Рішення № 73988775, 16.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.05.2018

Справа № 910/2896/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

пр-т. Перемоги, 35, м. Київ, 03056

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Москіто Мобайл"

вул. Гончара/Гоголівська,буд.76/2А, м. Київ 54, 01054

про стягнення 271 902,02 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.03.2018 Комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі – позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву від 27.02.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Москіто Мобайл" (далі – відповідач) про стягнення 271 902,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням своїх зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Москіто Мобайл" за Договором №515-Е-16 про тимчасове користування електричною енергією від 21.10.2015, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість з оплати наданих послуг у розмірі 247 829,54 грн.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Малозначними справами є справи, незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (пункт 2 частина 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.03.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01054, м. Київ, вул. Гончара/Гоголівська,буд.76/2А.

Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі від 19.03.2018 за номером поштового відправлення 0103044540626, згідно якого представником відповідача отримано вказану ухвалу 21.03.2018.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

21.10.2015 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (далі - Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» (далі - Споживач) укладено Договір на тимчасове користування електричною енергією № 515-Е-15 (далі - Договір).

Відповідно до п 1.1 Договору Метрополітен надає можливість Користувачу користуватися електроенергією, як послугою, для здійснення своєї господарської діяльності на станціях метрополітену, а Користувач своєчасно проводить оплату Метрополітену за використану електроенергію, згідно з діючим тарифом ПАТ «Київенерго», виконує інші умови, визначені цим Договором та іншими законодавчими актами.

Згідно п. п. 1.2, 1.3 Договору Метрополітен в межах дозволеної йому до використання потужності, підключає електроустановки (далі об’єкти) Користувача, що виконує роботи за Інвестиційним договором, на його території до власних електромереж. Підключення об’єктів Користувача здійснюється від діючих електромереж метрополітену, згідно з Додатком 1 (Перелік об’єктів) до даного Договору, що є його невід’ємною частиною на підставі Інвестиційного договору від 02.12.2014 №050-13/і/143.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.4 Користувач зобов’язувався виконувати умови цього Договору та в порядку та в строки, визначені цим Договором, сплачувати Метрополітену вартість спожитої електроенергії.

Відповідно до п. п. 3.1.1, 3.1.2 Метрополітен має право одержувати своєчасно від Користувача плату за спожиту електроенергію за тарифами ПАТ «Київенерго» та вимагати відшкодування збитків, завданих Метрополітену внаслідок порушення Користувачем умов цього Договору.

Згідно п. 5.2 Договору Користувач самостійно одержує рахунок-фактуру та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) у відділі обліку доходів КП «Київський метрополітен». Оплата за використану електроенергію (компенсація її вартості) проводиться Користувачем на вказаний Метрополітеном поточний рахунок по тарифу ПАТ «Київенерго» щомісяця не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим періодом на підставі рахунка або акта здачі приймання робіт (надання послуг). Датою оплати є дата зарахування коштів на поточний рахунок Метрополітену.

Відповідно до п. 5.3 Договору Користувач, після отримання акта здачі-приймання робіт (надання послуг), зобов’язується у передбачені строки Користувач не повертає Метрополітену акт або не надає свої письмові зауваження, послуга вважається прийнятою Користувачем.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов’язань за тимчасове користування електричною енергією за Договором від 21.10.2015 №515-Е-15, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з оплати послуг постачання електричної енергії за період з 31.12.2016 по 28.02.2018 в сумі 247 829,54 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір від 21.10.2015 №515-Е-15, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було забезпечено надання послуг відповідачу, які ним були прийняті, однак останнім не відшкодовано позивачу надані послуги на суму 247 829,54 грн.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 2.2.4 Договору заборгованість відповідача за Договором становить 247 829,54 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Однак в порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання щодо сплати заборгованості за використану енергію, внаслідок чого утворилась заборгованість.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 247 829,54 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доказів оплати відповідачем заборгованості в сумі 247 829,54 грн., яку заявлено позивачем до стягнення, матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 247 829,54 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов’язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» про стягнення заборгованості з оплати послуг постачання електричної енергії за період з 31.12.2016 по 28.02.2018 за Договором від 21.10.2015 №515-Е-15 в сумі 247 829,54 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 4 126,00 грн. 3% річних та 14 172,26 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов’язання за період з січня 2017 року по лютий 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої позивачем теплової енергії, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача позовом в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача стягнення 4 126,00 грн. 3% річних та 14 172,26 грн. інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені у розмірі 5 774,22 грн.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно п. 4.2.1 Договору за несвоєчасне внесення оплати за використану електроенергію, передбачену п. 5.2 Договору, Користувач сплачує Метрополітену пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожний день прострочення.

Суд відзначає, що згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, погоджується з наданими розрахунками та приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 5 774,22 грн. за період з грудня 2016 по травень 2017 р.р. у відповідності до пункту 4.2.1 Договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» про стягнення заборгованості з оплати послуг постачання електричної енергії за період з 31.12.2016 по 28.02.2018 за Договором від 21.10.2015 №515-Е-15 загалом в сумі 271 902,02 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Київський метрополітен» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Москіто Мобайл» 01054, м. Київ, вул. Гончара/Гоголівська,буд.76/2А, ідентифікаційний код - 38824876) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 35, ідентифікаційний код - 03328913) 247 829 грн. 54 коп. – заборгованості, 5 774 грн. 22 коп. - пені, 4 126 грн. 00 коп. – 3 % річних, 14 172 грн. 26 коп. – інфляційних втрат та 4 078 грн. 53 коп. – судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 16.05.2018 року.

Суддя М.О. Лиськов