Ухвала суду № 73981680, 14.05.2018, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

_____________

У Х В А Л А

Іменем України

14 травня 2018 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

Суддів – Збитковської Т.І, ОСОБА_1В, ОСОБА_2

Секретаря судового засідання – Мельник С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12014180050000818 стосовно ОСОБА_3, 1947 року січня місяця 01 дня народження, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, неодруженого, пенсіонера, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за участю учасників судового провадження: прокурора – Міськевича С.А, обвинуваченого – ОСОБА_3Є, захисника - адвоката ОСОБА_4В, потерпілого – ОСОБА_5О, представника потерпілого – адвоката ОСОБА_6А, -

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, з призначенням покарання – три роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

На підставі п “е” ст.1 Закону України “Про амністію у 2016 році” ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання.

Судом вирішено питання щодо цивільних позовів та речових доказів у справі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ДУ «Інститут нейрохірургії ім. Академіка А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» 11407,10 грн та на користь КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» 7477,74 грн – витрат на лікування потерпілого ОСОБА_5О; на користь держави - 3841,64 грн процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експертів.

Як визнав доведеним суд, ОСОБА_3 06 вересня 2014 року біля 14.00 год, керуючи автомобілем НОМЕР_1 в стані алкогольного сп”яніння, в смт. Рафалівка Володимирецького району Рівненської області, в порушення вимог підпункту “б” п. 2.3, підпункту “а” п. 2.9, п. 10.1, підпункту “г” п. 15.9, п. 16.13 Правил дорожнього руху, що затверджені Постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, з метою висадки пасажира, зупинив автомобіль поблизу будинку № 6 на правій смузі руху вул. Залізничної, на відстані ближче 10 м від краю перехрестя проїзної частини вул. Незалежності - в місці де зупинка заборонена, і після висадки пасажира проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед виконанням маневру розвороту ліворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, та не надавши переваги в русі мотоциклу НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5О, який рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, розпочав виконання маневру розвороту ліворуч, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з вищевказаним мотоциклом. У результаті ДТП ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, а транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

У поданих апеляційних скаргах:

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник-адвокат ОСОБА_4В, покликаючись на незаконність і необґрунтованість вироку суду першої інстанції, доводять, що висновки суду, на їх думку, не відповідають фактичним обставинам справи, а здобуті докази не дають підстав стверджувати про наявність в діях ОСОБА_3 порушень Правил дорожнього руху, які знаходяться в безпосередньому причинному зв’язку з виникненням ДТП. Вказують, що показання потерпілого, свідків події та самого обвинуваченого щодо розташування транспортних засобів після ДТП суперечать письмовим доказам, у яких зафіксовані вихідні дані з місця дорожньо-транспортної пригоди, у зв’язку з чим висновки експертів у кримінальному провадженні вважають такими, що не відповідають дійсності. Зазначають, що в даній ДТП, на їх думку, винен водій мотоцикла ОСОБА_5О, який, помітивши, що мікроавтобус розпочинає рух, намагався встигнути проскочити між автомобілем та краєм проїжджої частини дороги, і не застосував екстрене гальмування. Також вважають, що звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання внаслідок амністії в даному випадку є безпідставним, оскільки вина обвинуваченого не доведена.

Просять вирок скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Прокурор, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненому кримінальному правопорушенні та правильності кваліфікації його дій, покликається на безпідставність застосування щодо обвинуваченого положень ЗУ “Про амністію у 2016 році”, оскільки ОСОБА_3Є, на думку апелянта, скоїв злочин в стані алкогольного сп’яніння, що безпідставно виключено судом із обвинувачення, як обставину, яка обтяжує покарання.

Просить скасувати вирок в частині призначеного покарання і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_3 вказує, що доводи, викладені у скарзі, не заслуговують на увагу, адже спростовуються зібраними у провадженні доказами, яким суд дав належну оцінку.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його захисника представник потерпілого – адвокат ОСОБА_6 доводить, що вирок суду є законним і обґрунтованим, а винуватість ОСОБА_3 у вчиненому злочині, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджена безпосередньо дослідженими судом доказами, яким дана правильна юридична оцінка.

До початку апеляційного розгляду апелянти ОСОБА_3Є, адвокат ОСОБА_4 та прокурор, покликаючись на повне дослідження доказів судом першої інстанції, відмовилися від заявлених письмових клопотань щодо дослідження доказів у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника-адвоката ОСОБА_4В, які підтримують подану апеляційну скаргу і не визнають апеляційної скарги прокурора, прокурора, який просить скасувати вирок в частині призначеного покарання обвинуваченому і не застосовувати відносно нього акт амністії, доводи потерпілого ОСОБА_5 та його представника-адвоката ОСОБА_6 щодо залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, й обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю доказів, розглянутих в судовому засіданні, яким дана правильна юридична оцінка, і є обґрунтованим.

