Рішення № 73992782, 15.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 р. Справа№805/2275/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: 83045, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов`янськ, площа. Соборна, 3) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоодержаної пенсіонером у зв`язку зі смертю пенсі і допомоги на поховання,-

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 у розмірі 160 030,86 грн. і допомоги на поховання у розмірі 16020,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач та його батько - ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: Україна, АДРЕСА_2.

Батько позивача, інвалід 1-ї групи та військовий пенсіонер, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області і мав право на отримання пенсії за вислугу років у розмірі 5 340,33 гривень, призначеної за нормами Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З жовтня 2017 року відповідач листом №16078 від 28.12.2016 року повідомив ОСОБА_2, що виплата пенсії йому припинено з 01.11.2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 помер.

За даними, наданими відповідачем (лист №13434/03-02 від 22.11.2017 року), станом на дату смерті ОСОБА_2 за період з 01.11.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року залишилися неотриманою його пенсія у розмірі 160 030,86 гривень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача до суду надав відзив на адміністративний позов. В відзиві відповідач зазначив, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера та не надавав необхідних документів. Тобто позивач документально не підтвердив обставини, необхідні для призначення даної допомоги.

З огляду на зазначене, при неподанні всіх необхідних документів для призначення допомоги на поховання померлого в межах шестимісячного терміну, право на таку допомогу після спливу зазначеного терміну, слід вважати такими, що не може бути реалізовано.

Також відповідачем надано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи № 805/2032/18.

Розглянувши подане клопотання, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 805/2032/18 (суддя Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області про зобов'язання поновити пенсію.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подане відповідачем клопотання обґрунтовано тим, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишились неодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. А питання щодо поновлення виплати пенсії у разі втрати годувальника вирішується у справі № 805/2032/18.

Проте такі доводи не відповідають фактичним обставинам, оскільки в справі № 805/2032/18 предметом є зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років з березня 2014 року. Тобто мова йдеться про пенсію позивача, призначену відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а не про пенсію в разі втрати годувальника. Відтак предмети даних справ між собою не пов'язані і можуть бути розглянуті незалежно один від одного.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії паспорту позивача та його батька ОСОБА_2, а також відповідно довідки від 10.10.2017 року виданої Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Європейський Б. 14» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1

ОСОБА_2 був батьком ОСОБА_1, що вбачається з наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження позивача.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2, виданого 20.09.2017 року Шевченківським районним у місті Києві відділом управління юстиції у місті Києві ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

29.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявами про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера та про виплату допомоги на поховання з визначеними в цих заявах додатками.

Листом №11945/03-2 від 20.10.2017року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача, що заявнику необхідно особисто надати до органів Пенсійного фонду України в Донецькій області заяву про виплату недоотриманої пенсії та заяву про виплату допомоги на поховання. При цьому відповідач наголосив, що до заяви про виплату недоотриманої пенсії заявник має надати копію свідоцтва про смерть, рахунок відкритий у Донецькому обласному управлінні АТ "Ощадбанк" № 10004, довідку про сумісне проживання на день смерті пенсіонера з заявником, паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду та довідку внутрішньо переміщеної особи. До заяви про виплату допомоги заявник має надати Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, копію свідоцтва про смерть, рахунок відкритий у Донецькому обласному управлінні АТ "Ощадбанк" № 10004, паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду.

З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.11.2017 року №13434/03-02 на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вбачається, що станом на дату смерті ОСОБА_2 за період з 01.11.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року сума недоотриманої пенсії складає 160030,86 грн. Але зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло до органів Пенсійного фонду України не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у осіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України встановлено рівність конституційних прав і свобод усіх громадян, та неможливість їх обмеження за будь-якими ознаками. За їх змістом не може бути обмежено право громадян на отримання пенсій та інших соціальних виплат у залежності від місця х проживання та перебування.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», №9 від 01.11.1996, встановлено, що виходячи із зазначеного у ст. 8 Конституції в Україні принципу верховенства права, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. При цьому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262 визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

В разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 р. N 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера дається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Відповідно до п. 3 Порядку виплати допомоги на поховання, затвердженого наказом Міністерства Соціального захисту населення України, Міністерства фінансів України, Міністерства праці України, Державного комітету по житлово-комунальному господарству України, Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України від 26.12.95 р. N 190/208, допомога на поховання виплачується сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, в день звернення з нею.

