Рішення № 73997402, 14.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2018 року 10:09 № 826/18065/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, представника позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2доКиївської обласної державної адміністраціїпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (далі - позивач/ ОСОБА_2) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Київської обласної державної адміністрації (далі-відповідач КОДА), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році від 21.06.2017, оформлене протоколом від 21.06.2017 №190, яким не підтверджено в безумовному порядку проживання (перебування) на момент аварії в зоні відчуження ОСОБА_2, посвідчення 2 (Б) НОМЕР_2 визнано недійсним;

- зобов'язати Комісію по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна з зони відчуження в 1986 році підтвердити ОСОБА_2 статус евакуйованої із зони відчуження у 1986 році.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача щодо не підтвердження проживання (перебування) на момент аварії в зоні відчуження є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки перебування позивача в зоні ЧАЕС підтверджується документально.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, згідно змісту відзиву на позовну заяву, відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що позивач на момент аварії на ЧАЕС та евакуації перебувала на навчанні в м. Ніжин.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно довідки Виконавчого комітету Київської обласної ради від 06.08.1991 НОМЕР_3 ОСОБА_3 станом на 26 квітня 1986 фактично проживала та була прописана в м. Чорнобиль та евакуйована 05.05.1986.

На підставі довідки від 06.08.1991 НОМЕР_3, Київської обласною державною адміністрацією 01 липня 1993 року видано ОСОБА_2 посвідчення громадянки евакуйованої у 1986 році із зони відчуження (категорія 2) Серії НОМЕР_1.

19 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до директора Центру соціального захисту населення КОДА Галицького О.В,. із заявою про підтвердження факту евакуації ОСОБА_2 з м. Чорнобиль.

Комісією по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна з зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році (далі - Комісія) прийнято рішення, оформлене протоколом від 21.06.2017 №190, яким ОСОБА_2 «В безумовному порядку не підтверджено проживання (перебування) на момент аварії в зоні відчуження. На момент аварії та евакуації навчання в м. Ніжин. Посвідчення 2(Б) НОМЕР_2 визнати безпідставним. Довідку (додаток№3) м. Чорнобиль НОМЕР_3 визнати недійсною».

Не погоджуючись з рішенням Комісії, вважаючи таке рішення протиправним та таким, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, ОСОБА_2 звернулась з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, їх соціальний захист та гарантії, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (надалі - Закон № 796-XII).

Відповідно до статті 11 Закону №796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, крім іншого: евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення; особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і таких, які самостійно переселилися, відповідно до ст. 4 Закону є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Згідно зі статтею 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно п. 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (в редакції, чинній на час видачі посвідчення) потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 № 224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.

В подальшому, постановою КМУ №51 від 20.01.1997 р. було затверджено новий Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно п.4 Порядку, аналогічно зазначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. №224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.

Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та іншими актами законодавства.

Пунктом 10 Положення встановлено, що посвідчення видається потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. N 224), - на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки №3 або №4).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 51 спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, розглядаються комісіями при Київській і Житомирській облдержадміністраціях на підставі відповідних письмових підтверджень, виданих керівниками підприємств, організацій та установ, які направляли цих осіб на роботу до зони відчуження, або керівниками місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за місцем виконання робіт. Рішення зазначених комісій є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії.

Спірні питання щодо визначення статусу осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, виданих місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Комісію Київської обласної державної адміністрації по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, що є додатком до розпорядження Голови Київської обласної державної адміністрації від 5 листопада 1998 року № 594 (надалі - Положення № 594), відповідач є колегіальним органом і утворюється розпорядженням голови облдержадміністрації.

Згідно з пунктом 3 Положення № 594, основним завданням Комісії є всебічне і об'єктивне вивчення документів осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, при визначенні статусу яких виникли спірні ситуації.

Відповідно до пункту 4 Положення № 594 комісія в межах своїх повноважень приймає рішення, зокрема:

- про визнання статусу учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- про визнання статусу евакуйованих із зони відчуження в 1986 році;

- про визнання факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії.

Згідно з пунктом 5 Положення Комісія має право запитувати від райдержадміністрацій, міськвиконкомів, підприємств, установ і організацій необхідну інформацію і документи, які б сприяли прийняттю об'єктивних рішень.

