Рішення № 73995890, 16.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/979/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (65007, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 12; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправним та скасування наказу №248 від 16.02.2018р. в частині звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, –

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач (з урахуванням уточнення позовних вимог на виконання ухвали суду від 07.03.2018р. про залишення позову без руху (а.с. 44-47) просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 248 о/с від 16.02.2018р. в частині його звільнення;

поновити ОСОБА_1, полковника поліції на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області;

стягнути з відповідача на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу із розрахунку 342,75 грн. в день, починаючи з 21.02.2018р. та на день винесення рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що його протиправно звільнено з посади, яку він обіймав, згідно наказу відповідача №248 від 16.02.2018р. за п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач зазначив, що він неодноразово звертався до суду з позовними заявами про поновлення його на посаді. Згідно постанов Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2017 р. у справі №815/7286/16 та від 25.07.2017 р. у справі № 815/3359/17 відповідач поновлював його на посаді. Однак, незважаючи на вказані судові рішення, відповідачем втретє звільнено позивача з посади та таке звільнення відбулось з очевидним порушенням норм чинного законодавства, зокрема, за відсутності визначених ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» підстав та таких обставин як скорочення штатів або проведення організаційних заходів, враховуючи, що з моменту його поновлення на посаді на виконання рішень судів скорочення штатів або проведення організаційних заходів не відбувалось. Одеським окружним адміністративним судом при вирішенні справ №№ 815/7286/16, 815/3359/17 встановлено відсутність юридичного факту змін в організації функціонування ізолятора тимчасового тримання та зазначено, що скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбувалось.

Ухвалою від 20.03.2018 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Одеській області надати докази по справі; встановлено позивачу п’ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п’ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено учасникам справи п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань. Призначено судове засідання по справі на 19.04.2018 р. о 10 год. 00 хв.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 11.04.2018р. (вх. № 9995/18), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що 21.12.2017 р. складено акт про відмову начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 про наступне звільнення згідно з наказами Національної поліції України № 788 дск від 02.09.2016 р. та ГУНП в Одеській області №2244 дск від 16.09.2016 р.; запропоновано позивачу посаду начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, з якою останній погодився та написав відповідний рапорт. Однак, враховуючи, що листом Одеського управління ДВБ Національної поліції України за вих. № 3029вх/9215/02-17 від 28.12.2017р. висловлено заперечення щодо призначення ОСОБА_1 на вказану посаду, останнього звільнено з посади начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області за п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

До судового засідання 19.04.2018 р. всі учасники справи не з’явились, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином та завчасно.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

19.04.2018р. (вх. № 10682/18) від позивача надійшла заява, в якій останній повідомив про неможливість з’явитися до судового засідання та просив суд розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 19.04.2018р. всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Відтак, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, керуючись КАС України в редакції чинній з 15.12.2017 р.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1571 о/с від 16.11.2016 р. полковника поліції ОСОБА_1 з 16.11.2016 р. звільнено зі служби в поліції з посади начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних робіт.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2017 р. у справі №815/7286/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1571о/с від 16.11.2016 р. в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1, начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ГУ НПУ в Одеській області за п.4 ч.1 ст.77 (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України “Про Національну поліцію” з 16.11.2016 р.; поновлено ОСОБА_1 – полковника поліції на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ГУ НП в Одеській області з 16.11.2016 р.; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу з 16.11.2016 року по 06.03.2017 року у сумі 37976,76грн. (без урахування обов’язкових відрахувань). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017р. апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2017 р. по справі № 815/7286/16 повернуто апелянту.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №926 о/с від 29.05.2017 р. полковника поліції ОСОБА_1 з 29.05.2017 р. звільнено зі служби в поліції з посади начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних робіт на підставі попередження про наступне звільнення від 29.03.2017 р. (а.с. 38).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. у справі № 815/3359/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №926 від 29.05.2017 р. в частині звільнення ОСОБА_1 з 29 травня 2017 року за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів); поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області з 29.05.2017 р.; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період за період з 29 травня 2017 року по 25 липня 2017 року у розмірі 19879,5 грн.; допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області з 29 травня 2017 року та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 10282,5 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017р. апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. – без змін.

Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2017 р. у справі № 815/3359/17 набрала законної сили 28.11.2017р.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1941 о/с від 20.12.2017р. полковника поліції ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області з 29.05.2017р. на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. у справі №815/3359/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2017 р. УКЗ Головного управління Національної поліції в Одеській області складено акт № 9/8436 про відмову від ознайомлення з попередженням про наступне звільнення полковника поліції ОСОБА_1, начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб ГУНП в Одеській області, у зв'язку із виконанням наказів Національної поліції України № 788 дск від 02.09.2016 р. та наказом ГУНП в Одеській області № 2244 дск від 16.09.2016 р.

21.12.2017 р. позивач погодився із запропонованою йому посадою начальника ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області та склав відповідний рапорт.

Як зазначено відповідачем, на виконання листа голови Національної поліції України за вих. № 12287/01/42-2017 від 08.11.2017 р., у відповідності до закріплених у Положенні про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України № 83 від 09.11.2015 р., до Одеського управління ДВБ Національної поліції України було направлено для погодження проект наказу по особовому складу щодо призначення ОСОБА_1 на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Зі змісту листа Одеського управління ДВБ Національної поліції України за вих. № 3029вх/9215/02-17 від 28.12.2017 р. вбачається, що проекти наказів по особовому складу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 22.12.2017р. повернуто без погодження в частині призначення ОСОБА_1.

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 248 о/с від 16.02.2018 р. полковника поліції ОСОБА_1 звільнено з органів поліції України за п. 4 ч.1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або переведенням організаційних заходів) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 37).

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеним рішенням відповідача – суб’єкта владних повноважень звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку встановленим в справі обставинам та фактам, суд зазначає наступне.

Проходження служби в поліції регулюється Законом України “Про Національну поліцію” та іншими нормативно-правовими актами (ст. 60 Закону України “Про Національну поліцію” ).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В постанові від 16.10.2012 р. Верховний Суд України зазначив, що відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Згідно з положеннями ч.2 ст.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п.1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Вищезазначені висновки Верховного Суду України співвідносяться з положеннями ст. 68 Закону України “Про Національну поліцію” щодо можливості призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Згода на таке призначення можлива лише при наданні відповідної пропозиції поліцейському, посада якого скорочена.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 68 Закону України “Про Національну поліцію” у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров’я, ставлення до виконання службових обов’язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

Згідно із п. 4 Розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки Законом України “Про Національну поліцію” не врегульована процедура здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, судом до спірних правовідносин застосовуються положення трудового законодавства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 17.02.2015року у справі №21-8а15.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 40, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення при цьому допускається якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, судом має перевіритись чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, щодо відмови працівника від переведення на іншу роботу або відсутність можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями та працівник відмовився від запропонованих йому вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Згідно із ч. 3 ст. 68 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 цього Закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Таким чином, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів звільненню підлягають не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається зі змісту постанови Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2017 р. у справі №815/7286/16, дослідивши штатні розписи, затверджені наказами ГУНП №2 від 07.11.2015 року та №2244дск від 16.09.2016 року, судом було встановлено, що під час реорганізації змінив назву підрозділ, яким керував позивач, але його посада, як керівника вказаного підрозділу не скорочена. При таких обставинах, з урахуванням вимог ст.68 Закону України “Про Національну поліцію”, у відповідача взагалі не було підстав про попередження позивача про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

Так, при вирішенні Одеським окружним адміністративним судом справ №815/7286/16, № 815/3359/17 (постанови Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2017 р. у справі №815/7286/16 та від 25.07.2017 р. у справі № 815/3359/17, які набрали законної сили) встановлено, що в структурному підрозділі Головного управління Національної поліції в Одеській області - ізоляторі тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області відсутній юридичний факт змін в організації функціонування вказаного підрозділу, а відбулась зміна його назви та скорочення штату, за винятком керівника ізолятора та його заступника. Вказані посади збережені і в новому штатному розпису ізолятора.

Системно проаналізувавши норми чинного законодавства, враховуючи відстутність факту скорочення посади позивача, суд дійшов висновку, що посилання представника відповідача на лист Одеського управління ДВБ Національної поліції України за вих. № 3029вх/9215/02-17 від 28.12.2017р. про недоцільність призначення на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області полковника поліції ОСОБА_2 не має жодного правового значення.

Таким чином, звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” є неправомірним.

Суд зазначає, шо згідно ч.1 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 43 Конституції України, а також ст. 23 Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

При цьому, судом взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав, у зв'язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 248 від 16.02.2018р. в частині його звільнення.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення від 30.01.2003 N3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов’язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

Згідно статті 24 Право на захист у випадках звільнення з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати: ) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; ) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано питання відновлення порушених трудових прав осіб у випадках незаконного звільнення.

За загальним правилом при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, суд вважає безпідставними вимоги позивача про поновлення його на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, оскільки згідно наказу №248 від 16.02.2018р. (який є предметом оскарження в даній справі) його звільнено з посади начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області.

В рішенні у справі П'єрсак проти Бельгії ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Таким чином належним способом захисту порушених прав позивача є саме поновлення на роботі із зазначенням дати такого поновлення.Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 21-426а14 (постанова ВСУ від 4 листопада 2014 року).

За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень

Таким чином, судом встановлено правові підстави для поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області з 21.02.2018 р., з якої його було звільнено.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За приписами ч. 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України в постанові від 14.01.2014 р. по справі № 21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст. 27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок № 100).

Зі змісту пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Згідно довідки про доходи № 435 від 26.03.2018р. за підписом начальника УФЗБО Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3 середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням складало 10269,00 грн.; середньоденне 342,30 грн.

Враховуючи наведене, на користь позивача має бути стягнуто середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 21.02.2018 р. по 16.05.2018 р. у розмірі 19511,10 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Беручи до уваги викладену процесуальну норму суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297, 371 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65007, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 12; код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправним та скасування наказу №248 від 16.02.2018р. в частині звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 248 від 16.02.2018р. в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1, начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області за п.4 ч.1 ст.77 (у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України “Про Національну поліцію” з 21.02.2018 р.

Поновити полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області з 21.02.2018 р.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 21.02.2018 р. по 16.05.2018 р. у сумі 19511,10 грн. (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот одинадцять гривень 10 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Головного управління Національної поліції в Одеській області з 21.02.2018 р. та стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.