Позивач проживав спільно з батьком, за власні кошти здійснив його поховання (що підтверджується копією розрахункової квитанції № 918729 д ІНФОРМАЦІЯ_2 року, копією накладної № 00718 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року) і 29 вересня 2017 року звернувся до відповідача із заявою про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера та заявою про виплату допомоги на поховання.

В наданому відповідачем відзиву на позов зазначено, що позивач з заявою про виплату неодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера не звертався та не надав необхідних документів, не підтвердив обставин. А також відповідач зазначив, що неподання документів в межах шестимісячного строку позбавляє права на отримання допомоги на поховання.

Проте суд наголошує, що ці доводи суперечать встановленим у справі обставинам.

Як вже було зазначено, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявами про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера та про виплату допомоги на поховання 29.09.2017 року, що підтверджено штампами вхідної кореспонденції на обох заявах. Тобто звернення відбулось у визначений законом строк.

Стосовно документів, необхідних, на думку відповідача, для підтвердження обставин, суд зазначає наступне. Звіривши перелік документів, наданих позивачем до заяв та той перелік, який вимагає пенсійний фонд, суд встановив, що ненаданими документами є рахунок відкритий у Донецькому обласному управлінні АТ "Ощадбанк" № 10004 та довідка внутрішньо переміщеної особи.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видається на підтвердження факту внутрішнього переміщення.

Позивач є громадянином України, мешкає за адресою: Україна, АДРЕСА_2, а тому не є внутрішньо переміщеною особою і не може бути примушений до внутрішнього переміщення, в тому числі з метою отриманням відповідних довідок.

Стосовно вимоги відповідача відкрити банківський рахунок у Донецькому обласному управлінні АТ «Ощадбанк» № 10004, то зазначена вимога, заснована на нормах Постанови КМУ 637 від 5 листопада 2014 р. «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», і також не може застосовуватися до позивача, оскільки він не є внутрішньо переміщеною особою.

Виходячи з вищевикладеного, невиплата відповідачем позивачу недоодержаної пенсії батька та допомоги на його поховання прямо суперечить ст.ст. 19, 24, 46 та 64 Конституції України і ст. 61 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а вимога щодо надання не передбачених законодавством додаткових документів, отримання яких неможливо без внутрішнього переміщення, - безпосереднім примусом до такого переміщення, який додатково суперечить нормам ст.ст. 1, 3 та 4 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст.8 Цивільного процесуального кодексу України суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколи до неї (ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р.).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) щодо всіх питань, пов'язаних із тлумаченням і застосуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та протоколів до неї.

Отже, враховуючи наведені норми, додатковим підтвердженням законності і обґрунтованості вимог позивача є рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» та «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».

Зокрема, у першому з них слід звертатися до пункту 53, яким зазначено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати...»

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Таким чином, зобов'язання відповідача виплатити позивачу недоодержану пенсії його батька та допомоги на поховання випливає як із норм законодавства України, так і з відповідної практики ЄСПЛ, що є обов'язковою для застосування в Україні.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням певних принципів, зокрема, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

При цьому «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Прийняття рішення, вчинення дій з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації - метою цього принципу є запобігання та усунення несправедливої (безпідставної) дискримінації. Суб'єкт владних повноважень повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за однакових (схожих) обставин. А в даному випадку до позивача висунуті додаткові умови, не передбачені діючим законодавством у зв'язку з тим, що він мешкає у м. Донецьку на непідконтрольній українській владі території.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати недоодержаної пенсії та допомоги на поховання в розумінні вищенаведених норм Закону.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень виплатити позивачу недоодержану пенсію ОСОБА_2 у зв`язку з його смертю та допомогу на поховання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання: 83045, АДРЕСА_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов`янськ, площа. Соборна, 3) про визнання протиправною бездіяльності та виплати недоодержаної пенсіонером у зв`язку зі смертю пенсії і допомоги на поховання - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 суми пенсії, яка залишилася недоодержаною ОСОБА_2 у зв`язку з його смертю, у розмірі 160 030,86 гривень (сто шістдесят тисяч тридцять гривень 86 коп.) та допомоги на поховання ОСОБА_2.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму пенсії, яка залишалася недоодержаною ОСОБА_2 у зв`язку з його смертю, у розмірі 160 030,86 гривень (сто шістдесят тисяч тридцять гривень) 86 коп.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1 760,52 грн.( тисяча сімсот шістдесят гривень п`ятдесят дві копійки).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.