Постанова № 73981772, 10.05.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року

м. Рівне

Справа № 569/2664/17

Провадження № 22-ц/787/490/2018

Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Москалик Т.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватне акціонерне товариство "Українська

пожежна страхова компанія",

представник позивача - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2017 року (суддя Куцоконь Ю.П.; повний текст рішення складено 02 січня 2018 року)) у справі № 569/2664/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

20 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа РФ ПрАТ "Українська Пожежно-Страхова Компанія" про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 жовтня 2016 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, при проїзді нерегульованого перехрестя, не переконався у можливості безпечного виконання ним вищевказаного маневру та не надав перевагу у русі автомобілю марки "BMW 330XD" р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, який рухався у своїй смузі руху по головній дорозі, чим порушив п.10.2 Правил дорожнього руху, що призвело до настання дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 36077 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

14 червня 2017 року ОСОБА_2 було подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Вимоги зустрічного позову мотивовано тим, що ОСОБА_2 було надано ОСОБА_1 грошові кошти на відновлення пошкодженого транспортного засобу на загальну суму 20400,00 грн., які ОСОБА_1 зобов'язувався повернути після отримання страхового відшкодування.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 36077,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 як особи, яка завдала шкоду, різниці між спричиненою ОСОБА_1 шкодою та шкодою, частково відшкодованою йому страховиком і відповідачем. Зустрічні позовні вимоги є безпідставними, а тому до задоволення не підлягають.

02 лютого 2018 року ОСОБА_2 подано до суду апеляційну скаргу, у якій він, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та задоволити вимоги по зустрічному позові.

Зазначає, що розмір, порядок та строки здійснення виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 було узгоджено шляхом укладення 22.12.2016 року між приватним акціонерним товариством "Українська Пожежно-Страхова Компанія" та ОСОБА_1 Протоколу узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) в порядку, що передбачений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-ІV від 01.07.2004 року.

Протокол підписаний позивачем, який, таким чином, погодився із розміром завданої йому шкоди та зазначив про відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_2

Крім того зазначено, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову, а саме не враховано, що ОСОБА_2 надавав ОСОБА_1 грошові кошти на відновлення пошкодженого транспортного засобу на загальну суму 20400,00 грн., що підтверджується розписками ОСОБА_1 та які ОСОБА_1 зобов'язувався повернути після отримання страхового відшкодування.

Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду подано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року о 14 годині у місті Рівне на вулиці Г.Сковороди, 23 ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, при проїзді нерегульованого перехрестя, зокрема, здійснюючи виїзд з прилеглої території, що розташована по вулиці Г.Сковороди, 23 у м. Рівне, повертаючи ліворуч, у напрямку вулиці Князя Володимира на головну дорогу, не переконався у можливості безпечного виконання ним вищевказаного маневру та не надав перевагу у русі автомобілю марки "BMW 330XD", р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, який рухався у своїй смузі руху по головній дорозі, чим порушив п.10.2 Правил дорожнього руху, що призвело до настання дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн (а.с. 18).

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки "Volksvagen "Caravelle", р.н. НОМЕР_1 була застрахована в РФ ПрАТ "Українська Пожежно-Страхова Компанія", що підтверджується договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії НОМЕР_3 від 29 грудня 2015 року, укладеним сторонами строком на 1 рік, а саме, з 30 грудня 2015 року до 29 грудня 2016 року.

Вартість повного відновлення транспортного засобу, який був пошкоджений з вини відповідача, становить 90477 грн, на підтвердження чого позивачем надані відповідні документи (накладні, рахунки, товарні та фіскальні чеки), які були досліджені у судовому засіданні судом першої інстанції та не викликають сумнівів щодо їх достовірності та належності.

Страхова компанія здійснила виплату позивачу страхового відшкодування, що є витратами, які пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, у розмірі 34000 грн (а.с. 55).

Відповідачем було добровільно відшкодовано позивачу 20400 грн.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 шкоди, завданої внаслідок ДТП, ОСОБА_1 виходив із того, що ОСОБА_2 як особа винна у завданні шкоди зобов'язаний відшкодувати різницю між завданими збитками та частково відшкодованою страховиком і відповідачем сумами.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз'яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач володів транспортним засобом у період скоєння дорожньо-транспортної пригоди на законній підставі, а тому повинен відповідати за заподіяну потерпілому шкоду.

На підтвердження розміру спричиненої в результаті ДТП шкоди, позивачем надано накладні, рахунки, товарні та фіскальні чеки, ремонтні калькуляції, які не спростовані відповідачем, як докази розміру завданих збитків (а.с. 11-17, 42-44, 58-61).

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а тому збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, місцевим судом правомірно стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 36077 грн - різницю між завданою шкодою та шкодою, частково відшкодованою страховиком і відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість позовних вимог, оскільки страховою компанією у повному обсязі відшкодовано завдану ОСОБА_1, внаслідок ДТП, шкоду не заслуговують на увагу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Окрім того, доводи апеляційної скарги про неправомірну відмову місцевого суду у задоволенні зустрічного позову спростовуються матеріалами справи.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і якості.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої ж якості, які були передані йому позикодавцем) у строк і в порядку, які встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, яка займалася, на його банківський рахунок.

Із наявних у матеріалах справи розписок від 09.11.2016 року, 28.11.2016 року, 08.12.2016 року та 21.12.2016 року на загальну суму 20400,00 грн., вбачається, що ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 грошові кошти в якості відшкодування на ремонт автомобіля, які ОСОБА_1 зобов'язувався повернути у разі покриття вартості ремонту страховим відшкодуванням.

Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову та стягнення отриманих ОСОБА_1 коштів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Апеляційний суд Рівненської області, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 15 травня 2018 року.

Головуючий-суддя С.С. Шимків

Судді: Н.М. Ковальчук

С.В. Хилевич