Постанова № 73997430, 15.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2018 р. Справа№ 911/3606/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Федоришин О.О. адвокат за ордером №403477 від 15.05.18;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2018 (повне рішення складено 23.02.2018)

у справі №911/3606/17 (головуючий суддя Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство Фрейя"

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

про стягнення 1054004,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство Фрейя" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - відповідач) про стягнення 994181,09 грн., з яких 907 845,00 грн. боргу за поставлений товар, 29 204,44 грн. інфляційних втрат, 5 929,79 грн. 3 % річних та 51201,86 грн. пені.

В процесі розгляду справи позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 907 845,00 грн., інфляційні втрати в сумі 47 054,54 грн., пеню в розмірі 88 701,35 грн. та 3% річних у сумі 10 403,43 грн., а всього 1 054 004,32 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2018 у справі №911/3606/17 позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Фрейя" 907 845,00 грн. заборгованості, 10 337,36 грн. 3 % річних, 42 383,47 грн. інфляційних втрат та 14408,48 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" 15.03.2018 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Скарга мотивована тим, що судом невірно застосовано норми матеріального права, оскільки між сторонами був відсутній письмовий договір, строк виконання зобов'язання повинен розраховуватись відповідно до положень ст.530 ЦК України, а тому нарахування 3% річних і інфляційних має здійснюватись з 06.11.2017.

22.03.2018 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, надано Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази сплати судового збору в сумі 23715,09 грн.

11.04.2018 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення №32626 від 10.04.2018 про сплату 23715,09 грн. судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 15.05.2018.

11.05.2018 від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких він заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що оплата товару повинна здійснюватись невідкладно після його прийняття.

11.05.2018 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке мотивоване тим, що він буде приймати участь в іншому судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що товар поставлений відповідачу, обов'язок оплати виник після отримання відповідачем товару, дії відповідача спрямовані на відтермінування сплати заборгованості.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У вересні 2017 року позивач поставив відповідачу товар (кукурудзу, пшениця) на загальну суму 1 507 845,00 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними: № 128 від 08.09.2017 р. на суму 302000,00 грн., місце поставки - Козлівське МПД; № 129 від 12.09.2017 р. на суму 178500,00 грн., місце поставки - Новоборовицьке МПД; № 130 від 13.09.2017 р. на суму 262820,00 грн., місце поставки - Червонослобідське МПД; № 131 від 14.09.2017 р. на суму 321725,00 грн., місце поставки - Дубов'язівське МПД; № 135 від 13.09.2017 р. на суму 442800,00 грн., місце поставки - Козлівське МПД та товарно-транспортними накладними: № 77 від 13.09.2017 р., № 78 від 13.09.2017 р., № 110809 від 08.09.2017 р., № 120809 від 08.09.2017 р., № 828 від 12.09.2017 р., № 829 від 12.09.2017 р., № 830 від 13.09.2017 р., № 7 від 12.09.2017 р., № 8 від 12.09.2017 р., № 57 від 11.09.2017 р.

Товар отриманий представниками відповідача, яким було видано довіреності № 61 від 14.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_3, № 27 від 12.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_4, № 71 від 08.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_5, № 147 від 11.09.2017 р. на ім'я ОСОБА_6.

Як встановлено судом першої інстанції, у вищезазначених видаткових накладних містяться посилання на договори, проте, згідно пояснень представників обох сторін, зазначені договори між сторонами укладені не були.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач за товар, отриманий за видатковою накладною № 135 від 13.09.2017 р. розрахувався частково у сумі 300000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15611 від 14.09.2017 р., за видатковою накладною № 129 від 12.09.2017 р. розрахувався частково у сумі 100000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15516 від 13.09.2017 р., за видатковою накладною № 128 від 08.09.2017 р. розрахувався частково у сумі 200000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15515 від 13.09.2017 р., а за видатковими накладними № 131 від 14.09.2017 р. та № 130 від 13.09.2017 р. не розрахувався взагалі.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, всього неоплаченим залишився товар на суму 907 845,00 грн., що відповідачем не спростовано.

30.10.2017 позивачем було направлено відповідачу вимогу (в порядку ст. 530 ЦК України) про погашення заборгованості за поставлену продукцію у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, що підтверджується фіскальним чеком від 30.10.2017 та описом вкладення.

30.11.2017 позивачем було направлено відповідачу повторну вимогу про погашення заборгованості за поставлену продукцію, що підтверджується фіскальним чеком від 30.11.2017 та описом вкладення.

Однак, вказані вимоги залишені відповідачем без задоволення.

У зв'язку із вказаними обставинами, позивач звернувся до суду із даним позовом та просив (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) стягнути з відповідача основний борг в сумі 907 845,00 грн., інфляційні втрати в сумі 47 054,54 грн., пеню в розмірі 88 701,35 грн. та 3% річних у сумі 10 403,43 грн., а всього 1 054 004,32 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості, а щодо вимог про стягнення пені, суд першої інстанції визнав їх безпідставними.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, відповідно до наведених норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між сторонами видаткових накладних.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару у період вересня 2017 року. Відповідачем не заперечується факт отримання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, як вірно встановив місцевий господарський суд, відповідач повинен був оплатити поставлений товар за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. до 09.09.2017 р., № 129 від 12.09.2017 р. до 13.09.2017 р., № 130 від 13.09.2017 р. до 14.09.2017 р., № 131 від 14.09.2017 р. до 15.09.2017 р., № 135 від 13.09.2017 р. до 14.09.2017 р., однак товар відповідачем був оплачений частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 907845,00 грн.

Посилання відповідача на статтю 530 ЦК України обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2014 р. у справі №3-121гс14).

При цьому, у пункті 1 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.13. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Таким чином, підписання відповідачем видаткових накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі у порядку ч. 1 ст. 692 ЦК України з моменту прийняття відповідного товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу за отриманий товар грошові кошти в сумі 907845,00 грн., строк сплати яких настав, є вірним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість і доведеність позовних вимог про стягнення основного боргу.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Позивач просив суд стягнути з відповідача 88701,35 грн. пені, нарахованої на заборгованість відповідача за кожною видатковою накладною окремо за загальний період з 13.09.2017 р. по 23.01.2018 р.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 36 Закону України "Про телекомунікації", ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Однак, оскільки між сторонами не укладався договір поставки в формі єдиного документу, в якому погоджено розмір пені та не укладався у письмовій формі правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання та обов'язок сплати пені в даному випадку не передбачений законодавством, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 88701,35 грн. пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає

Також позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 10403,43 грн. 3 % річних та 47054,54 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Позивач просив стягнути 10403,43 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача за періоди з 14.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковою накладною № 131 від 14.09.2017 р., з 13.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. та № 135 від 13.09.2017 р., з 13.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковою накладною № 130 від 13.09.2017 р. та з 12.09.2017 р. по 30.01.2018 р. за видатковою накладною № 129 від 12.09.2017 р.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання зобов'язання, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання з наступного дня після отримання товару, а тому, згідно обґрунтованого розрахунку місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 10337,36 грн. 3% річних.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 47054,54 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за видатковими накладними № 128 від 08.09.2017 р. та № 135 від 13.09.2017 р. за період з 13.09.2017 р. по 15.01.2018 р., № 129 від 12.09.2018 р. з 12.09.2017 р. по 15.01.2018 р., № 130 від 13.09.2017 р. за період з 13.09.2017 р. по 15.01.2018 р., № 131 від 14.09.2017 р. за період з 14.09.2017 р. по 15.01.2018 р.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений невірно, оскільки позивачем розраховано інфляційні втрати за періоди, в яких заборгованість існувала менше місяця, а тому, згідно обґрунтованого розрахунку зробленого судом першої інстанції, вказані вимоги підлягають частковому задоволенню, в сумі 42383,47 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2018 у справі №911/3606/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2018 у справі №911/3606/17 - без змін

2. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3606/17.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.05.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець