Ухвала суду № 73997308, 20.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

20 квітня 2018 року м. Київ № 826/14940/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі №826/14940/16 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (надалі - позивач/ОСОБА_1.) до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач/Святошинського РУЮ у м. Києві), в якому просить суд:

1. Зобов'язати ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві зняти арешт з нерухомого майна за наступною адресою: АДРЕСА_1.

2. Стягнути сплачений судовий збір з ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2016 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2017 року, адміністративний позов задоволено.

- знято арешт з усього нерухомого майна, в тому числі, квартири АДРЕСА_1 накладеного згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.

- зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (03148 м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049), вчинити дії щодо припинення обтяження, шляхом подання, в порядку ст.44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", до органу державної реєстрації - Державної реєстраційної служби України заяви про припинення обтяження і подальше вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт (реєстраційний номер обтяження №1445796) всього майна ОСОБА_2, накладеного на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві №6-892/18 від 29.10.2004 р.

06.12.2017 року до суду надійшла заява представника позивача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у цій справі.

Заява мотивована тим, що відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції : у м. Києві не виконав рішення суду, посилаючись на те що відсутні технічні можливості щодо припинення та вилучення обтяження (первинні документи виконавчої служби були знищені за строком зберігання) з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, також з 01.05.2016 року управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві припинено надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до п.З ч.2 прикінцевих положень та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26.11.2015р № 834-VІІІ.

Як, зазначає позивачка, на сьогодні арешт на майно можливо зняти шляхом подання заяви до Департаменту з питань реєстрації Київської міської Державної адміністрації, але в зв'язку з тим що у Постанові суду пунктом 3 зобов'язано відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вчинити ці дії, Департамент з питань реєстрації Київської міської Державної адміністрації не має правової можливості зняти арешт з майна.

Враховуючи вищезазначене, позивачка у своїй заяві просить пункт 2 Постанови суду викласти у наступній редакції :

«Зняти арешт з усього нерухомого майна, в тому числі квартири № 35, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 4 накладеного згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві № 6-892/18 від 29.10.2004 року, та припинити обтяження і вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт (реєстраційний номер обтяження № 1445796) всього майна ОСОБА_2 накладеного на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві № 6-892/18 від 29.10.2004 року.», а пункт 3 постанови вилучити.

У судове засідання з'явилась позивачка а представник відповідача не з'явився, що не перешкоджає судовому розгляду згідно з ч. 2 ст. 378 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи заявника та оцінивши інші докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що заява позивача задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Водночас в силу положень ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов'язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.

Вказаний принцип обов'язковості судових рішень поряд із Конституцією України відображений і в багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України).

Так, відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Відтак суд доходить висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Однак, під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способу. При цьому суд не може змінювати рішення суду по суті, а зміна способу і порядку виконання судового рішення передбачати обраний судом при ухваленні рішення спосіб відновлення порушеного права.

З огляду на викладене суд доходить до висновку, що передбачені законом підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 відсутні, оскільки рішення станом на момент розгляду даної заяви набрало законної сили, а ті вимоги, які заявлені позивачем у заяві, фактично спричиняють зміну судового рішення, а тому у її задоволенні належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 248, 378 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 826/14940/16.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 294-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.А. Качур