Покликання сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також доводи ОСОБА_3 щодо відсутності в його діях порушень правил дорожнього руху спростовуються зібраними у справі доказами, і не заслуговують на увагу.

З технічного носія інформації перебігу судового розгляду провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 06 вересня 2014 року близько 14.00 год. рухався мотоциклом НОМЕР_2 по вул. Залізничній в смт. Рафалівка Володимирецького району Рівненської області зі швидкістю 40 км/год. Автомобіль ОСОБА_7 побачив за метрів 200-300, він стояв на обочині, а потім почав швидко рухатись і в безпосередній близькості від нього виїхав на зустрічну смугу руху, у зв’язку з чим він не встиг застосувати гальмування мотоцикла та уникнути зіткнення. Ствердив, що саме автомобіль обвинуваченого перегородив йому дорогу, по якій він рухався.

Зазначені показання потерпілого ОСОБА_5 є послідовними, як в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом, і узгоджуються з показами свідка ОСОБА_8 – очевидця даної дорожньо-транспортної пригоди, з яких слідує, що 06 вересня 2014 року близько 14.00 год. він разом із ОСОБА_5 їхали мотоциклом “VIPER ZS150J”, швидкість якого була приблизно 40 км/год. Ствердив, що автомобіль ОСОБА_7 спочатку стояв на обочині, а коли вони наблизилися до вказаного автомобіля за метрів 20-30, ОСОБА_3 раптово почав робити маневр розвороту, а відтак, уникнути зіткнення не змогли.

Вказане підтверджується і показаннями свідків – ОСОБА_9 та ОСОБА_10Ф, які підтвердили, що відразу після їх висадки, як пасажирів, водій ОСОБА_3Є, включивши лівий покажчик повороту, почав розвертатися.

Під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_3 вказав, як і за яких обставин сталося зіткнення з мотоциклом під керуванням ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 52-58), що узгоджується і з висновками ряду експертиз.

Із висновку інженерно-транспортної експертизи № 3.1-364/15 від 27.06.2015 року (т. 1 а.с. 137-143), в основу якого покладено вихідні дані, отримані в ході проведення огляду місця ДТП та слідчих експериментів, слідує, що у 1, 2 і 3 варіантах дорожньої обстановки дії водія автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_3 не відповідають вимогам п.10.1, п. 15.9 (г) і п. 16.13 Правил дорожнього руху України, а невідповідність його дій вимогам п.10.1 і п.16.13 ПДР України, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв’язку з виникненням даної ДТП.

Згідно висновку інженерно-транспортної експертизи № 3.1-447/17 від 27.06.2017 року, при заданому комплексі вихідних даних, в даній дорожній обстановці в діях водія мотоцикла НОМЕР_2 ОСОБА_5 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору знаходилися у причинному зв’язку з скоєнням даної ДТП.

Покликання ОСОБА_3 щодо порушення правил дорожнього руху в даній ДТП ОСОБА_5 є необгрунтованими, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать, що саме ОСОБА_7 здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, що підтверджується дослідженими доказами.

Вирішуючи питання про наявність прямого причинного зв'язку між діяннями, пов'язаними з порушеннями правил безпеки руху, суд першої інстанції дослідив дії обох учасників руху і правомірно прийшов до висновку, що отримання ОСОБА_5 та ОСОБА_8 тілесних ушкоджень пов'язано саме з порушеннями правил безпеки руху, допущеними водієм ОСОБА_7

Наявні у ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді відкритого внутрішньо-суглобового багатоуламкового перелому проксимального метаепіфізу обох кісток правої гомілки дають підстави вважати, що в даному випадку мала місце дорожньо-транспортна травма, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи № 250 від 19 листопада 2014 року (т. 1 а.с. 93-94).

Згідно висновку експерта № 560 від 22 червня 2017 року, слідує, що свідок ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження: закриту черепно-мозкову травму з явищами струсу головного мозку, рвані рани нижньої губи та підборіддя, навколо орбітальну гематому зліва, субкон’юнктивальний крововилив у ділянці зовнішнього кута лівого ока, що відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, і які могли виникнути, при даному виді ДТП, як у особи, котра рухалася на мотоциклі.

Об'єктивно обставини ДТП підтверджені також протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою до нього від 06 вересня 2014 року ( т. 1 а.с. 9-12) та протоколами огляду транспортних засобів ( т. 1 а.с. 15-16, 17-18 ), а висновки експертиз транспортних засобів щодо пошкодження транспортних засобів (т. 1 а.с. 110-115, 120-124) та судових експертиз щодо механізму контактування автомобіля з мотоциклом в ході дорожньо-транспортної пригоди не суперечать встановленим в судовому засіданні обставинам ДТП.

Враховуючи, що зазначені вище докази були отримані відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства України, узгоджуються між собою і не суперечать один одному, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги досліджені докази, підстав для визнання яких неналежними чи недопустимими не вбачається, і вірно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В суді апеляційної інстанції апелянт - адвокат ОСОБА_4 також підтвердив, що у даній дорожній обстановці саме водій ОСОБА_3 повинен був пропустити іншого учасника дорожнього руху – мотоцикліста ОСОБА_5

Обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що після ДТП в добровільному порядку відшкодував потерпілому 24000 грн. в рахунок заподіяної шкоди, вказавши при цьому, що саме ОСОБА_5 у даній ДТП є потерпілою стороною.

Безпідставними є покликання ОСОБА_3 та його захисника щодо неправомірності застосування судом першої інстанції стосовно обвинуваченого положень Закону України “Про амністію у 2016 році”, оскільки при апеляційному розгляді ОСОБА_3 ствердив, що особисто клопотав перед судом про застосування акту амністії, і вважає, що суд правомірно застосував щодо нього положення Закону України “Про амністію у 2016 році”.

Твердження прокурора щодо безпідставного виключення із обвинувачення обставини, що обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, та застосування акту амністії не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції вказані обставини, із врахуванням позиції Верховного суду України щодо допустимості зібраних доказів та практики Європейського суду з прав людини, були належним чином перевірені, а надані стороною обвинувачення докази, які ніби-то вказують на стан алкогольного сп’яніння обвинуваченого, отримали належну юридичну оцінку.

Зокрема, у вирішенні питання про справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ застосовує концепцію «плодів отруєного дерева», тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Тим не менше ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то і отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними, прикладом чого є Постанова ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства».

Так, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 09 листопада 2015 року передбачено чіткий порядок проведення огляду осіб на стан сп’яніння в закладах охорони здоров’я і оформлення його результатів. Зокрема, Інстукцією встановлено, що метою лабораторного дослідження є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп’яніння спеціальною вимірювальною технікою або обладнанням.

Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп’яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, правомірно не взяв до уваги висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 43 від 27.06.2017 року, як такий, що здобутий всупереч вимог КПК.

Відсутність в наданих документах на експертизу відомостей про об’єктивний огляд обстежуваного з відміткою про медичні ознаки алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці), відсутність даних про застосування даного методу в динаміці, єдиний результат спеціального технічного засобу “Drager”(0,21%) не може бути піддана експертній оцінці.

Також, під час досудового розслідування було порушено вимоги ст. 241 КПК України, згідно якої освідчення особи здійснюється на підставі постанови прокурора, яка щодо освідчення ОСОБА_7 під час досудового розслідування не виносилася і його біологічні зразки не відбиралися.

Враховуючи наведене, стороною обвинувачення не доведено обтяжуючу обставину покарання – вчинення ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в стані алкогольного сп’яніння.

При обранні покарання обвинуваченому суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та роз’яснень, що містяться в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання”, згідно яких судам, з врахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу ( поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання), його минуле ( зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, матеріальний стан) належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, і тим, які активно сприяли розкриттю злочину, тощо.

Зокрема, взяв до уваги, що вчинений злочин з необережності законом віднесений до категорії тяжких злочинів, особу ОСОБА_3Є, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, частково відшкодував витрати на лікування, відсутність обставин, що обтяжують покарання, і призначив ОСОБА_3 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідає меті запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Відповідно до вимог закону судом призначено і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами щодо ОСОБА_3В, яке за своїм розміром є справедливим.

Правомірно, на думку колегії суддів, застосовано щодо ОСОБА_3 положення ЗУ “Про амністію у 2016 році” та задоволено цивільні позови про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 18884,84 грн, що підтверджується розрахунками понесених затрат на лікування потерпілого за рахунок коштів медичного закладу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Поряд з цим, враховуючи, що обтяжуюча покарання обставина – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння з належним вмотивуванням виключена з обвинувачення, слід виключити з абзацу першого мотивувальної частини оскаржуваного вироку запис щодо перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп’яніння, як помилковий.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого, захисника-адвоката ОСОБА_4 та прокурора - без задоволення.

Виключити з абзацу першого мотивувальної частини вироку Володимирецького районного суду Рівненської області від 07 грудня 2017 року запис щодо перебування ОСОБА_3 в стані алкогольного сп’яніння.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення повного тексту ухвали.

С У Д Д І :

Т.І. ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_2

З оригіналом вірно: Суддя Т.І. Збитковська