Рішення № 73997342, 15.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1066/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

за участю секретаря Станкової О.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2018 року № Я-300/0-561/0/37-18 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Одеській області у формі листа від 06.02.2018 року вих. № Я-300/0-561/0/37-18 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту) та зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області вирішити питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), за клопотанням гр. ОСОБА_1 від 09.01.2018 року; зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області подати до суду звіт про виконання даного рішення суду в місячний термін з дня набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів) є протиправними, оскільки, зміст оскаржуваного листа відповідача не містить посилань на обставинии, прередбачені статтею 118 Земельного кодексу України, а тому така відмова є протизаконною, оскільки фактично обмежує право позивача у реалізації його власного права на отримання у власність земельної ділянки, зв’язку з чим позивач росить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Від відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеської області надійшов відзив на позов (а.с.21-25), відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки вважає, що Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області при розгляді клопотання позивача діяло в межах і відповідно до законів України. Поряд з цим, дорученням від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_3 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_4 передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно врахувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. Так, на момент розгляду клопотання позивача у ГУ Держгеокадастру в Одеській області відсутня інформація щодо позиції Граденицької сільської ради Біляївського району Одеської області, щодо надання позивачу у власність бажаної земельної ділянки, а тому рекомендовано звернутись до органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, після чого подати клопотання до Головного управління з врахуванням зауважень. Також відповідачем вказано, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Представником позивача надано до суду заяву про розгляд справи за її відсутності в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступні факти та обставини.

09.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с. 8).

Листом від 06.02.2018 року вих. № Я-300/0-561/0/37-18 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надало відповідь, якою по суті відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на доручення від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_3 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_4, де передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно врахувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. Крім того, зазначено що на час розгляду клопотання позивача від 09.01.2018 року у відповідача відсутня інформація щодо позиції Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області, щодо надання бажаної відповідачем земельної ділянки та рекомендовано звернутись до органу місцевого самоврядування за місцем розташування бажаної до відведення земельної ділянки, після чого подати клопотання до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з врахуванням зауважень (а.с. 9).

Не погоджуючись з вказаною відмовою у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів), ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно ч. 2 ст. 55 Конституції України визначають, що права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, Закон України «Про землеустрій» визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.

Згідно ч.1 ст.43 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету ОСОБА_3 України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою вказаної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст пп."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" ч. 1 ст.121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара кожна.

Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV, для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.

Відповідач доказів того, що позивач використав раніше таке право до суду не надав.

Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

При зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, а тому суд приходить до висновку про протиправність такої відмови.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Одеській області у формі листа від 06.02.2018 року вих. № Я-300/0-561/0/37-18 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог, в яких позивач просить зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області) вирішити питання про надання ОСОБА_6 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), за клопотанням гр. ОСОБА_1 від 09.01.2018 року, суд вважає, що дана частина вимог не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету ОСОБА_3 державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також “Рекомендація R (80)2”) під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету ОСОБА_3 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом ОСОБА_3 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13.

Окрім того, згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним захистом порушеного права позивача є зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву від 09.01.2018 року, оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправними дії відповідача.

Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду звіт про виконання даного рішення суду в місячний термін з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1 рішення Конституційного суду України у справі № 1-4/2015 від 31.03.2015 року по справі № 1-4/2015, Україну проголошено правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України). Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 382 КАС України).

Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30 червня 2009 року N 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права в Україні.

Так, у справі «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини рішенням від 20.07.2004 року № 60750/00 у п.43 цього Рішення визначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

Відповідно до п.55 Рішення ЄСПЛ 20.07.2004 року № 60750/00, суд нагадує свою прецедентну практику, відповідно до якої відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його/її користь, становить втручання у гарантоване йому статтею 1 Протоколу N 1 право на мирне володіння своїм майном (див., серед іншого, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 40, ECHR 2002-III; "Ясіунєнє проти Литви" від 6 березня 2003 р., заява N 41510/98, п. 45).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 7 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини" "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Таким чином, суд дійшов висновку, що заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню, у звязку з чим суд вважає за необхідне встановити відповідачу 30-денний строк для подання відповідного звіту до суду з моменту набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, абз. 2 ч. 4 ст. 245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2018 року № Я-300/0-561/0/37-18 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у формі листа від 06.02.2018 року вих. № Я-300/0-561/0/37-18 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовної площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 09 січня 2018 року з дотриманням вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подати у 30-денний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1, адреса - 65036, АДРЕСА_1, ІК НОМЕР_1;

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, адреса - 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871;

Суддя П.П.Марин

.