Постанова № 73981568, 15.05.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/13509/17 Провадження № 22-ц/795/605/2018 Головуючий у I інстанції - Рахманкулова І. П. Доповідач - Боброва І. О.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Бобрової І.О.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

Сторони:

позивач -Академія Державної пенітенціарної служби,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення сторін в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 березня 2018 року у справі за позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,

третя особа - Міністерство юстиції України,

місце ухвалення рішення судом першої інстанції - місто Чернігів

дата складання повного тексту рішення - 26.03.2018,

У С Т А Н О В И В:

В грудні 2017 року Академія Державної пенітенціарної служби звернулась з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом начальника Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України №252 від 08.08.2013 року ОСОБА_2 з 10.08.2013 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Чернігівського юридичного коледжу, який в подальшому було реорганізовано в Академію Державної пенітенціарної служби. 29.06.2017 року між Академією Державної пенітенціарної служби, Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та ОСОБА_2 укладено контракт про здобуття освіти №61 про підготовку фахівця у Академії Державної пенітенціарної служби, відповідно до якого відповідач навчалася за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язувалася після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років в Державній кримінально-виконавчій службі України. Після закінчення навчання ОСОБА_2 направлено для продовження проходження служби в Новгород-Сіверський районний сектор з питань пробації. Наказом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції №362/ОС-17 від 24.07.2017 ОСОБА_2 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію». Враховуючи те, що відповідач не відпрацювала встановленого терміну перебування на службі в державній кримінально-виконавчій службі, вона повинна відшкодувати витрати, пов'язані з її утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 39 928, 62 грн та судові витрати по справі. Позивач просив стягнути вказану суму на користь третьої особи - Міністерства юстиції України.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 березня 2018 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі в сумі 39928,62 грн та 1600 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалено всупереч вимог ст.265 ЦПК України, воно не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним та необґрунтованим.

Так, відповідач стверджує, що суд грубо порушив норми процесуального законодавства, оскільки задовольнив вимогу про стягнення грошових коштів на користь третьої особи, а не позивача, за відсутності такої вимоги та не навівши при цьому жодного обґрунтування.

Відповідач вважає, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, проте суд розглянув її в спрощеному провадженні, незаконно відмовивши в задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, чим позбавив її права на касаційне оскарження судового рішення.

Суд не зазначив в судовому рішенні мотивованої оцінки кожного аргументу, викладеного відповідачем, у відзиві, а саме, що контракт не регулює відносини між сторонами, які виникли до 29.06.2017. По угоді від 01.08.2014 сторони не погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до її укладення.

Відповідач не погоджується із стягненням з неї витрат на медичну допомогу, яка їй не надавалась, та з огляду на те, що їй гарантовано безоплатне медичне забезпечення.

Також ОСОБА_2 звертає увагу на те, що вона змушена була звільнитися за власним бажанням через чисельні призначення та переведення, відсутність відповідних умов для служби. Вважає, що призначення її на службу у поліцію 25.09.2017 є підставою для відмови в позові.

Позивач Академія Державної пенітенціарної служби у відзиві на апеляційну скаргу просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. Вважає, що стягнення судом коштів на користь Академії не суперечить ст. 13 ЦПК України, оскільки Академія є державною установою, фінансується за рахунок коштів державного бюджету і відноситься до сфери управління Міністерства юстиції України. Неможливість касаційного оскарження рішення суду прийнятого за результатами спрощеного провадження передбачена нормами ЦПК України і тому не є обмеженням в доступі до суду. Позивач звертає увагу на те, що підписання контракту відбувалось добровільно, сторони погодились на його умови. Відповідач ОСОБА_2 звільнилась зі служби за власним бажанням, в її рапорті про звільнення не було зазначено про звільнення з причин невідповідності умов проходження служби або відсутності посади. Позивач вважає безпідставними твердження апелянта про неправильність розрахунку суми відшкодування з підстав проживання з батьками, оскільки під час навчання в Академії на всіх курсантів розповсюджуються норми щодо проживання та харчування; відповідачем не надано доказів того, що за період навчання вона проживала за межами Академії, не потребувала комунальних послуг та інших витрат на її утримання, а також не харчувалася в академії. Відповідач отримала копію розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням в Академії і фактично погодилася з ним, оскільки жодним чином не оспорювала його.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням постанови про відмову в позові, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у Академії Державної пенітенціарної служби, не виконала умови контракту про здобуття освіти, згідно з яким після закінчення навчання повинна відпрацювати за місцем розподілу не менше як три роки, у зв'язку з власною відмовою від проходження служби, у зв'язку із чим повинна відшкодувати позивачу фактичні витрати за період навчання.

З такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом по справі встановлено, що 29.06.2017 між Академією Державної пенітенціарної служби (виконавець), Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (замовник) та ОСОБА_2 (здобувач) укладено контракт про здобуття освіти №61 про підготовку за державним замовленням для потреб Державної кримінально-виконавчої служби України на денній формі навчання здобувача за першим та другим рівнем вищої освіти за спеціальністю правознавство (а.с.39-40).

Наказом начальника Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України №252 від 08.08.2013 року ОСОБА_2 з 10.08.2013 зарахована курсантом першого курсу денної форми навчання Чернігівського юридичного коледжу (правонаступником з 21.06.2016 є Академія Державної пенітенціарної служби України) (а.с. 42-43).

21.01.2016 Чернігівський юридичний коледж Державної пенітенціарної служби України реорганізовано в Академію Державної пенітенціарної служби, тобто позивач є правонаступником Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України.

Після здобуття вищої освіти, відповідно до умов контракту та згідно з повідомленням до направлення на роботу №79 ОСОБА_2 направлено для подальшого проходження служби на посаді інспектора Новгород-Сіверського районного сектору з питань пробації (а.с.60).

Наказом Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 24.07.2017 за № 362/ОС-17 лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2, інспектора Борзнянського районного сектору з питань пробації звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням з 04 серпня 2017 року, тобто до спливу встановленого 3-річного терміну перебування на службі по закінченню навчання.

Відповідно до п.3 Контракту про здобуття освіти від 29.06.2017 ОСОБА_2 була зобов'язана у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі відповідно до ч.4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію».

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи 39 928,62 грн на користь позивача, суд першої інстанції не звернув уваги на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Із позовної заяви Академії Державної пенітенціарної служби вбачається, що нею заявлена вимога про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_2 в Академії, на користь третьої особи - Міністерства юстиції України, отже позов Академією подано не в своїх інтересах, а в інтересах іншої особи. Будь-які докази на підтвердження делегування Міністерством юстиції України повноважень на представництво його інтересів Академією Державної пенітенціарної служби в матеріалах справи відсутні.

Міністерство юстиції України є органом державної вдали та юридичною особою, від імені якої згідно ст.58 ЦПК України діє керівник або представник.

Академією Державної пенітенціарної служби не зазначено закон, який надає їй право відповідно до приписів ч. 1 ст. 56 ЦПК України звернутися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів Міністерства юстиції України.

Також в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджуються повноваження Академії Державної пенітенціарної служби як представника звертатися до суду за захистом прав та інтересів Міністерства юстиції України.

Позивачем згідно з положеннями ст. 49 ЦПК України позовні вимоги не змінювались, тобто вимог про стягнення коштів на користь Академії фактично заявлено не було.

В той же час, оскаржуваним судовим рішенням витрати, пов'язані з утриманням ОСОБА_2 у навчальному закладі, були стягнуті саме на користь Академії Державної пенітенціарної служби. При цьому, на порушення ст.265 ч.4 ЦПК України суд першої інстанції, вказавши про обґрунтованість позовних вимог і повне їх задоволення, не навів в рішенні будь-яких мотивів чи висновків щодо стягнення вказаних вище коштів не на користь Міністерства юстиції України, на чому наполягав позивач, а на користь останнього.

З огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги відносно виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності колегія суддів приймає до уваги.

Заперечення позивача у відзиву на апеляційну скаргу щодо покладення на Академію претензійно-позовної діяльності у справах про відшкодування витрат, пов'язаних уз утриманням особи у вищому навчальному закладі не може бути підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін з огляду на обставини, що викладені вище. Укладений 29.06.2017 контракт №61 за участю відповідача є трьохстороннім і Міністерство юстиції України, з огляду на положення умов контракту, не позбавлено можливості самостійно звернутися із позовом у встановленому законом порядку.

Аналіз інших доводи апеляційної скарги є недокладним з огляду на відмову в позові з підстав порушення норм процесуального закону.

Згідно з частиною 1 пунктом 4 та частиною 2 статті 376 ЦПК України, окрім іншого, підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову в задоволенні позовних вимог Академії Державної пенітенціарної служби, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 2400 грн, які підлягають стягненню з позивача на її користь.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 березня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі відмовити.

Стягнути з Академії Державної пенітенціарної служби (м. Чернігів, вул. Гонча, 34, код ЄДРПОУ 08571788) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1) судові витрати в сумі 2400 грн, понесені в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 15.05.2018

Головуючий:Судді: