Рішення № 73996449, 16.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1475/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянина СР ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення (висновку) про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 25.05.2012 року та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Громадянин СР ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу (надалі по тексту – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (надалі по тексту - відповідач або ГУ ДМСУ в Одеській області), в якому просить суд:

- визнати дії ГУ ДМСУ в Одеській області протиправними;

- скасувати рішення (висновок) ВГІРФО від 25.02.2012 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 Фу;

- зобов’язати ГУ ДМСУ в Одеській області змінити йому посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №0265 року, видану ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області 07.06.2007 року у зв’язку із досягненням 45 річного віку.

В обґрунтування позовних вимог, позивач в цілому зазначив, що у 1988 році він прибув до СРСР по міжурядовій угоді між СРВ та СРСР, працював на підприємствах, залишився проживати вже на території України та постійно проживав у власній квартирі за адресою АДРЕСА_1/1. У 2002 році йому було надано дозвіл на постійне проживання в Україні та ВГІРФО ГУМВС України в Одеської області була видана відповідна посвідка на постійне проживання в Україні. 25.03.2003 року, Управлінням у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації йому (як і іншим громадянам СРВ) була надана довідка про те, що він дійсно прибув до України по відповідній Угоді. 24.06.2003 року, Київський районний суд м. Одеси прийняв рішення по справі №2-3853 «про встановлення факту прибуття ОСОБА_2 Фу до України на роботу за Угодою між Урядом СРСР та СРВ». 07.06.2007 року, після відповідної перевірки, було змінено посвідку на постійне проживання в Україні та ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області було надано посвідку на постійне проживання в Україні із безстроковим терміном дії серії ОД 0265 №255403. Окрім того, після відповідної перевірки була документована повісткою на постійне проживання в Україні і донька позивача. Проте, 25.05.2012 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області складено висновок за матеріалами службової перевірки щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянином ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, яким, зокрема, скасовано позивачу

дозвіл на імміграцію в Україну на підставі вимог розділу ІУ ст. 12 Закону України «Про

імміграцію» та посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД № 0265 від 05.07.2007 року на ім’я громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу визнано безпідставно виданою та вилучено для знищення в установленому законом порядку. Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 11 квітня 2018 року прийнято позову заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання по справі призначено на 03 травня 2018 року на 10:00 годину.

27.04.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вхід № 11900/18), згідно якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити посилаючись в цілому на те, що позивач був необґрунтовано документований посвідкою на постійне проживання в Україні, рішення про документування посвідкою на постійне проживання прийняте з порушеннями вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867 (зі змінами) наказом Голови ДМС. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС.

У судовому засідання призначене на 04.05.2018 року представники сторін не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 205 КАС України суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що громадянин СР ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув до СРСР по міжурядовій угоді між СРВ та СРСР, працював на підприємствах, залишився проживати на території України та постійно проживав у власній квартирі за адресою АДРЕСА_1/1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08 листопада 2012 року (а.с. 18).

26.02.2002 року ОСОБА_2 Фу звернувся до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області з клопотанням щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні. До заяви було надано: копію паспортного документа серії DG №8060950 виданого 20.09.1999 року Посольством ОСОБА_1 в Україні, рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.06.2003 року за №2-3853 щодо встановлення факту прибуття до України на роботу за Угодою між Урядом СРСР та ОСОБА_1, довідку №22 видану 25.03.2003 року Управлінням у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації за №13-308, довідку про відсутність судимості на території ОСОБА_1.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви з данаями матеріалами та отримання повідомлень про відсутність заперечень з боку компетентних органів, на підставі п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу 22.07.2002 року був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ОД № 2004/02 (а.с. 81).

07.05.2007 року, після відповідної перевірки, громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ОД № 0265 (а.с. 84).

Окрім того, як встановлено судом, після відповідної перевірки була документована посвідкою на постійне проживання в Україні і донька позивача, що не спростовано відповідачем.

14.03.2018 року позивач звернувся до ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою про здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні ОД № 0265 за № 255403 від 07.06.2007 року у зв’язку з досягненням ним 45-річного віку (а.с. 93-94).

Як зазначив позивач, посадовою особою ГУ ДМС України позивачу було повідомлено, що дозволи на імміграцію та посвідки громадян СР ОСОБА_1 видані раніше ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області були скасовані, а тому здійснити позивачу обмін посвідки не є можливим.

28.03.2018 року позивач звернувся до ГУ ДМС України із відповідною заявою про надання інформації та рішення, яким позивачу скасовано дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне проживання в Україні.

02.04.2018 року представник позивача отримав відповідь ГУ ДМС України в Одеській області від 30.03.2018 року № 5/3, якою позивача повідомлено про те, що 25.02.2012 року за матеріалами службової перевірки посвідку позивача від 07.05.2007 року серії ОД № 0265 скасовано. До зазначеного листа було додано висновок за матеріалами службової перевірки щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянином ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, затверджений 25.05.2012 року в.о. начальника ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області Г.Г. Дранченко (а.с. 87).

Як вбачається з висновку за матеріалами службової перевірки щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянином ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу від 25.05.2012 року (а.с. 87), 08.05,2012 року до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області за №14/3/2- 10211 надійшов запит з 3 управління Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ щодо надання завірених копій документів, які стали підставами для оформлення посвідок на ПМП громадянам ОСОБА_1 згідно списку. Отже, була додатково перевірена справа №255403 щодо законності документування посвідкою на постійне проживання в Україну гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, ІНФОРМАЦІЯ_2

В ході проведення вказаної перевірки, зокрема, було встановлено, що: «Згідно матеріалів справи №255403 на гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, ІНФОРМАЦІЯ_3 заява про видачу посвідки на постійне проживання в Україні ним була подана лише 26.02.2002р. Слід відмітити відсутність довідки з місця роботи на підприємстві чи організації СРСР, а рішення суду та довідка з ООДА видані лише через рік після документування заявником посвідкою на постійне проживання в Україні.

Але відповідно до п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію» (Прикінцеві положення), щоб осіб вважали такими, що мають дозвіл імміграцію, їм необхідно було підтвердити прибуття в Україну до 06.03.1998 року та те, що вони залишились проживати в Україні та звернутись до 09.02.202 року з заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні. Тобто, згідно розділу V Закону України «Про імміграцію» (Прикінцеві положення) посвідка на постійне проживання в Україні видається таким особам за їхніми заявами та заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію та них поширюється чинність статей 12-15 Закону України «Про імміграцію»».

Таким чином, за результатами вищезазначеної перевірки 25.05.2012 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області складено висновок за матеріалами службової перевірки щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянином ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу на підставі вимог розділу ІУ ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД № 0265 від 05.07.2007 року на ім’я громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу визнано безпідставно виданою та вилучено для знищення в установленому законом порядку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суб’єкта владних повноважень, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Положеннями статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регламентує Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Як встановлено судом, позивачем при отриманні посвідки постійне проживання в Україні було подано до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, окрім іншого, рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.06.2003 року за №2-3853 щодо встановлення факту прибуття до України на роботу за Угодою між Урядом СРСР та ОСОБА_1, яке набрало законної сили (а.с. 74).

При цьому, суд вважає посилання ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області як на підставу для скасування посвідки позивачу у вищезазначеному висновку на ту обставину, що вищезазначене рішення суду датоване червнем 2003 року, коли клопотання щодо залишення на постійне проживання в Україні було подане 26.02.2002 року є безпідставним, оскільки, як встановлено судом, 07.05.2007 року, після відповідної перевірки, громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу був документований безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ОД № 0265 (а.с. 84), тобто, після прийняття Київським районним судом м. Одеси вищезазначеного рішення.

Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Доказів належного виконання вище наведених положень законодавства відповідачем не долучено, відповідних пояснень у відзиві не зазначено.

Крім того, відповідно до абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_1 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні 22.07.2002 року, а також при наданні безстрокової посвідки 07.05.2007 року позивачу, ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, також, діяло на підставі п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 2491-III, тобто, проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача. Під час проведення перевірки у 2002 році підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_2 Фу. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії ОД №0265 від 07.05.2007 року. За таких обставин, суд вважає, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу серії ОД №0265 від 07.05.2007 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже позивач проживає на території України з 1988 року і органом який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію наданням безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні у 2002 році підтверджено законність перебування іноземця в Україні; позивач займається підприємницькою діяльністю в Україні згідно отриманого у встановленому законом порядку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, адже при видачі посвідки на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання серії ОД № 0265 оформлена у 2007 році, тоді, як рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну прийнято 25.05.2012 року.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем не були дотримані.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що відповідач - суб’єкт владних повноважень – ГУМВС України в Одеській області в особі ВГІРФО приймаючи висновок від 25.05.2012 року, яким, зокрема визнає безпідставно виданою та вилучає для знищення посвідку на постійне проживання серії ОД № 0265, видану 07.05.2007 року громадянину В`єтнаму ОСОБА_2 Фу, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з’ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина СР ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення (висновку) про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 25.05.2012 року та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 25.05.2012 року про визнання безпідставно виданою та вилучення посвідки на постійне проживання в Україні серії ОД № 0265, видану 07.05.2007 року громадянину ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу, оформлене висновком за матеріалами службової перевірки щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянином ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу від 25.05.2012 року.

Зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку серії ОД № 0265 на постійне місце проживання, видану 07.05.2007 року громадянину ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу ІНФОРМАЦІЯ_4 та замінити громадянину ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_1 ОСОБА_2 Фу ІНФОРМАЦІЯ_4 посвідку на постійне проживання в Україні у зв’язку з досягненням 45-річного віку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_2 Фу (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 1 409 грн. 60 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Cтефанов