Рішення № 73993551, 26.04.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

26.04.2018 Єдиний унікальний номер 205/522/18

Провадження № 2/205/1307/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

за участю секретаря Джурко

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради про захист прав споживачів, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач 26.01.2018р. звернувся до суду з позовом до КП «Дніпроводоканал» ДМР, у якому просить Визнати протиправним нарахування йому заборгованості відповідачем з центрального водопостачання по особовому рахунку № 751131001001 у розмірі 3 733,31 грн., а також зобов’язати відповідача списати наявну заборгованість за полив прибудинкової території. Позовна заява мотивована тим, що у 2012 році між позивачем та відповідачем укладено договір № 751131001001 про надання населенню приватного сектору послуг з центрального питного водопостачання та водовідведення, проте у 2012 році позивач не користувався послугами КП «Дніпроводоканал» ДМР з поливу прибудинкової території, а відтак на його думку нарахована заборгованість є протиправною та підлягає скасуванню.

Представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву, у якому він посилаючись на безпідставність заявлених вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

27.11.2012р. між ОСОБА_1 та КП «Дніпроводоканал» ДМР укладено договір № 751131001001 про надання населенню приватного сектору послуг з центрального питного водопостачання та водовідведення за адресою: м. Дніпро, вул. Болятко, буд.10 (а.с.54-58).

З позовної заяви та наданих відповідачем заперечень вбачається, що до укладання зазначеного договору позивач споживав питну воду та сплачував за надані послуги водопостачання на особовий рахунок.

Починаючи з 12.04.2013р. позивачу встановлено прилад обліку водопостачання, а відтак до 12.04.2013р. нарахування за надані послуги проводились згідно діючих норм та тарифів водоспоживання та площ поливу.

Згідно з п.6 рішенням виконавчого комітету ДМР № 3884 від 20.12.2004р. «Про раціональне ведення водного господарства міста» (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено поливний сезон для мешканців приватного сектору з 15 квітня по 15 вересня. У разі відсутності в абонента водолічильника і при бажанні отримати перерахунки за отримані послуги з поливу необхідно письмово звернутись у районну абонентську службу МКВП «Дніпроводоканал» протягом першої половини поливного періоду, тобто до 1 липня поточного року.

Відповідно до відповіді з КП «Дніпроводоканал» ДМР № 14795/11-14 від 15.12.2017р. станом на момент встановлення позивачу приладу обліку води за адресою м. Дніпро, вул. Болятко, буд. 10, його заборгованість перед КП «Дніпроводоканал» ДМР становила 3 733,31 грн. (а.с.10).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не використовував послуги КП «Дніпроводоканал» ДМР з використання води для поливу прибудинкової території, оскільки таку воду отримував з Фрунзенського міжрайонного управління водного господарства на підставі договорів № 45 від 23.05.2008р., 23.04.2009р., № 50 від 30.04.2010р., № 44 від 27.05.2011р., № 31 від 03.05.2012р., які укладені між Фрунзенським міжрайонним управлінням водного господарства та головою садового товариства (а.с.11-39).

На підтвердження факту отримання таких послуг позивачем надано суду довідку, затверджену головою квартального комітету № 50 (а.с.53).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання нутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року № 61-2498св18.

Відповідно до ч.1 ст.81 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи, що позивачем визнається факт надання йому послуг КП «Дніпроводоканал» ДМР з водопостачання та водовідведення, а заперечується лише факт використання води для поливу прибудинкової території, суд доходить висновку про достатність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки сам факт отримання садовим товариством послуг з постачання води для поливу з Фрунзенського міжрайонного управління водного господарства та сплати членами такого товариства за такі послуги, не може бути достатнім доказом того, що позивач не використовував воду яку постачало КП «Дніпроводоканал» ДМР для поливу прибудинкової території за адресою м. Дніпро, вул. Болятко, буд.10. Доказів звернення позивача до відповідача з приводу небажання обробляти присадибну ділянку всупереч вимогами ст.81 ЦПК України суду не надано.

Суд зазначає, що відмова у задоволенні заявлених вимог не позбавляє можливості позивача на звернення до суду з позовом щодо правомірності нарахованого КП «Дніпроводоканал» ДМР розміру заборгованості.

Крім того, вирішуючи питання щодо судових витрат, згідно статті 141 ЦПК України, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.13, 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради про захист прав споживачів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 07 травня 2018 року.

СуддяОСОБА_2