Постанова № 73997723, 14.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2018 р. Справа№ 910/20182/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018

у справі №910/20182/17 (суддя Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД»

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ужнафта»

про розірвання договору

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» (надалі - ТОВ «Брайтон ЛТД», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач) про розірвання договору поруки №4У12304И/П від 26.10.2016, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за ним, у зв'язку з чим позивач втратив зацікавленість в подальшому його виконанні та зазнав значних збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20182/17, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ужнафта» (надалі - ТОВ «Ужнафта», третя особа).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі № 910/20182/17 у задоволенні позову ТОВ «Брайтон ЛТД» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту набуття прав кредитора за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 у зв'язку з виконанням ним як поручителем обов'язку боржника - ТОВ «Ужнафта» за вказаним кредитним договором, та, відповідно, порушення відповідачем обов'язку з передачі позивачеві як поручителю, який виконав обов'язок боржника, належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а тому суд дійшов висновку про недоведення порушення прав позивача відповідачем та відсутність підстав для розірвання договору поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016 у судовому порядку.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Брайтон ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, апелянт посилався на те, що рішення судом було прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що судом не було враховано положень договору поруки щодо обов'язку банку, у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором, передати поручителю належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором; судом не надано належної правової оцінки тому факту, що платіж ТОВ «Брайтон ЛТД» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно договору поруки було здійснено за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору №416104Г від 26.10.2016, укладеного між сторонами у справі; через перешкоди з боку банку в отриманні документів за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 та ненадання достатньої інформації про забезпечення вказаного кредитного договору, позивач був позбавлений можливості вчасно стягнути борг з боржника та, як наслідок, не міг в належній мірі обслуговувати кредитний договір №416104Г від 26.10.2016, у зв'язку з чим у позивача виникла заборгованість перед відповідачем, а крім того, позивач зазнав значних збитків.

Також скаржник наголошував на тому, що у зв'язку з визнанням неповажною причини неподання відповідачем витребуваних судом доказів, останнім безпідставно не застосовано до відповідача заходи процесуального примусу, а відповідне клопотання позивача про їх застосування залишено без реагування.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2018 колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Дикунської С.Я., Жук Г.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Брайтон ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/20182/17, встановлено ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Ужнафта» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Брайтон ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/20182/17 призначено на 23.04.2018, повторно встановлено ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Ужнафта» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

23.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача.

Судове засідання 23.04.2018 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Дикунської С.Я., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.05.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Брайтон ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/20182/17 призначено на 14.05.2018.

У судове засідання третя особа явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи була повідомлена належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав подане клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме, посвідченої ПАТ КБ «ПриватБанк» (представником банку) копії вимоги від 31.10.2016 №Е.21.0.0.0/4-194028 про сплату грошових коштів згідно договору поруки.

Поставивши на обговорення заявлене позивачем клопотання про витребування доказів, проти якого представник відповідача заперечив, судова колегія, вислухавши з цього приводу думку представників сторін, з огляду на обставини справи та підстави позову, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки зазначений документ не відноситься до предмету доказування у даній справі.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

14.05.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 26.10.2016 між ТОВ «Брайтон ЛТД» (у тексті договору - поручитель) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (у тексті договору - кредитор) було укладено договір поруки № 4У12304И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Ужнафта» (у тексті договору - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 (далі - кредитний договір), а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пунктів 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору; у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ «ПриватБанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Згідно з п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Цей Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Факт укладення договору поруки із використанням електронного цифрового підпису сторонами визнається, копія угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015 наявна в матеріалах справи (а.с. 19).

Як встановлено місцевим господарським судом, 31.10.2016 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 604 751 563,41 грн з призначенням платежу: «виконання зобов'язання за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 згідно з договором поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016», що підтверджується платіжним дорученням № 430 від 31.10.2016 (а.с. 28).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідно до зазначеного платіжного доручення ним виконано зобов'язання ТОВ «Ужнафта» за кредитним договором перед відповідачем з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 604 751 563,41 грн, а тому, відповідно до умов договору поруки відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника - ТОВ «Ужнафта» за кредитним договором, проте, станом на день звернення до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаного обов'язку не виконало.

При цьому, позивач зазначив, що погашення заборгованості ТОВ «Ужнафта» за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 було здійснено позивачем за рахунок кредитних коштів, отриманих від відповідача на підставі кредитного договору № 416104г від 26.10.2016, укладеного між ТОВ «Брайтон ЛТД» та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що оскільки він не отримав від відповідача необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань боржника, ТОВ «Брайтон ЛТД» втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків.

