Постанова № 73997597, 08.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/568/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя: Довжанин М.М., місце ухвалення - м. Хуст) за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Хустського районного суду Закарпатської області, в якому просив визнати незаконною відмову відповідача та зобов'язати зарахувати до стажу роботи судді строкової служби в армії та половину строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, провести перерахунок грошового утримання судді з розрахунку 88% утримання працюючого судді з 21.03.2012.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 14.06.1993 по 20.03.2012 позивач працював на посаді судді Тячівського районного суду Закарпатської області. З 20.03.2012 останньому було призначено довічне грошове утримання у розмірі 80% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді. У січні 2017 він звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового утримання судді та після проведення такого перерахунку йому стало відомо, що грошове утримання судді у відставці йому призначено лише у розмірі 80% грошового утримання працюючого судді. 17.05.2017 звернувся до відповідача з письмовою заявою про перерахунок грошового утримання судді, так як вважає, що його стаж, який давав право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання складає 24 роки і 20 днів у тому числі на посадах: судді - 18 років 10 місяців 06 днів, слідчого - 01 рік 05 місяців 12 днів, а також половини навчання на юридичному факультеті у вищому навчальному закладі - 01 рік 08 місяців 24 днів та строкова військова служба - 02 роки 08 днів.

Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865, на яку посилається позивач, як підставу зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби та половини навчання у вищому навчальному закладі, втратила чинність 01.01.2012. Також, зазначає, що позивач звернувся до суду із позовною заявою з порушенням строку позовної давності встановленого ст. 99 КАС України, на що не звернув увагу суд першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Верховної Ради України від 09.02.2012 № 4379-VI ОСОБА_4 було звільнено з посади судді Тячівського районного суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови Тячівського районного суду Закарпатської області від 20.03.2017 № 19-5.3.1, з 20.03.2017 позивача відраховано зі штату суду.

Згідно довідки-розрахунку від 06.06.2017 № Н-5.20-06, Тячівським районним судом Закарпатської області, стаж роботи судді Решетара Василя Івановича, станом на 20.02.2012 становить 24 роки 00 місяць 20 днів, у тому числі у стаж зарахований період: строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 08 днів, половина строку навчання у вищому навчальному закладі - 01 рік 08 місяців 24 днів, робота слідчим слідчого відділення відділу внутрішніх справ Тячівського району Закарпатської області 01 рік 05 місяців 12 днів.

Листом Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 29.05.2017 № 5-Р/17 позивачу відмовлено в зарахуванні до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання у вищому навчальному закладі, який становить 01 рік 08 місяців 24 дні та строкову військову службу - 02 роки 00 місяців 08 днів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки до стажу роботи на посаді судді, який дає право на призначення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці слід зарахувати половину строку навчання у Рязанській вищій школі МВС СРСР та строкову військову службу в Збройних Силах СРСР, а тому позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88 % від заробітної плати судді.

З цими висновками суду першої інстанції, частково погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

На момент звільнення ОСОБА_4 у відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07. 2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453).

Згідно ч. 1 ст. 120 Закону № 2453-VI, (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Частиною 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12.02.2015), передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до вимог ст. 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас відповідно до п. 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28.03.2015, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1993 (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої ст. 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом 2 ч. 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Крім того, згідно з п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Також, відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ № 584/95), чинної на час набуття позивачем стажу роботи, безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Згідно військового квитка НК 4050414 (а. с. 18) позивач з 03.11.1976 по 11.11.1978 роки проходив військову службу в Збройних Силах СРСР.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження військової служби є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до стажу роботи позивача на посаді судді, зараховується календарний період проходження строкової військової служби.

Однак, розглядаючи спір, суд першої інстанції помилково зарахував ОСОБА_4 половину строку навчання на денній формі навчання у вищому навчальному закладі, що дає останньому право на збільшення щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно довідки-розрахунку від 06.06.2017 № Н-5.20-06 (а. с. 15) ОСОБА_4 з 01.09.1982 по 18.02.1986 був слухачем Рязанської вищої школи МВС СРСР.

Також, на підтвердження навчання на денній формі у вказаному вищому навчальному закладі, на вимогу суду апеляційної інстанції, позивачем подано копію диплому НОМЕР_1 (а. с. 86). Згідно вказаного диплому, ОСОБА_4 в 1982 році вступив у Рязанську вищу школу МВС СРСР, Рішенням державної екзаменаційної комісії від 29.07.1986 ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію «юриста».

Однак, згідно трудової книжки НОМЕР_2 (а. с. 16 зворот), позивач з 01.09.1982 по 15.05.1993 безперервно служив в органах внутрішніх справ УВС Закарпатської області (10 років 08 місяців 14 днів), тобто частково у період, що охоплює навчання у вищому начальному закладі.

Отже, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують навчання позивача саме на денній формі навчання у Рязанській вищій школі МВС СРСР, суд апеляційної інстанції, вважає, що підстав зараховувати ОСОБА_4 половину строку навчання на денній формі навчання у вищому навчальному закладі, що дає останньому право на збільшення щомісячного довічного грошового утримання не має.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції не застосував вимоги ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції чинній на момент винесення постанови суду першої інстанції), згідно якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчисляється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а згідно ч.1 ст. 100 КАС України (в редакції чинній на момент винесення постанови суду першої інстанції) адміністративний позов, поданий після закінчення строків установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Аналогічні положення закріплено в ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги дату звернення позивача до суду із розглядуваним позовом (07.06.2017), відсутність поважних причин для поновлення строку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про проведення перерахунку грошового утримання судді з урахуванням календарного періоду проходження строкової військової служби в частині з 21.03.2012 по 06.12.2016 включно слід залишити без розгляду, а вказані позовні вимоги необхідно задовольнити починаючи з 07.12.2016.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № К/9901/6841/18 (390/1306/17).

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до стажу роботи позивача на посаді судді, зараховується календарний період проходження строкової військової служби, що дає останньому право отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 84% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При подачі позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 640 грн, що підтверджується квитанцією № ПН641580 від 07.06.2017.

Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, то відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України судовий збір необхідно стягнути з Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 320 грн.

Так як, при поданні апеляційної скарги судовий збір відповідачем не сплачувався, в силу ч. 139 КАС України, такий стягненню не підлягає.

З наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 123, 139, 308, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року у справі № 307/1442/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Адміністративний позов в частині проведення перерахунку грошового утримання судді з урахуванням календарного періоду проходження строкової військової служби з 21.03.2012 по 06.12.2016 включно залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо відмови зарахувати ОСОБА_4 до стажу роботи судді, проходження строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 08 днів для призначення 84% грошового утримання судді.

Зобов'язати Тячівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області зарахувати ОСОБА_4 до стажу роботи судді, проходження строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 08 днів та провести перерахунок та виплату грошового утримання судді з розрахунку 84% починаючи з 07.12.2016, за виключенням вже отриманого 80% грошового утримання судді.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тячівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 320 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Суддя-доповідач: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Повне судове рішення складено 14.05.2018.