Ухвала суду № 73996926, 16.05.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

16 травня 2018 року справа № 823/1704/18

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Черкаській області про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до управління Держпраці у Черкаській області (далі – відповідач), в якому просить скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №23-03-09/0095-105 від 13.04.2018 на позивача у розмірі 446760 грн.

На адресу суду 14.05.2018 позивачем повторно подано заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони управлінню Держпраці у Черкаській області передачу до примусового виконання в органах державної виконавчої служби постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №23-03-09/0095-105 від 13.04.2018 на позивача.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідок протиправного її направлення до примусового виконання в органах державної виконавчої служби та стягнення штрафу в розмірі 446760 грн. у примусовому порядку, що на думку позивача істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист порушених інтересів позивача.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суддя розглядає заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подану позивачем заяву про забезпечення позову, суддя зазначає наступне.

Положеннями ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Забезпечення позову - це вжиття судом до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;

3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;

4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Необхідно зазначити, що вказані вище підстави є оціночними, а тому необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з наведених вище обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Частиною 2 ст. 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно з Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України (як суду касаційної інстанції до 03.10.2017) «Про узагальнення практики застосування адміністративними судами першої інстанції глав 1-4 розділу III Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду та вирішення адміністративних справ» від 29.09.2016 №14 забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

З аналізу вищенаведеного слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно, загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №23-03-09/0095-105 від 13.04.2018 на позивача у розмірі 446760 грн., тому виходячи із пов'язаності заходу про забезпечення позову з його предметом, співмірності такого заходу заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову як заборона управлінню Держпраці у Черкаській області передачу до примусового виконання в органах державної виконавчої служби постанови - фактично призведе до вирішення справи по суті позовних вимог (є фактичним зупиненням виконання цієї постанови), що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.

Відтак, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме: не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі – Порядок №509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб’єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

За приписами п. 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються, зокрема, органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, за змістом положень пункту 11 Порядку №509, вбачається, що не сплачені у добровільному порядку протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення - штраф стягується органами державної виконавчої служби у примусовому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржувана позивачем постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №23-03-09/0095-105 винесена 13.04.2018, тому місячний строк на добровільну сплату позивачем штрафу закінчився 14.05.2018, тому станом на час вирішення судом питання про забезпечення позову (починаючи з 15.05.2018) управління Держпраці у Черкаській області могло скористатись своїм правом щодо передачі до примусового виконання в органи державної виконавчої служби постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №23-03-09/0095-105 від 13.04.2018.

У зв’язку із вищевикладеним, суддя вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150-154, 241-243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову – відмовити.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом п’ятнадцяти днів з дня її підписання суддею.

Суддя В.А. Гайдаш