Рішення № 73997375, 16.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 травня 2018 року № 826/4279/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., при секретарі судового засідання Хайло А.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЄ» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ДВЄ» (далі також - ТОВ «ДВЄ», позивач) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №1322615141 від 07 лютого 2018 року в повному обсязі та податкове повідомлення-рішення №1332615141 від 07 лютого 2018 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 461 754, 54 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно, оскільки позивачем було правомірно реалізовано продукцію за ціною нижчою від її собівартості. У зв'язку з цим позивач вважає необґрунтованим висновок, покладений в основу оскаржуваних рішень, про те, що витрати, які є різницею між собівартістю виготовленої позивачем продукції та ціною її реалізації є такими, що не використовувались в господарській діяльності ТОВ «ДВЄ».

Відповідач проти задоволення позову заперечує, про що ним було наголошено, зокрема, в поданому до суду відзиві на позовну заяву, з огляду на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства. Враховуючи наведене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

15 травня 2018 року на адресу суду надійшли клопотання учасників справи про здійснення судового розгляду даної справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи наведене, судом було вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 11 вересня 2017 року по 17 січня 2018 року відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ДВЄ» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року.

За наслідками проведеної перевірки було складено акт перевірки № 21/26-15-14-01-03/37269061 від 24 січня 2018 року.

Перевіркою встановлені, зокрема, наступні порушення вимог законодавства:

- пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 статті 14, п. 138.4, п. 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції до 01 січня 2015 року), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік в сумі 502 119, 00 грн.;

- п. 188.1 статті 188 ПК України (в редакціях, чинних протягом 2015 року), п. 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищена сума від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2017 року у сумі 461 754, 54 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем були прийняті наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- № 1322615141 від 07 лютого 2018 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ДВЄ» за платежем податок на прибуток на суму 627 649, 00 грн. (податкові зобов'язання - 502 119, 00 грн., штрафні санкції - 125 530, 00 грн.);

- № 1332615141 від 07 лютого 2018 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 560 049, 00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення в оскаржуваній позивачем частині, згідно відомостей акту перевірки, були прийняті виключно у зв'язку із висновком контролюючого органу про те, що витрати, які є різницею між собівартістю виготовленої позивачем продукції та ціною її реалізації, яка менша від собівартості, є такими, що не використовувались в господарській діяльності ТОВ «ДВЄ», а тому позивач протиправно відобразив такі витрати у складі витрат платника податку на прибуток підприємств та зменшив на розмір таких витрат базу оподаткування з постачання готової продукції, що призвело до зниження ТОВ «ДВЄ» власних податкових зобов'язань зі сплати ПДВ.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 1322615141 від 07 лютого 2018 року.

Податковий орган доводить, що ним встановлено завищення позивачем собівартості виготовлених та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2014 рік за рахунок врахування сум витрат, які не використані у господарській діяльності.

Склад правопорушення, на думку відповідача, полягає у тому що ціна реалізації самостійно виготовленої продукції нижче собівартості цієї продукції. Саме цю різницю відповідач вважає витратами які використовувались ТОВ «ДВЄ» в господарській діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п. 44.1, 44.2 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п.п. 135.1, 135.4 статті 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає:

дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

дохід банківських установ, до якого включаються:

а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) позитивний результат за операціями з цінними паперами відповідно до пункту 153.8 статті 153 цього Кодексу;

г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу;

е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу;

є) дохід, пов'язаний з реалізацією заставленого майна;

ж) інші доходи, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші доходи, передбачені цим розділом.

Згідно з п. 138.4 статті 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З матеріалів справи, та пояснень, наданих відповідачем вбачається, що підставою для даних висновків контролюючого органу стало те, що позивачем реалізація товарів здійснювалась за ціною нижчою собівартості та за відсутності економічного обґрунтування щодо систематичного продажу готової продукції за заниженою ціною з оцінкою ризиків та плануванням витрат. Як зазначає відповідач, операції платника, які мають завідомо збитковий характер, не породжують юридичних наслідків та не можуть виступати підставою для отримання платником податкової вигоди.

Водночас пп. 14.1.231 п. 14.1 статті 14 ПК України передбачає, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд зазначає, що не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Таким чином, витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

Відповідачем помилково ототожнено господарський характер витрат платника на виготовлення продукції послуг з економічною ефективністю таких витрат. Висновки акту перевірки в цій частині зроблені податковим органом на основі припущень, оскільки норми ПК України не містять положень, які визначають, що витрати, включені до складу собівартості продукції, що була реалізована за ціною нижчою собівартості є витратами, які не пов'язані з господарською діяльністю платника податків.

Власне ж ефективність використання платником капіталу шляхом оцінювання витрат платника у світлі їх доцільності не належить до повноважень податкового органу. Економічна ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником. Для цілей оподаткування витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, зумовлені виробничою необхідністю, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку.

В контексті наведеного необхідно звернути увагу на те, що вказані висновки повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 27 лютого 2018 року по справі № 803/719/17.

Беручи до уваги наведене, оскільки покладені в основу податкового повідомлення-рішення № 1322615141 від 07 лютого 2018 року висновки є такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства, суд вважає таке рішення ГУ ДФС у м. Києві протиправним, а тому обґрунтованими є доводи позивача про його скасування.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 1332615141 від 07 лютого 2018 року.

Покладені в основу такого оскаржуваного рішення висновки податкового органу аналогічні тим, що наводились вище. Зокрема, ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що позивачем занижено базу оподаткування з постачання готової продукції за 2015 рік на загальну суму 2 308 777, 00 грн. у зв'язку з постачанням підприємством готової продукції за ціною, що є нижчою від її собівартості, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 461 754, 54 грн.

Водночас, правове регулювання даних правовідносин на рівні норм ПК України має інший характер.

Так, відповідно до п. 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

Тобто, імперативні приписи ПК України в даному разі чітко встановлюють заборону визначення бази оподаткування операцій з постачання товарів на рівні, що є меншим від собівартості виготовлених товарів, що мало місце в даному випадку, підтверджується відомостями акту перевірки ТОВ «ДВЄ» і не заперечується позивачем.

Таким чином, оскаржуваним податковим повідомленням-рішення № 1332615141 від 07 лютого 2018 року було вірно визначено порушення позивачем вимог п. 188.1 статті 188 ПК України у зв'язку з чим зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість ТОВ «ДВЄ» у відповідному розмірі.

Отже, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ДВЄ» в частині скасування такого рішення відповідача.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме, шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №1322615141 від 07 лютого 2018 року.

При цьому, з огляду на формулювання позовних вимог ТОВ «ДВЄ», суд звертає увагу на вимоги п. 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», відповідно до якого суди повинні виходити з того, що вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи зазначене, оскільки позовні вимоги ТОВ «ДВЄ» підлягають задоволенню частково, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 9 414, 73 грн. (1,5% від суми грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням № 1322615141 від 07 лютого 2018 року) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЄ» (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, 4, код ЄДРПОУ 37269061) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 1322615141 від 07 лютого 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДВЄ» (04112, місто Київ, вулиця Олени Теліги, 4, код ЄДРПОУ 37269061) понесені останнім судові витрати у розмірі 9 414, 73 грн. (дев'ять тисяч чотириста чотирнадцять гривень сімдесят три копійки).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк