Постанова № 73996308, 10.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/280/2018(м)

222/1256/17

Категорія 52 Головуючий у 1-й інстанції Подліпенець Є.О.

Суддя-доповідач Мироненко І.П.

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.

секретаря Брежнєва Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володарського районного суду Донецької області, ухваленого 12 лютого 2018 року в смт. Нікольське (повний текст складений 16 лютого 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Служба у справах дітей по Лівобережному району Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що з 2012 року перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 03 квітня 2017 року було розірвано. Від шлюбу мають неповнолітніх доньок ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. З квітня 2015 року вони з відповідачем проживають окремо, діти проживають разом з нею. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 11 січня 2017 року з ОСОБА_3 на її користь стягнуто аліменти у розмірі 1000 грн. щомісячно на кожну дитину, але аліменти відповідач не сплачує, має значну заборгованість. Відповідач не спілкується з нею та дітьми, жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дітей. Всі питання щодо дітей нею вирішуються самостійно, останні перебувають на повному її утриманні. Крім того, їх донька ОСОБА_4 потребує особливої уваги та піклування, бо знаходиться на диспансерному обліку у лікаря-невролога. Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 12 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вказує, що суд не звернув уваги на те, що відповідач не звертався із заявою на предмет встановлення позивачем перешкод у спілкуванні з малолітніми дітьми та із заявою про встановлення порядку спілкування з дітьми. Судом не було витребувано висновку психолога про відношення дітей до батька. Висновком психолога Лівобережного районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради від 14 березня 2018 року встановлено, що діти не пам'ятають свого батька. Також орган опіки та піклування не проводив бесіди з дітьми для встановлення факту спілкування дітей з батьком. Суд встановивши доведеним факт невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, у той же час відмовив у задоволенні позову про позбавлення його батьківських прав, пославшись на те, що це є крайньою мірою. При ухвалені рішення не було взято до уваги факт несплати аліментів, їх часткову оплату відповідач почав здійснювати вже після звернення до суду з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 вказує, що на виконання рішення Володарського районного суду від 18 лютого 2018 року він намагається більше спілкуватися з дітьми за допомогою мобільного зв'язку, оскільки перебуває за межами країни. Однак позивач ОСОБА_2 чинить цьому перешкоди. Також вона перешкоджає спілкуванню дітей з бабцею, тіткою та дядьком, які бажають приймати активну участь у житті дівчат. Після повернення до країни він має намір з цього приводу звернутися до органу опіки та піклування. Просить врахувати, що він не ухилявся від виховання дітей і виконання своїх батьківських обов'язків, розуміє їх зміст і має бажання їх виконувати. У зв'язку з матеріальними труднощами аліменти сплачувалися ним не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість. Справу просив розглянути без його участі, оскільки перебуває за межами України і не може бути присутнім у суді.

Відповідно до ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно п.8, п.9 ч.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільно-процесуального кодексу України, в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-УІІІ, до утворення апеляційних суддів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суду, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справи у судах першої і апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Донецької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, що ухвалив рішення, в порядку, передбаченому Цивільно-процесуальним кодексом України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року №2147-УІІІ.

Представники третіх осіб, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, що підтверджується замовними повідомленнями, в судове засідання не з'явились. Представник органу опіки та піклування ОСОБА_6 надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Просить максимально врахувати інтереси малолітніх дітей.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_7, які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені позову мотивоване тим, що позивачем ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_3 батьківськими обов'язками відносно малолітніх дітей та ухилення від виконання своїх обов'язків по їх вихованню.

Разом з тим, враховуючи невиконання ОСОБА_3 батьківських обов'язків щодо дітей, суд попередив відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей і поклав контроль за виконанням на орган опіки та піклування.

З таким висновком колегія суддів не може не погодитись з огляду на наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 03 квітня 2017 року.

Від цього шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтва про народження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 червня 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі по 1000 грн. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 11 січня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно копії акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради від 31 жовтня 2017 року, діти проживають разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_1. Умови проживання, створені матір'ю, добрі, квартира складається з трьох кімнат, загальною площею 62,9 кв.м, є вся необхідна техніка та меблі. У дітей є окремі спальні місця, одяг за сезоном, письмовий стіл, комп'ютер, особисті речі. У дітей є все необхідне для розвитку, навчання та виховання.

Відповідно до характеристик КДНЗ «Ясла-садок» №119 «Світлячок» Маріупольської міської ради ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відвідують ІІ молодшу групу. Батько дітей ОСОБА_3 не цікавиться вихованням та успіхами доньок в дитячому садку, батьківські збори не відвідує, в учбовому процесі участі не приймає.

Згідно витягу з протоколу діагностичного засідання психолого-медико-педагогічної консультації №45/601 від 03 травня 2017 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, потребує проведення корекційно-розвиткової роботи, а саме заняття з логопедом.

ОСОБА_2 звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 вказувала про те, що відповідач ухиляється від виконання обов'язків з виховання дітей.

За положеннями ч.ч. 2,3 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно роз'яснень викладених в п.п. 15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», із змінами та доповненнями, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

При цьому слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов'язку і невиконання обов'язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Проте, в матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо доньок, або дані про те, що до нього раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Як в суді першої інстанції, так у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначав, що бажає спілкуватися зі своїми дітьми та намагається це робити тими засобами, які дозволяють спілкування на значній відстані від місця проживання дітей.

Отже сам факт заперечення відповідачем позовної заяви про позбавлення батьківських прав, свідчить про його інтерес до доньок, бажання брати участь у їх вихованні, допомагати їм матеріально, його бажання бути батьком.

Згідно висновку органу опіки та піклування Маріупольської міської ради від 27 грудня 2017 року позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від своїх батьківських обов'язків у відношенні дітей. Не надано доказів причини невиконання батьком батьківських обов'язків (ухилення, хвороба, перебування у розшуку тощо). Також не надано відомостей про факти звернення до органу опіки та піклування за місцем мешкання відповідача з приводу проведення з ним профілактичної роботи, притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.184 КУпАП, організації з ним роботи з підвищення батьківського потенціалу. У зв'язку з наведеним вважають за доцільне остаточне рішення залишити на розсуд суду.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст.81 ЦПК України і є процесуальним обов'язком, ухилення відповідача від участі у вихованні дітей, що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів наголошує на тому, що наявність заборгованості по аліментам не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений ст.164 СК України, та зазначені у цій статті чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Тому суд першої інстанції, встановивши неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення останнього батьківських прав дійшов обґрунтованого висновку про необхідність попередження його про зміну ставлення до виховання дітей.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки доказів. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. При встановленні фактичних обставин справи судом не порушено норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 травня 2018 року.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

Є.Є. Мальцева