Рішення № 73993233, 03.05.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 травня 2018 р. Справа № 802/851/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.

представників позивача: Сковоронського І.В., Максимчука А.І.

представника відповідача: Кононова В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНДЛІТОЇЛ"

до: Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДЛІТОІЛ» (далі - позивач, ТОВ «ГРАНДЛІТОІЛ») із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги мотивована тим, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Інвест Траст Компані» за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 відповідачем прийнято оскаржуване повідомлення - рішення №0001271412 від 14.02.2018, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 182088, 00 грн.

На переконання позивача, у нього наявні усі підтверджуючі реальність господарських операцій документи, які вимагає чинне законодавство. Крім того, правочини, укладені із контрагентом, є чинними та відповідають вимогам Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 13.03.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 24.04.2018 року за вх. №16316 надійшов відзив, однак відповідачем подано відзив до суду із порушенням строків визначений ст. 162 КАС України та встановлених ухвалою суду від 13.03.2018. Враховуючи викладене, судом такий відзив до уваги не береться.

Ухвалою суду від 26.04.2018 закрито підготовче провадження у справі та справу призначеного до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову та пояснив, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на його думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

На підставі направлення від 05.01.2018 №5 виданого ГУ ДФС у Вінницькій області та наказу №4525 від 15.01.2018 проведена позапланова виїзна позапланова документаль перевірка ТОВ «ГРАНДЛІТОІЛ» з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Інвест Траст Компані» за період з 01.04.2017 по 31.05.2017, що відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість за вказаний період.

За результатами перевірки складено Акт №251/1412/40550449 від 24.01.2018 в якому зафіксовані порушення п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме у податковій декларації з ПДВ за травень 2017 року завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 182088 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Вінницькій області винесене податкове повідомлення-рішення №0001271412 від 14.02.2018, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 182088,00 грн. за основним платежем.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Із матеріалів справи слідує, що позивач є юридичною особою та зареєстрований платником податків, в тому числі платником податку на додану вартість, що підтверджується статутом, свідоцтвом про державну реєстрацію, довідкою з ЄДРПОУ, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість, що містяться в матеріалах справи.

Видами господарської діяльності, якими займається позивач, є виробництво олії та тваринних жирів, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, виробництво інших виробів з деревини:, виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

В процесі здійснення вказаних видів господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Інвест Траст Компані" в перевіряємий період укладено договір купівлі - продажу від 14.03.2017 №14/03/17 згідно якого між сторонами склались господарські відносини по купівлі-продажу товарів "соняшнику".

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Податкового Кодексу України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, юридична відповідальність особи, згідно із статтею 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, серед іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200). Відповідно до п. 200.4 ст.200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

При цьому, одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Враховуючи зазначене, оцінюючи взаємовідносини позивача по договору купівлі продажу з ТОВ "Інвест Траст Компані", суд виходить із того, що в межах дослідження питання про формування податкового кредиту варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

Так, на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Інвест Траст Компані" позивачем надано видаткові накладні №3 від 06.04.2017, №4 від 18.04.2017, №5 від 12.04.2017, №6 від 15.04.2017 та №7 від 19.04.2017. Крім того, в матеріалах справи містяться специфікації №№ 2-7 укладені між сторонами договору купівлі продажу, згідно яких постачальник та покупець дійшли згоди про продаж партії товару. Товар оплачений, що підтверджується платіжними дорученнями №146 від 13.04.2017 на суму 280980 грн., №145 від 10.04.2017 на суму 289 380 грн., №158 від 18.04.2017 на суму 258 615 грн., №166 від 20.04.2017 на суму 51560, №167 від 20.04.2017 на суму 250000 та №168 від 21.04.2017 на суму 242970 грн.

На підтвердження транспортування товару, позивачем надано товарно - транспортні накладні.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

Крім того, в подальшому придбані у ТОВ «Інвест Траст Компані» товари було використано в господарській діяльності позивача шляхом переробки сировини, що підтверджується Актами переробки сировини (а.с. 83-89).

Разом з тим, як вбачається із акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про нереальність господарських операцій враховуючи відсутність контрагента за місцем знаходження, походження та постачання ТМЦ, не підтвердження факту зберігання, транспортування та передачі ТМЦ, недостатню наявність трудових та земельних ресурсів, оборотних та необоротних активів (арк. Акту №22).

Так перевіркою встановлено, що контрагент позивача ТОВ "Інвест Траст Компані" згідно узагальнюючої податкової інформації відсутній за місцем знаходження.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом відносно ТОВ "Інвест Траст Компані" запис про відсутність за юридичною адресою відсутній, відтак висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду адміністративної справи.

Щодо висновку податкового органу стосовно не підтвердження факту зберігання, транспортування та передачі ТМЦ, то такі висновки податкового органу спростовуються наявними в матеріалах справи:

- договором оренди нерухомого майна від 03.11.2016 згідно, якого ПП "Константа-Літ" (орендодавець) та ТОВ "Грандлітоіл" (орендар) уклали договір про передачу в оренду "Комплекс переробки олійних культур", що знаходиться за адресою: вул. Першотравнева, 28, с. Дружне, Калинівський р-н, Вінницька обл.;

- договорами оренди транспортних засобів (а.с. 106-113).

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Гранд Інвест Компані" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.

Відносно посилань податкового органу щодо нікчемності та недійсності позивачем укладених правочинів, слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу. Отже, вказані обставини та долучені до матеріалів справи докази додатково підтверджують протилежність позицій відповідача.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 182088,00 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Також, суд відмічає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачами не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 139 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову, підлягають відшкодуванню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя).

Частиною 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В матеріалах справи міститься договір №04-02/2018 від 28.021.2018 про надання правової допомоги підписаний між позивачем та адвокатом Максимчуком А.І.

Відповідно до п.3.11 вказаного договору гонорар адвоката по представленню інтересів позивача в рамках даної адміністративної справи становить 6000,00 грн.

В матеріал справи міститься акт надання послуг від 26.02.2018. Згідно вказаного акту адвокат виконав певний обсяг робіт з відповідною їх вартістю згідно погоджених сторонами тарифів на послуги (а.с.46). Також, матеріалами справи підтверджується, а саме журналами судового засідання, що адвокат був присутнім на кожному судовому засіданні в суді.

Разом з тим, адвокатом надано суду платіжне доручення про отримання гонорару у сумі 4000 грн.

Тому враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату адвокатських послуг у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області форми "В4" №0001271412 від 14.02.2018 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНДЛІТОЇЛ" (22452, Вінницька обл., Калинівський р-н, с. Нова Гребля, вул. Гагаріна, буд. 26, код ЄДРПОУ 40550449) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2758, 63 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят вісім гривень шістдесят три копійки) та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, 00 (чотири тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович