Рішення № 73993029, 05.05.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/19341/17

Провадження № 2/234/894/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2018 року місто Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Данелюк О.М.,

при секретарі Аксеніної В.М.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську за правилами загального провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1, що мешкає за адресою: Донецька область м. Краматорськ вул. Лассаля, 15

до

Публічного Акціонерного Товариства «ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО», юридична адреса: м. Краматорськ, вул. Островського, 8

про визнання дій протиправними, -

Обставини справи:

18.12.2017р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного Акціонерного Товариства «ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО» про визнання дій протиправними.

Позовна заява вмотивована тим, що 07.12.2017 року, приблизно о 15год. 30хв., у темну пору доби до його будинку розташованому по вулиці Лассаля,15 у м. Краматорську під’їхав автомобіль марки «Газель» з написом на ньому ДТЕК «Обленерго». З нього вийшли чотири чоловіки. Позивач вийшов до них і спитав у чому справа, на що вони відповіли, що у них є наказ керівництва від’єднати будинок від електромережі. На запитання позивача, чому вони приїхали без попереднього попередження, і хто старший, відповіли, що усі старші. Тоді позивач заявив, що є інвалідом 2-ї групи безстроково, та в нього у будинку хвора дитина і жінка. Потім нагадав, що з приводу його заборгованості за електрику він подав позовну заяву до суду, але ДТЕК на перше засідання не з’явилися, а тому не мають права за законом відключати будинок до рішення у справі. Незважаючи на це, вони поїхали до трансформаторної підстанції, вимкнули електрострум майже в чотирьох кварталах, а це не менше 100 домов, після чого намагалися відрізати своїм пристроєм дроти, які ідуть до будинку. Щоб припинити це свавілля з боку відповідача позивач викликав поліцію. Більше двох годин позивача тероризували на холоді і вітрі, намагаючись перерізати електронні дроти і відключити від електрики не менше сотні будинків. Після цих потрясінь, переохолодження, позивач захворів, лікувався дома і йому спричинено моральних страждань на 10000грн.

Просить визнати дії «ДТЕК Донецькобленерго» спрямовані на від’єднання будинку від електромережі незаконними, стягнути 10000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 20.12.2017 року провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО відкрито та призначено попередній судовий розгляд по справі у судовому засіданні на 22.01.2018 року.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 31.01.2018 року зазначену цивільну справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.02.2018 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав письмові заперечення із яких вбачається, По-перше, стаття 15 ЦК закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст.13), споживачів (ст.42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (ст.55).

Цивільно-правовий захист - це також система активних заходів, які застосовуються суб'єктом цивільного права, компетентними державними чи іншими органами, спрямована на усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Частина 1 статті 15 закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 визначає орієнтовний перелік способів судового захисту.

У частині 2 визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Першим способом захисту, передбаченим ст.16, є визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно (ст.392 ЦК), щодо визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва (ст.423, ст.432). Зазначений спосіб захисту за загальним правилом не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи. Проте цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту.

Наступний спосіб захисту - про визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215-236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З таким позовом вправі звертатися не лише самі сторони недійсного правочину, але й інші особи, наприклад, представники неповнолітніх, малолітніх дітей, обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також інші зацікавлені особи.

Третій спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст.391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст.ст.424, 432 ЦК).

Четвертий спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності; про застосування наслідків недійсного правочину; про заборону використання твору без дозволу автора.

П'ятий спосіб захисту - примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).

Наступні способи захисту - зміна та припинення правовідношення, пов'язані з необхідністю змінити чи припинити існуюче правовідношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однією із сторін (ст.ст.651, 652 ЦК - для договірних зобов'язань). Зокрема, ця вимога може проявлятися у позові про зміну вартості некомплектного товару чи товару асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу (статті 670, 684); розірвання договору у зв'язку з невиконанням або неналежним його виконанням другою стороною (статті 708, 726, 755, 782, 783 ЦК та ін.).

Наступний спосіб захисту - відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди може застосовуватися як самостійно, так і поєднуватися з іншими вимогами, наприклад, з позовами про розірвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурі, про усунення перешкод у користуванні майном тощо. Підставою для застосування цього способу захисту є наявність заподіяної особі майнової шкоди. Більш детально підстави для застосування цього способу захисту регламентуються ст.ст.22, 623, 624 та главою 82 ЦК "Загальні положення про відшкодування шкоди". Причому цей спосіб захисту може застосовуватися не лише за порушення позадоговірних (деліктних) зобов'язань, а й договірних. Так, зокрема, підстави для відшкодування заподіяної шкоди передбачені за порушення таких договірних зобов'язань як: договір купівлі-продажу (ст.ст.661, п.3 ст.678, 700), договір дарування (ст.721) договору найму (ст.ст.766, 768, 776, 780), договору підряду (ст.ст.848 - 850, 852, 858) та ін.

Дев'ятий спосіб захисту - відшкодування моральної (немайнової шкоди) пов'язаний з наявністю у особи моральних страждань, що виникли з неправомірних дій (бездіяльності) іншої особи та стали наслідком знищення чи пошкодження майна, заподіянням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті (див. коментар до статей 23 та 1167 ЦК). Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть слугувати: недобросовісне заявлення вимоги до суду про визнання особи недієздатною з наступною відмовою суду у задоволенні такої вимоги (ст.39 ЦК), визнання недійсним правочину, укладеного особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи недієздатним за межами їх дієздатності (ст.ст.225, 226 ЦК); порушення особистих немайнових прав фізичної особи (ст.280 ЦК); прийняття неправомірних рішень, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст.1167), заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті особи (ст.1168).

Останній спосіб захисту цивільних прав, передбачений ст.16 ЦК - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування їхніх посадових і службових осіб характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвело до заподіяння шкоди особі. Причому відповідно до статей 1173 - 1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

Власник порушеного права може скористатись не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визнання дій осіб, які діяли на підставі відповідних положень спеціальних норм закону, які визначено Правилами користування електричною енергією для населення не є порушенням прав.

Згідно вищенаведених способів захисту у випадку порушення законних прав відсутнє обґрунтування позовних вимог з боку позивача.

По-друге, відповідно до вимог ЦПК України суд, вирішуючи питання про вирішення спору, повинен встановити факт заподіяння шкоди позивачу саме з вини енергопостачальника, ураховуючи підстави для притягнення відповідача до відповідальності, передбачені ст.ст.610, 611, 614, 623 ЦК України, та положення п.47 Правил, відповідно до якого енергопостачальник не несе відповідальності за тимчасове припинення постачання електричної енергії, постачання електричної енергії, параметри якості якої не відповідають показникам, зазначеним у договорі, або за шкоду, заподіяну споживачу, якщо доведе, що вони виникли не з його вини, а внаслідок дії обставин непереборної сили або з вини споживача.

Слід зазначити, що в діях енергопостачальника не вбачається порушення діючого законодавства, оскільки відключення повинно було бути здійснено у зв’язку з наявною заборгованістю за спожиту електроенергію.

Щодо вимоги про заподіяння з боку відповідача моральної шкоди, вважаю що ця вимога є безпідставною.

Так, згідно ст.611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.5, ч.11 ст.24 Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальник зобов’язується надійно постачати електричну енергію згідно з умовами договору, а у разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої знаходяться поза межами показників, зазначених у договорі на користування електричною енергією, несе відповідальність, встановлену Законом.

Внаслідок порушення прав споживачів електричної енергії (зокрема отримання електричної енергії, якісні характеристики якої не відповідають державним стандартам) споживачі мають право на відшкодування збитків згідно із законодавством, зокрема ст.ст.22, 711, 714, 1209, 1210 ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів»

Відповідно до зазначених норм ЦК України, ст.ст.4, 6 Закону України «Про захист прав споживачів», п.38 Правил користування електричної енергії для населення та п.11.1 договору енергопостачальник зобов’язаний забезпечити надійне постачання електричної енергії, а у разі порушення цих умов та заподіяння споживачу шкоди (збитків) продукцією неналежної якості постачальник несе майнову відповідальність за таку шкоду.

Але, разом з тим, слід звернути увагу, що згідно з діючим законодавством особа несе відповідальність за завдану моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями ЦК України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за завдання моральної шкоди, у тому числі Законом України «Про захист прав споживачів». Положення п.5 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якою споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством. Однак, норми закону: ст.ст.714, 711, 1209 ЦК України, ЗУ "Про електроенергетику" - не передбачають випадків відшкодування моральної шкоди.

Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (надалі - Постанова) вказує, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством, зокрема, ст.24 Закону України «Про захист прав споживачів».

У Пункті 3 Постанови зазначено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні прав, наданих споживачам. Ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживач має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої небезпечною для життя та здоров'я людини продукцією, у випадках передбачених законодавством.

Проте, у Позивача відсутні докази про наявність обставин, вказаних в цій нормі права, що є підставою для не задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, тому що ніякої шкоди здоров'ю Позивача нанесено не було.

Відповідно п.4 Постанови передбачає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди крім інших вимог, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Частина 1 ст.1167 ЦК України встановлює про те, що необхідною умовою відповідальності та підставою для відшкодування завданої моральної шкоди є наявність вини особи яка її завдала. В даному випадку провина ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» відсутня.

В своїй позовній заяві Позивач не зазначає в чому саме полягає моральна шкода, з чого виходив, визначаючи суму шкоди в розмірі саме 10000,00 грн., також не надає доказів, що могли б підтвердити існування та розмір спричиненої шкоди, а також доказів вини ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго».

ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» категорично ставиться щодо заявлених позовних вимог та заперечує проти їх задоволення.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Правовідносини між Позивачем та Відповідачем з постачання та споживання електричної енергії регламентуються: Цивільним кодексом України, Законом України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997р. М575/97-ВР, Житловим кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06,2004р. №1875-1V, Правилами користування електричною енергією для населення (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999р. №1357, Правилами улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та іншими нормативно-правовими актами і технічними документами.

20.01.1984 року за адресою м.Краматорськ, вул. Лассаля, 15 було відкрито особовий рахунок №413-12 на ім’я ОСОБА_4 (копія особового рахунку надається).

Згідно рішення Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 4 червня 2008 року підключення електроенергії за заявою наймача (власника квартири) і відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про електроенергетику» та Правилами користування електричною енергією для населення (далі - ПКЕЕН), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999р. №1357.

Відповідно до п.2 ПКЕЕн побутовий споживач - фізична особа, яка використовує електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі договору про користування електричною енергією з електропостачальником. Такий договір на користування електричної енергії було укладено 20.10.2003 року між ОСОБА_4 та енергопостачальником, умовами якого з боку енергопостачальника було постачання електроенергії, а з боку ОСОБА_4 своєчасна оплата за спожиту електричну енергію. Умови даного договору діють на теперішній час, ОСОБА_4 не зверталася до енергопостачальника з заявою про розторгнення або зміну договору.

Більш того, ОСОБА_4 стосовно порушення умов договору, або порушення її прав до енергопостачальника не зверталась.

У зв’язку з безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, прошу відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно реєстру права власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником 9/20 будинку у м.Краматорськ, вул. Лассаля.(а.с.5).

З договору на користуванню електричною енергією №4132-2, вказаний договір укладено між ОСОБА_4 та «ДТЕК Донецькобенерго», 20.10.2003 року. (а.с.41).

Особовий рахунок виписаний на ОСОБА_4 за адресою: м.Краматорськ, вул. Лассаля, 15. (а.с.44).

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що Правовідносини між Позивачем та Відповідачем з постачання та споживання електричної енергії регламентуються: Цивільним кодексом України, Законом України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997р. М575/97-ВР, Житловим кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06,2004р. №1875-1V, Правилами користування електричною енергією для населення (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999р. №1357, Правилами улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та іншими нормативно-правовими актами і технічними документами.

20.01.1984 року за адресою м.Краматорськ, вул. Лассаля, 15 було відкрито особовий рахунок №413-12 на ім’я ОСОБА_4. (а.с.44).

Згідно рішення Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 4 червня 2008 року підключення електроенергії за заявою наймача (власника квартири) і відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України «Про електроенергетику» та Правилами користування електричною енергією для населення (далі - ПКЕЕН), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999р. №1357.

Відповідно до п.2 ПКЕЕн побутовий споживач - фізична особа, яка використовує електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі договору про користування електричною енергією з електропостачальником. Такий договір на користування електричної енергії було укладено 20.10.2003 року між ОСОБА_4 та енергопостачальником, умовами якого з боку енергопостачальника було постачання електроенергії, а з боку ОСОБА_4 своєчасна оплата за спожиту електричну енергію. Умови даного договору діють на теперішній час, ОСОБА_4 не зверталася до енергопостачальника з заявою про розторгнення або зміну договору.

Більш того, ОСОБА_4 стосовно порушення умов договору, або порушення її прав до енергопостачальника не зверталась.

Згідно ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст.13), споживачів (ст.42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (ст.55).

Цивільно-правовий захист - це також система активних заходів, які застосовуються суб'єктом цивільного права, компетентними державними чи іншими органами, спрямована на усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Частина 1 статті 15 закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 визначає орієнтовний перелік способів судового захисту.

У частині 2 визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Третій спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст.391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст.ст.424, 432 ЦК).

Четвертий спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення.

П'ятий спосіб захисту - примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).

Дев'ятий спосіб захисту - відшкодування моральної (немайнової шкоди) пов'язаний з наявністю у особи моральних страждань, що виникли з неправомірних дій (бездіяльності) іншої особи та стали наслідком знищення чи пошкодження майна, заподіянням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті (див. коментар до статей 23 та 1167 ЦК). Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть слугувати: недобросовісне за явлення вимоги до суду про визнання особи недієздатною з наступною відмовою суду у задоволенні такої вимоги (ст.39 ЦК), визнання недійсним правочину, укладеного особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи недієздатним за межами їх дієздатності (ст.ст.225, 226 ЦК); порушення особистих немайнових прав фізичної особи (ст.280 ЦК); прийняття неправомірних рішень, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст.1167), заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті особи (ст.1168).

Останній спосіб захисту цивільних прав, передбачений ст.16 ЦК - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК., органу місцевого самоврядування їхніх посадових і службових осіб характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвело до заподіяння шкоди особі. Причому відповідно до статей 1173 - 1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

Власник порушеного права може скористатись не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визнання дій осіб, які діяли на підставі відповідних положень спеціальних норм закону, які визначено Правилами користування електричною енергією для населення не є порушенням прав.

Відповідно до вимог ЦПК України суд, вирішуючи питання про вирішення спору, повинен встановити факт заподіяння шкоди позивачу саме з вини енергопостачальника, ураховуючи підстави для притягнення відповідача до відповідальності, передбачені ст. ст. 610, 611, 614, 623 ЦК України.

Згідно вищенаведених способів захисту у випадку порушення законних прав відсутнє обґрунтування позовних вимог з боку позивача, тобто жодний із способів захисту обраний позивачем не відповідає вимогам закону, його право порушено не було, саме намагання вимкнути світло не тягне за собою порушення будь-яких прав позивача.

Слід зазначити, що в діях енергопостачальника не вбачається порушення діючого законодавства, оскільки відключення не було здійснено.

Щодо вимоги про заподіяння з боку відповідача моральної шкоди, суд вважає що ця вимога є безпідставною.

Згідно з діючим законодавством особа несе відповідальність за завдану моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених відповідними статтями ЦК України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за завдання моральної шкоди, у тому числі Законом України «Про захист прав споживачів». Положення п.5 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якою споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, у випадках, передбачених законодавством. Однак, норми закону: ст.ст.714, 711, 1209 ЦК України, ЗУ "Про електроенергетику" - не передбачають випадків відшкодування моральної шкоди.

Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (надалі - Постанова) вказує, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються у випадках, коли право на її відшкодування передбачено спеціальним законодавством, зокрема, ст.24 Закону України «Про захист прав споживачів».

У Пункті 3 Постанови зазначено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні прав, наданих споживачам. Ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживач має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої небезпечною для життя та здоров'я людини продукцією, у випадках передбачених законодавством.

Проте, у Позивача відсутні докази про наявність обставин, вказаних в цій нормі права, що є підставою для не задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, тому що ніякої шкоди здоров'ю Позивача нанесено не було.

Відповідно п.4 Постанови передбачає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди крім інших вимог, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно Позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Частини 1 ст.1167 ЦК України встановлює про те, що необхідною умовою відповідальності та підставою для відшкодування завданої моральної шкоди є наявність вини особи яка її завдала. В даному випадку провина ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» відсутня.

В своїй позовній заяві позивач не зазначає в чому саме полягає моральна шкода, з чого виходив, визначаючи суму шкоди в розмірі саме 10000,00грн., також не надає доказів, що могли б підтвердити існування та розмір спричиненої шкоди, а також доказів вини ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго».

Керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13, 141, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.15.16,1167 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «ДТЕК ДОНЕЦЬКОБЛЕНЕРГО» про визнання дій протиправних – відмовити в повному обсязі.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд.

З повним текстом судового рішення сторони можуть ознайомитися з 10.05.2018 року.

Суддя Краматорського

міського суду: ОСОБА_5