При розгляді відповідних справ Комісія може запрошувати на свої засідання і заслуховувати пояснення як заявників, так і окремих посадових осіб.

Так, з матеріалів справи вбачається, що підставою для визнання відповідачем виданого посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 Б, таким, що видано безпідставно, стала не підтвердженість у безумовному порядку проживання (перебування) позивача на момент аварії у м. Чорнобиль. Відповідач зазначає, що ОСОБА_2 в період евакуації перебувала на навчанні в м. Ніжин.

Дійсно, згідно з листа Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя від 31.01.2017 №58-01-69 ОСОБА_2 у період з 01.09.1984 по 01.07.1986 навчалась в Ніжинському ордена Трудового Червоного Прапора державному педагогічному інституті імені М.Гоголя на музично-педагогічному факультеті, спеціальність «музика і співи».

Водночас, суд зазначає, що лист Ніжинського державного університету імені М. Гоголя від 31.01.2017 №58-01-69 не спростовує раніше видані довідки, оскільки вказаним листом надана лише загальна інформація щодо організації та проведення навчального процесу в даному навчальному закладі, і вказаний лист не свідчить про те, що ОСОБА_2 не могла знаходитись в м. Чорнобиль 26.04.1986, як зазначає позивач.

Так, позивач суду повідомив, що напередодні травнених свят у 1986 році, як зазвичай у вихідні та у святкові дні, він відвідував батьків у м. Чорнобиль за адресою свого постійного місця проживання.

Факт приїзду в спірний період ОСОБА_2 до м. Чорнобиль в судовому засіданні підтвердили допитані свідки, а саме: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Поряд з цим, суд враховує наявну в матеріалах справи документи, а саме: довідку Виконавчого комітету Київської обласної ради від 06.08.1991 НОМЕР_3, видану ОСОБА_3 про те, що станом на 26 квітня 1986 фактично проживала та була прописана в м. Чорнобиль та евакуйована 05.05.1986, довідку про склад сім'ї, видану ОСОБА_8 (мати ОСОБА_2), про те, що остання з сім'єю (в тому числі з ОСОБА_2) проживає за адресою: АДРЕСА_3 та заяву ОСОБА_9 Григовірні про грошову компенсацію за втрачене домашнє майно, подану до Виконкому м. Чорнобиля 21.10.1986.

Отже, факт навчання позивача у період з 01.09.1984 року та перебування у місті Ніжині не спростовує обставин, які були встановлені згідно з довідкою від 06.08.1991 а саме факту перебування під час аварії на Чорнобильскій АЕС за адресою свого постійного проживання з родиною у місті Чорнобиль.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно з частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації від 21.06.2017р., оформлене протоколом №190 від 21.06.2017р. в частині визнання недійсним посвідчення 2(б) НОМЕР_2 та довідки НОМЕР_3 ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача підтвердити ОСОБА_2 статус евакуйованої із зони відчуження у 1986 році задоволенню не підлягають, оскільки це буде перебиранням дискреційних функцій Київської обласної державної адміністрації.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Відтак, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Однак, в рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У рішенні у справі «Олсон проти Швеції» Європейський суд з прав людини сформулював вимогу чіткого визначення меж дискреційних повноважень, а саме: «Закон, яким надаються повноваження певним органам державної влади, має бути таким, щоб обсяг повноважень та спосіб їх застосування були зазначені з достатньою чіткістю та при цьому враховувалась легітимна мета того чи іншого вживаного заходу в тій чи іншій ситуації, щоб надати індивіду адекватний захист від свавільного втручання».

Так, згідно з приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діє на момент розгляду справи, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, згідно з абзацом 2 вказаної правової норми, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою запобігання порушенню прав позивача, на переконання суду, єдиним ефективним способом захисту прав ОСОБА_2 є зобов'язання Комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації розглянути заяву ОСОБА_2 від 19.09.2016, з урахуванням висновків, викладених в рішенні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації від 21.06.2017р., оформлене протоколом №190 від 21.06.2017р. в частині визнання недійсним посвідчення 2(б) НОМЕР_2 та довідки НОМЕР_3 ОСОБА_2.

3. Зобов'язати комісію по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році Київської обласної державної адміністрації розглянути заяву ОСОБА_2 від 19.09.2016р. з урахуванням наведеного в мотивувальній частині даного рішення.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 16.05.2018.

Суддя С.К. Каракашьян