Рішення № 73997611, 15.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 р. № 820/1820/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 09.02.2018 № 33-18;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 12.10.2017 № 209;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_3 ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідачів є незаконними та необґрунтованими, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження. Вказав, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 12.10.2017 № 209 порушує його права, для відновлення яких необхідно його скасувати.

Ухвалою суду від 15.03.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 03 квітня 2018 року об 11:30 год.

Ухвалою суду від 25.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд адміністративної справи по суті на 15 травня 2018 року о 15:00 год.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, часта місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача, Державної міграційної служби України, в судове засідання не прибув, надав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що дії міграційної служби відповідають чинним приписам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в судове засідання не прибув, надав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що дії міграційної служби відповідають нормами чинного законодавства та просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та вказані заяви, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 12.10.2017 звернувся до органів Державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до повідомлення від 12.10.2017 № 57 ОСОБА_3 ОСОБА_4 повідомлено про те, що згідно з частиною 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" наказом Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 12.10.2017 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, рішенням Державної міграційної служби України від 09.02.2018 № 33-18 відхилено скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятих рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлення державних гарантій захисту біженців здійснюється відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під біженцем розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 статті 1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: Ірак, м. Багдад, за національністю араб, сповідує іслам (суніт), неодружений, громадянин ОСОБА_1. Прибув в Україну 03.09.2007, легально.

Із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту звернувся 12.10.2017. Основною причиною звернення за захистом стало побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

Поряд із тим, судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до органів державної міграційної служби із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та причиною звернення було побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.

Перша заява була подана 03.12.2007, за результатами розгляду якої, наказом №195-о від 21.12.2007, заявнику було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Вказане рішення було оскаржене до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 10.11.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009, адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Вдруге, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органу міграційної служби в Харківській області, ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся 02.07.2012. За результатами розгляду заяви, на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового від 18.07.2012 № 192-о, а Державною міграційною службою України прийнято рішення № 128-12 від 24.09.2012 - про відхилення скарги.

Вказані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 24.01.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013, адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

14 серпня 2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 втретє звернувся до державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі рішення ДМС України № 49-15 від 04.02.2015 ОСОБА_3 ОСОБА_4 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення позивач оскаржив до Харківського окружного адміністративного суду, так 09.04.2015 постановою, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 - залишено без задоволення.

Також, в четвертий раз, 24.09.2015 позивач звернувся до головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте наказом № 183 від 24.09.2015 прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а рішенням Державної міграційної служби України № 36-15 від 25.11.2015 відхилено скаргу позивача.

Вказані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 16.03.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Таким чином, відповідачем, при прийнятті спірних рішень, було враховано, що позивач з заявою про надання йому статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту звернувся вп'яте та підстави для звернення залишились ті ж самі.

Відповідно до п. 2.1 "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених Наказом Міністерства Внутрішніх справ від 07.09.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц - зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Пунктом 2.2. Правил передбачено, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує податкового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно з пунктом 2.4. Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до пункту 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з частинами 6-9 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження орган міграційної служби до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, а також інформує про це протягом трьох робочих днів орган внутрішніх справ за місцем проживання особи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні, інформуючи про це орган внутрішніх справ за місцем проживання особи протягом трьох робочих днів, та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в органі міграційної служби.

За правилами статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" таке рішення територіального органу може бути оскаржено в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України.

Частиною 5 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.

Абзацом 4 частини 1 статті 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

З положень наведеної норми закону випливає, що відповідач, при винесенні спірного рішення діяв у межах законодавчо наданих повноважень.

З приводу фактичних обставин спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись приписами згаданої норми, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, суд доходить висновку, що матеріали наданої відповідачем на вимогу суду особової справи заявника не містять визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для набуття позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказів у біженців 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Під час судового розгляду представником позивача не надано доказів, які б спростовували висновки відповідача щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до статті 14 (2) Загальної Декларації прав людини виключається можливість надання притулку у випадку кримінального переслідування за скоєний кримінальний злочин.

Таким чином, враховуючи, що підстави для звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту не змінились, враховуючи, що позивач неодноразово звертався із вказаним заявами до органів міграційної служби, суд приходить до висновку, що Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області правомірно відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61036) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Волошин