Емомалі Рахмона погрожує, катує та ув`язнює, навіть вбиваючи політичних активістів та осіб, які претендують на свої права та свободу. Репресивна політика диктаторського режиму в Таджикистані змушує людей бути опозицією або приєднатися до опозиційних рухів. Також, зазначив, що він підтверджує той факт, що ОСОБА_2 є громадянином Таджикистану та прихильником «Групи 24» (політичного опозиційного руху проти діючого диктаторського режиму в Таджикистані), її ідеології, у зв`язку із чим і переслідується владою країни свого походження. Враховуючи вищевикладені факти, просив не видворяти позивача до Республіки Таджикистан та надати останньому притулок в Україні, оскільки, якщо він повернеться, то зіткнеться з непередбачуваним опором та загрозами таджицького уряду (а.с.96-97).

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем у висновку від 05.01.2018 щодо прийняття рішення про відмову у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі № 2017CN0034 громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 не надано належної оцінки вищевказаному листу.

При цьому, факт висвітлення інформації про країну походження позивача правозахисними організаціями - AmnestyInternational та HRW підтверджується і даними, наявними на офіційних веб-сайтах вищевказаних організацій - https://amnesty.org.ru/pdf/AIR201617RUS.pdf; https://www.hrw.org/ru/world-report/2018/country-chapters/313671.

У свою чергу, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Так, факти жорстокого поводження з особами, які перебувають під слідством або є засудженими в Республіці Таджикистан, встановлено у наступних рішення Європейського суду з прав людини: «Азімов проти Росії», № 67474/11, 12 квітня 2013 року §§ 90 - 96, 137; «Савріддін Джураєв проти Росії» §§ 167- 167; «Ходжаєв проти Росії», № 52466/08, 12 травня 2010 року, § 97; «Гафаров проти Росії», № 25404/09, 21 жовтня 2010 року, §§ 130- 31; «Хайдаров проти Росії», № 21055/09, 20 травня 2010 року,§ 104; «Іскандаров проти Росії», № 17185/05, 23 вересня 2010 року, § 129.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини «К.I. проти РОСІЇ (CASE OF K.I. v. RUSSIA)» № 58182/14, 07 листопада 2017 року, судом встановлено порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Заборона катування) у частині видворення заявника у Таджикистан. Водночас у вищевказаному рішенні Європейським судом з прав людини зазначено, що згідно з останніми даними, отриманими з міжнародних джерел, ситуація в Таджикистані не поліпшилась, а саме: продовжуються переслідування політичної опозиції та релігійних груп, використовуються репресивні методи (включаючи катування). Особи, екстрадицію яких вимагає таджицька влада, на підставі звинувачень у вчиненні релігійних або політичних злочинів, складають вразливу групу, яка, у випадку передачі Таджикистану, піддасться реальній небезпеці.

Разом з тим, відповідачем, при прийнятті висновку та оскаржуваного наказу, не було враховано вищевказаних обставин.

Водночас, у відповідності до частин 3, 5 статті 10 Закону № 3671-VI, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо звернення відповідача, у зв`язку із виникненням у останнього сумніву щодо cоціально-політичної ситуації у країні походження позивача - Республіці Таджикистан, до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України та інших органів державної влади.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача у висновку та у судовому засіданні на постанову Мостиського районного суду Львівської області від 18.08.2017, оскільки у матеріалах особової справи позивача (оглянутої у судовому засіданні) міститься копія вступної і резолютивної частини вказаної постанови суду, яка не засвідчена належним чином та не містить відмітку суду про набрання нею законної сили, а також роздруківка повного тексту вказаної постанови суду із знеособленими даними особи, стосовно якої її прийнято.

Водночас висновок та оскаржуваний наказ був прийнятий з урахуванням вищевказаної постанови суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність винесеного Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області наказу від 05.01.2018 № 3 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», наявність підстав для його скасування і задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині.

Стосовно позовної вимоги громадянина Таджикистану ОСОБА_2 про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до вимог чинного законодавства України, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання вчинити певні дії.

Водночас правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Також у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин та з урахуванням тієї обставини, що позивач вже звертався до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додатково захисту, суд вважає, що наявні усі правові підстави для зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до вимог чинного законодавства України і задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову громадянина Таджикистану ОСОБА_2 у повному обсязі.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1) - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 37804450) від 05.01.2018 № 3 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Таджикистан біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 37804450) повторно розглянути заяву громадянина Таджикистану ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1) про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 16.05.2018.

Суддя В.В. Падій