За твердженням позивача, невиконання відповідачем обов'язку з передачі йому належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, є істотним порушення умов договору поруки, так як позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні вказаного договору, а тому наявні підстави для розірвання договору поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016 та задоволення позову у даній справі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за правовою природою укладений сторонами договір є договором поруки, за яким, відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Якщо в договорі не передбачено субсидіарної відповідальності поручителя, кредитор має право, керуючись ст. 543 ЦК України, звернутися як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя; як разом, так і окремо; як повністю, так і в частині боргу. Таким чином, при солідарній поруці кредитор наділяється правом самостійно вирішувати питання про те, до кого з них - боржника чи поручителя - чи до обох разом, в якій частині і в якій послідовності пред'являти свої вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Як стверджує позивач, відповідно до платіжного доручення № 430 від 31.10.2016 ТОВ «Брайтон ЛТД» виконало зобов'язання ТОВ «Ужнафта» за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 604 751 563,41 грн, а тому вважає, що до позивача мають перейти усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Пунктом 8 укладеного між сторонами договору поруки визначено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення розміру заборгованості ТОВ «Ужнафта» за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 станом на 31.10.2016 ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 та від 05.12.2017 було зобов'язано відповідача та третю особу надати суду докази надання кредиту за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 (копії банківських виписок, платіжних доручень, меморіальних ордерів, тощо); докази повернення кредиту за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 та сплати процентів за користування кредитом (копії платіжних доручень, банківських виписок, тощо); розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 станом на 31.10.2016; у випадку надсилання банком вимоги/претензії про сплату заборгованості, надати суду її копію.

Однак, вказані вимоги суду першої інстанції не були виконані ані відповідачем, ані третьою особою.

При цьому, вказана відповідачем причина неподання витребуваних судом доказів, а саме, у зв'язку з тим, що витребувані документи знаходяться у місті Дніпро, правомірно визнана судом неповажною.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, незастосування судом до відповідача, у відповідності до п. 8 ст. 81 ГПК України, заходів процесуального примусу, передбачених цим Кодексом, не призвело до неправильного вирішення справи та не є підставою для його скасування, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Водночас, як правильно зауважив місцевий господарський суд, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Зокрема, позивач як поручитель за кредитним договором та особа, яка сплатила грошові кошти на виконання договору поруки, повинен бути обізнаним про стан заборгованості боржника, за якого він поручився, в тому числі має право отримувати такі відомості як від банку, так і від боржника на момент сплати кредитної заборгованості, зокрема, враховуючи значний розмір таких оплат.

Таким чином, за відсутності у матеріалах справи доказів щодо дійсного розміру заборгованості боржника за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 та відповідного розрахунку такої заборгованості, суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та обґрунтованості тверджень позивача про повне виконання ним зобов'язання за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012, та, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а отже і підстав для передачі документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо визнання необґрунтованими та недоведеними твердження позивача про набуття ним прав кредитора за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012, у зв'язку з виконанням ним як поручителем обов'язку боржника - ТОВ «Ужнафта» за вказаним кредитним договором, та, відповідно, порушення відповідачем обов'язку з передачі позивачеві як поручителю, який виконав обов'язок боржника, належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 3 статті 653 ЦК України, частиною 4 статті 188 ГК України також передбачено, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.

При цьому, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, правомірно зазначив, що у вказаній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Отже, підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором та наявність завданої цим невиконанням шкоди позивачеві.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував на те, що не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, не маючи можливості використовувати оригінали договорів поруки, якими забезпечувалось виконання зобов'язань зі сторони боржника, ТОВ «Брайтон ЛТД» втратило зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та зазнало значних збитків.

Як встановлено в ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України та ч. 2 ст. 220 ГК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами набуття ним прав кредитора за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012, у зв'язку з виконанням ним як поручителем обов'язку боржника - ТОВ «Ужнафта» за вказаним кредитним договором, та, відповідно, порушення відповідачем обов'язку з передачі позивачеві як поручителю, який виконав обов'язок боржника, належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Крім того, сам факт невиконання первісним кредитором обов'язку щодо передачі документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, жодним чином не може свідчити про таке порушення прав поручителя, в результаті якого б він міг бути значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, так як правовим наслідком виконання обов'язків поручителем є передбачений прямою нормою закону перехід до нього прав кредитора, а тому саме на такий результат поручитель міг розраховувати при укладенні договору поруки, а не на будь-який інший, враховуючи правову природу договору поруки.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, позивач як поручитель за договором поруки, у випадку виконання кредитного зобов'язання у повному обсязі, має право на звернення до суду з позовом до боржника у зв'язку з переходом до нього прав кредитора. При цьому, у випадку відсутності у поручителя документів, які підтверджують факт виконання кредитного зобов'язання, останній не позбавлений права подати в межах розгляду такої справи клопотання про витребування доказів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведення позивачем підстав позову - істотного порушення відповідачем зобов'язань за договором поруки, а саме, щодо обов'язку передати документи у випадку переходу прав кредитора до поручителя, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність порушення прав позивача відповідачем та відсутність підстав для розірвання договору поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016 у судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста від 16.02.2018 у справі №910/20182/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Брайтон ЛТД» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайтон ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/20182/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2018 у справі №910/20182/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20182/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.05.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська