Постанова № 73995393, 10.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/310/2018(м)

222/45/17

Головуючий у І інстанції Доценко С.О. Єдиний унікальний номер 222/45/17

Номер провадження 22ц/775/310/2018(м)

Категорія 21 Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

Мальцевої Є.Є.,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року ухвалене в смт. Нікольське Донецької області та складене 28 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, з участю третьої особи приватного нотаріусу Нікольського районного нотаріального округу Майшмаз Сергія Федоровича,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Володарського районного суду Донецької області із позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним. В позовній заяві з урахуванням уточнень посилалася на те, що її мати ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, подарувала ОСОБА_4 буд. АДРЕСА_1 про що сторони 21 грудня 2015 року уклали письмовий договір, який посвідчений приватним нотаріусом Володарського району Донецької області Майшмаз С.Ф., реєстровий № 1316. Просила визнати цей договір недійсним, оскільки її мати ОСОБА_6 протягом шести років, що передували укладенню договору, страждала на поведінкові та психічні розлади здоров'я, перебувала на обліку в психіатричній лікарні, а тому не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також просила внести зміни до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєструвавши право власності на спірний будинок за ОСОБА_6, згідно рішення суду про визнання недійсним договору дарування.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що під час вчинення оспорюваного правочину волевиявлення ОСОБА_6 було вільним і відповідало її волі, оскільки за психічним станом вона могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не в повному обсязі з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Судом безпідставно не прийняті до уваги усі докази та показання свідків з боку позивача. Суд безпідставно визнав недопустимим доказом довідку КУ «Маріупольська лікарня №9» на ім'я адвоката ОСОБА_2 через те, що відомості цієї довідки спростовані відповіддю на адвокатський запит адвоката ОСОБА_4, однак, згідно з матеріалами справи ОСОБА_4 не мав адвоката, а мав лише представника за дорученням, а представник за дорученням не має права робити адвокатські запити, тому і суд не мав їх залучати.

Суд безпідставно не прийняв як доказ амбулаторну картку № 49 хворої ОСОБА_6 з Маріупольської міської лікарні № 2, хоча свідок ОСОБА_7 - лікар терапевт ЦПД міської лікарні № 2 м. Маріуполя, підтвердила, що амбулаторна картка належить ОСОБА_6 Безпідставно не прийнято як доказ амбулаторну картку КЛПУ «МПЛ №7» від 24.11.2016 року на ім'я ОСОБА_6 в якій 24.11.2016 року ОСОБА_6 було встановлено діагноз: мільтиінфарктна деменція з галюцинаторним синдромом під час обстеження на дому, про що підтвердив свідок ОСОБА_8, який є лікарем психіатром.

Судом натомість взято до уваги амбулаторну картку хворого № 41824 на ім'я ОСОБА_6, в якій містяться помилки а саме: ім'я померлої вказане як Надія, та помилково зазначена дата її народження як 1929 рік замість правильної 1982 рік.

Також судом не надано належної оцінки судово-психіатричній експертизі. Так, в ухвалі суду про призначення експертизи не зазначено, що експертизу потрібно провести колегіально. Однак для проведення її були залучені три експерти. Тому коли позивач звернувся з клопотанням про проведення експертизи в іншому закладі, суд відмовив наголосивши, що експертиза вже проведена трьома експертами, що є порушення процесуального кодексу, згідно з якім перша експертиза проводиться одним спеціалістом.

Зазначила, що покази ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не є дійсними, оскільки вони описують одну саму подію по різному. Також не погодилась з показами свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_2, які просили скаргу задовольнити, пояснення відповідача ОСОБА_4 та його представника адвоката ОСОБА_13, які просили рішення суду залишити без змін, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори 14 лютого 2002 року за реєстровим № 457, була власником житлового будинку АДРЕСА_1.

21 грудня 2015 року ОСОБА_6 подарувала зазначений будинок сину ОСОБА_4

Договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Нікольського районного нотаріального округу Майшмазом С.Ф. 21 грудня 2015 року за реєстровим № 1316 з участю сторін, які власноручно його підписали (том 1 а.с. 12-13).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

За клопотанням позивача судом першої інстанції була проведена посмертна судово-психіатрична експертиза № 157 відповідно до висновків якої ОСОБА_6 з врахуванням всіх наданих медичних документів на момент укладання договору дарування страждала на органічне слабоумство з галлюцінаторно-параноідальними розладами внаслідок перенесених порушень мозкового кровообігу, ХНМК ІІІ стадії, ІБС, атеросклеротичного кардіосклероза та не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. У випадку, якщо не враховувати відомості, викладені в амбулаторній карті № 49 Маріупольської міської лікарні № 2, ОСОБА_6 на момент укладання договору дарування страждала на органічний емоційно-нестійкий (астенічний) розлад особистості внаслідок церебросклероза, супутній діагноз: ІБС, атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертензією 1, 2 стадії та могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (том 2 а.с. 7-22).

Ця експертиза була проведена трьома експертами із стажем роботи від 9 до 31 року, які були попереджені про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Відповідно до п. 3 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 397 від 08 жовтня 2001 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 березня 2002 року за № 219/6507, експертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар - судово-психіатричний експерт (далі - експерт) одноособово або у складі амбулаторних (стаціонарних) судово-психіатричних експертних комісій (далі - комісія). Посади експертів та голів комісій встановлюються згідно з чинними нормативними документами Міністерства охорони здоров'я. Склад комісій затверджується наказом керівника експертної установи (підрозділу). Тому доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку проведення зазначеної експертизи суперечать вимогам закону.

Згідно із положеннями ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції відхилив як докази довідку КУ «Міська лікарня № 9», амбулаторну карту № 49 Маріупольської міської лікарні № 2, амбулаторну карту КЛПУ «МПЛ № 7» та показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 При цьому суд першої інстанції виконавши вимоги цивільного процесуального законодавства, дав оцінку цим доказам як кожному окремо, так і у сукупності з іншими доказами.

Таким чином встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують і зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду в той час коли відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже беззаперечних доказів тому, що ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними в момент підписання договору дарування, позивачем, всупереч вимогам ч. 3 ст. 12 ЦПК України, суду не надано.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин, встановлених в справі, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону і підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга позивача відхиленню, оскільки наведені апелянтом у скарзі обставини не дають суду підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, - залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 23 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 травня 2018 року.

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко

Є.Є. Мальцева