Рішення № 73977102, 10.05.2018, Зарічненський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

іменем України

смт Зарічне

10 травня 2018 року Справа № 561/164/18

Зарічненський районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді - Дідика А. В.,

за участю секретаря судового засідання - Расевич Г. І.,

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт Зарічне Рівненської області позовну заяву ОСОБА_2 до Зарічненської районної державної судової адміністрації рівненської області про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач, заявник, працівник) 27 лютого 2018 року звернулась до Зарічненського районного суду Рівненської області із позовною заявою з вимогою до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі – відповідач, Зарічненська РДА) про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою суду від 01 березня 2018 року позовна заява залишалась без руху у зв’язку з несплатою позивачкою у повному обсязі судового збору. 13 березня 2018 року отримано заяву про усунення вказаного недоліку позовної заяви та 14 березня 2018 року відкрито провадження у справі. За заявою відповідача від 02 квітня 2018 року судове засідання призначене на 03 квітня 2018 року відкладалось розглядом на 24 квітня 2018 року, а ухвалою суду за результатом розгляду заяви відповідача від 24 квітня 2018 року визнано явку позивача у судове засідання обов’язковою для дачі особистих пояснень. Позивачкою подано заяву від 08 травня 2018 року, зареєстрована у суді 10 травня 2018 року, про неможливість прибути у судове засідання з поважних причин за змістом якої вона просить розглядати справу без її участі, оскільки надала усі наявні у неї пояснення, доводи, обґрунтування та аргументи на підтвердження її позовних вимог.

У обгрунтування позовної заяви позивачка зазначає що у лютому 2013 року її було незаконно звільнено з посади начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської РДА на яку у подальшому згідно постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі № 817/989/13-а, залишеною без змін Житомирським апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України було поновлено на посаді та вказане рішення допущене до негайного виконання. Відповідач упродовж п’яти місяців не виконував вказане рішення суду і поновив позивачку на посаді 19 травня 2016 року розпорядження № 95-к. Покликаючись на п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу позивач просить стягнути з відповідача у зв’язку з цим 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Крім того позивачем вказується на продовження протиправної поведінки відповідачем, а саме: розпорядженням голови Зарічненської РДА “Про ОСОБА_2” від 19 травня 2016 року встановлено їй з 19 травня 2016 року посадовий оклад в розмірі 1380,00 грн., робочий час позивачки з 19 травня 2016 року вважається простоєм, з 19 травня 2016 року оплата її праці на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської РДА Рівненської області здійснюється в розмірі 2/3 від встановленого посадового окладу, надано ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 61 календарний день з 19 травня 2016 року по 18 липня 2016 року включно, а після цього додатковим розпорядженням від 15 липня 2016 року № 146-К “Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2” відповідачем без заяви позивачки надано їй відпустку без збереження заробітної плати на 166 календарних по 31 грудня 2016 року. Зазначає, що у зв’язку з цими діями, фактичним невиконанням рішень суду та участю у судових процесах була позбавлена можливості заробляти кошти на життя, оскільки судові процеси тривали понад три роки, тому покликаючись на п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу просить стягнути з відповідача з цієї підстави 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Також, позивачка вказує, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року у справі № 817/892/16 скасовані вищезгадані Розпорядження відповідача і після цього 20 жовтня 2016 року відповідачем видано три розпорядження № 213-к та № 214-к якими оголошено позивачці дві догани та розпорядженням № 215-к “Про звільнення ОСОБА_2” її звільнено від обійманої посади. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року у справі № 817/1833/16 зазначені розпорядження визнані протиправними та скасовані. Цими діями відповідача позивачка вважає, що їй заподіяно моральної шкоди на суму 15 000,00 грн.

Після цього згідно постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року у справі № 817/1833/16 розпорядження відповідача № № 213, 214, 215 від 20 жовтня 2016 року були визнані протиправними та скасовані і позивачку поновлено на роботі з 21 жовтня 2016 року, проте 13 січня 2017 року відповідачем прийнято щодо позивачки 12 розпоряджень №№ 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 “Про оголошення догани ОСОБА_2” та розпорядження № 17 від 13 січня 2017 року “Про звільнення ОСОБА_2”. Вказані розпорядження постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі № 817/81/17, залишеними без змін Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року визнані протиправними та скасовані з поновленням позивачки на посаді, яку вона обіймала. Цими діями відповідача позивач обґрунтовує заподіяння їй моральної шкоди на суму 25 000,00 грн.

Крім цього у позовній заяві зазначає, що після триразового звільнення та поновлення на посаді відповідач у липні 2017 року поновив позивачку на посаді, але відмовлявся нараховувати та виплачувати їй заробітну плату упродовж 4-х місяців. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі № 817/1222/17, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року встановлено порушення у діях відповідача щодо невиплати позивачці заробітної плати, виплат за час перебування у відпустці і у зв’язку з наведеним позивачка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., оскільки така поведінка спричинила їй глибокі душевні страждання , призвела до необхідності докладення додаткових зусить для організації життя. Відсутності можливості придбавати собі усього необхідного для життя та необхідності вжиття заходів для судового захисту у зв’язку з невиплатою заробітної плати.

Зазначає у позовній заяві, що компенсація моральної шкоди сама по собі не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин. За наявності порушених прав працівника у сфері трудових відносин(незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати, що також відповідає змісту норми у ч. 5 ст. 23 ЦК України. Таким чином позивачка просить стягнути з відповідача 70 000,00 грн. моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву від 29 березня 2018 року № 01/28-982 Зарічненська РДА позовні вимоги заперечила, зазначивши, що позивачка з 05 травня 2009 року по день її першого звільнення з посади – 18 лютого 2013 року працювала на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської РДА Рівненської області. Розпорядженням керівника відповідача № 142-к від 23 листопада 2012 року “Про впорядкування структури районної державної адміністрації” відділ у якому працювала позивачка було реорганізовано шляхом приєднання до управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА. ОСОБА_2 було повідомлено про наступне вивільнення та запропоновано іншу посаду у зв’язку із змінами істотних умов праці. Розпорядженням голови Зарічненської РДА від 18 лютого 2013 року № 27 –к позивачку було звільнено з посади яку вона обіймала у зв’язку з переведенням до управління освіти, молоді та спорту. Як відповідач зазначає у відзиві ОСОБА_2 згідно заяви від 01 лютого 2013 року надала згоду на своє переведення на посаду головного спеціаліста новоствореного відділу та її Роспорядженням голови Зарічненської РДА від 18 лютого 2013 року № 27-к “Про звільнення ОСОБА_2” було звільнено з посади начальника відділу у справах сім’ї та молоді, але з невідомих причин позивачка на посаду головного спеціаліста управління освіти, молоді та спорту Зарічненської РДА призначена не була та звернулась у березні 2013 року до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою. Далі у відповідача відбулась реорганізація, внаслідок чого було створено юридичну особу публічного права - сектор у справах молоді та спорту та припинено управління освіти, молоді та спорту без правонаступництва. Поновлення ОСОБА_2 відбулось на виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі № 817/989/13а, яка набрала законної сили 10 березня 2016 року та поновлено її на посаді поза штатом на виконання рішення суду 19 травня 2016 року відбулось тому, що на цей час у відповідача посади начальника відділу у справах сім’ї та молоді не існувало з 15 лютого 2013 року. Посадовий оклад встановлено на рівні, який вона мала на дату звільнення, тобто 1380,00 грн. Зазначають, що оскільки відділу у якому позивачка працювала не було час її роботи було визнано простоєм, ці ж причини обумовили надання їй відпустки без збереження заробітної плати на 166 календарних днів з 19 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року. У подальшому, як зазначає відповідач, позивачку було звільнено з посади, неодноразово притягнуто до дисциплінарної відповідальності, однак Рівненським окружним адміністративним судом позивачка була поновлена у правах і на даний час вона поновлена на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді райдержадміністрації на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 817/81/17, згідно з розпорядженням голови Зарічненської РДА від 04 липня 2017 року № 141-к “Про поновлення ОСОБА_2”. Зазначають, що виконали усі рішення судів та неодноразово пропонували позивачці усі наявні у відповідача вакантні посади на що вона відмовлялась. Вважають твердження позивачки про зухвале поводження з нею, недопущення до роботи, не облікуванням її робочого часу надуманими та такими, що не відповідає дійсності.

Крім того відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, а звернення до суду з метою відновлення свого права не може свідчити про моральні страждання особи, через одну лише необхідність звернення до суду. Зазначає, що відносини між позивачкою та відповідачем з приводу вступу, проходження та припинення державної служби регулюються Законом України “Про державну службу”, який не передбачає відшкодування працівникові моральної шкоди. Просить відмовити позивачці у задоволенні позову за недоведеністю факту заподіяння моральної шкоди, спричинення душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач надала відповідь на відзив у якому узагальнено деталізувала факт спричинення їй моральної шкоди. Зазначивши, що догани та звільнення це події, які не проходять у житті людини без моральних страждань. Зазначає, що її системно та багаторічно не допускали до роботи, декілька разів незаконно звільняли з посади, застосовували інші стягнення, не виплачували заробітну плату, не виконували судові рішення та іншим чином дискримінували її про що детально зазначено у позовній заяві.

У судове засідання позивачка не з’явилась, подала на адресу суду заяви від 16 березня 2018 року, від 24 квітня 2018 року та від 10 травня 2018 року згідно яких просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить позов задоволити.

Представник відповідача у судове засідання з’явився у судовому засіданні з приводу задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених у відзиві на позов № 01/28-982 від 29 березня 2018 року.

Судом на основі повного всебічного дослідження матеріалів справи, аналізу змісту позовної заяви, відзиву на неї та відповіді на відзив, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

За змістом ч. 3 ст. 5 Закону України “Про державну службу” дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

1. З приводу вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., внаслідок протиправної поведінки відповідача у виді затримки виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року по справі № 817/989/13а судом враховано, що цією постановою визнано протиправним та скасувати розпорядження голови Зарічненської районної державної адміністрації від 18 лютого 2013 р. № 27-к «Про звільнення ОСОБА_2М.».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області з 19 лютого 2013 року.

Стягнуто з Зарічненської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 19.02.2013 року по 02.12.2015 року в розмірі 145 307 (сто сорок п’ять тисяч триста сім) гривень 54 коп.

Стягнуто з Зарічненської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) 00 грн.

У обґрунтування необхідності стягнення моральної шкоди покладено оцінку у сукупності доказів в частині винесення розпорядження та звільнення її з посади, чим заподіяно їй моральну шкоду, яка виразилась в моральних стражданнях, приниженні гідності та ділової репутації, переживанням за можливу втрату довіри зі сторони колег, знайомих та суспільства, змушення весь час спростовувати необґрунтовані звинувачення щодо позивача та його сім’ї, між діями відповідача та її наслідками є прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Обгрунтовуючи необхідність стягнення моральної шкоди за цим позовом суд враховує, що сам факт невиконання рішення суду щодо поновлення позивачки на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області лише 19 травня 2016 року хоча рішення суду у справі № 817/989/13а набуло законної сили 10 березня 2016 року і допущене до негайного виконання, тобто з 02 грудня 2015 року заподіяв ОСОБА_2 моральну шкоду. Також надаючи кваліфікацію дій відповідача щодо затримки майже на пів року виконання судового рішення про поновлення позивачки на посаді суд вбачає підстави для часткового стягнення моральної шкоди також з урахуванням того що протягом цього часу позивачка була позбавлена доступу до роботи, втратила за цей час нормальні життєві зв’язки, втратила почуття соціальної захищеності та стабільності у житті, що спричинило необхідність у докладенні додаткових зусиль для організації свого життя. Суд приходить до висновку, з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності з відповідача підлягає до стягнення у цій частині моральна шкода, розміром 1 000,00 грн., що забезпечить відновлення заподіяних їй моральних страждань. Судом розмежовано моральну шкоду, яка стягнута згідно Постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі № 817/989/13-а у розмірі 1 000,00 грн., оскільки вона пов’язана з винесенням спірного розпорядження про звільнення позивачки з посади, а у цьому позові підставою спричинення моральної шкоди є несвоєчасне виконання цієї постанови про поновлення її на посаді.

2. З приводу вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. внаслідок протиправної поведінки відповідача у виді прийнятого щодо неї розпорядження від 19 травня 2016 року № 95-к “Про ОСОБА_2” та розпорядження від 15 липня 2016 року № 146-к “Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2”, якими їй з 19 травня 2016 року встановлений посадовий оклад в розмірі 1380,00 гривень та з цієї дати робочий час вважався простоєм з оплатою 2/3 посадового окладу і з 19 травня 2016 року надано відпустку без збереження заробітної плати по 18 липня 2016 року включно, а з 19 липня по 31 грудня 2016 року надано відпустку без збереженням заробітної плати на 166 календарних днів, внаслідок чого позивачці були заподіяні моральні страждання в тому числі вона була вимушена докладати зусиль у виді чергового звернення до суду за судовим захистом свого права на державну службу. Крім того вона розуміла, що була позбавлена права на працю з можливістю отримувати за це оплату. Оскільки фактично до роботи не приступила та отримувала заробітну плату нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Попри зазначення позивачкою об’єктивних критеріїв за якими вона оцінювала заподіяну собі моральну шкоду нею не наведено суб’єктивних критеріїв, тобто, які саме страждання вона зазнала з огляду на порушення її права та не наведено докази у обгрунтування цього, адже за змістом Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про компенсації моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р., згідно п. 9 якої суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин.Суд приходить до висновку, що з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності позивачка зазнала моральних страждань у зв’язку з наведеним, тому з відповідача підлягає до стягнення у цій частині моральна шкода, розміром 2 000,00 грн., що забезпечить відновлення заподіяних моральних страждань позивачці.

3. З приводу вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн. внаслідок протиправної поведінки відповідача у виді прийнятих щодо неї трьох розпоряджень від 20 жовтня 2016 року №№213-215 про оголошення до двох доган та звільнення, які були скасовані постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 січня 2017 року у справі № 817/1833/16. Судом враховано, що відповідачем допущене порушення прав позивачки, які виражались у недопущенні її до робочого місця з 02 грудня 2015 року та, відповідно, вона не мала можливості отримувати заробітну плату, неправомірна поведінка відповідача вимагала від позивачки додаткових зусиль для організації її життя. Таким чином вбачається причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача, а саме другого підряд звільнення позивачки з роботи та оголошення двох доган, які рішенням суду у справі № 817/1833/16 були визнані незаконними та заподіянні позивачці моральної шкоди, яка, з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності підлягає до стягнення у цій частині у розмірі 3 000,00 грн., що забезпечить відновлення заподіяних їй моральних страждань.

4. З приводу вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн. внаслідок прийнятих щодо позивачки одинадцяти розпоряджень №№ 7-к – 17-к від 13 січня 2017 року про оголошення їй 10-ти доган та третього звільнення її з посади. Судом враховано, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року, залишеним без змін Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року у справі № 817/81/17 зазначені розпорядження Зарічненської районної державної адміністрації були скасовані з поновленням ОСОБА_2 на посаді начальника відділу у справах сім’ї та молоді Зарічненської районної державної адміністрації з 14 січня 2017 року. Вказане рішення суду підтверджує протиправність поведінки відповідача і відповідно є обґрунтованим вважати, що дії відповідача перебувають у прямому причинно – наслідковому зв’язку з заподіяннням позивачці моральної шкоди, яка виражалась у тому, що самим фактом видання щодо неї одинадцяти протиправних розпоряджень їй уже заподіяна моральна шкода, яка була виражена у необхідності докладання додаткових зусиль для відновлення свого права у суді, порушенні нормальних життєвих зв’язків з цим та моральних страждань, які з точки зору звичайних відносин у суспільстві спричиняються фактом звільнення з роботи та у зв’язку з цим у необхідності майбутнього доведення правомірність своєї позиції. З огляду на викладене з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності підлягає до стягнення у цій частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 000,00 грн., що на думку суду забезпечить справедливу сатисфакцію її моральних страждань.

5. З приводу вимоги про відшкодування моральної шкоди розміром 10 000,00 грн., спричиненої несвоєчасною виплатою відповідачем заробітної плати за період роботи з 17 липня 2017 року по 01 листопада 2017 року та щодо несплати коштів за оплачувані відпустки у цей період. Судом враховано, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року, залишеною без змін Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі № 817/1222/17 стягнуто з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області на користь ОСОБА_2 заробітну плату з 17.07.2017 по 30.07.2017 та з 16.09.2017 по 01.11.2017 включно - 15671,04 грн.; по оплаті за час щорічної основної та додаткової відпусток – 11418,75грн.; суму матеріальної допомоги на оздоровлення – 7835,52 грн. (суми вказані без урахування податків та обов’язкових платежів, які підлягають стягненню під час їх виплати).Обгрунтовуючи необхідність стягнення моральної шкоди позивачка зазначає, що протиправна поведінка відповідача з цих підстав спричинила їй глибокі душевні страждання, що призвело до необхідності прикладення додаткових зусиль для організації її життя без заробітної плати, вона не мала змоги придбавати необхідні для життя речі, а також була вимушена вживати заходи для подальшого судового захисту своїх прав протягом більш як 4-х місяців. Суд вважає зазначені твердження позивачки підставними і з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності на користь позивачки у цій частині підлягає до стягнення з відповідача моральна шкода у розмірі 2 000,00 грн., на думку суду забезпечить справедливу компенсацію її моральних страждань.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 377 грн. 57 коп. (15 000 грн. 00 коп. х 1 762 грн. 00 коп. /70 000 грн. 00 коп.).

З огляду на викладене, керуючись ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України. ст. ст.10, 11, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268273 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРIШИВ:

Позов ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди за затримку виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року у справі № 817/989/13-а про поновлення її на посаді 1 000,00 (одну тисячу) гривень 00 коп.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 (дві тисячі) гривень 00 коп. за прийняття щодо неї протиправних розпоряджень голови Зарічненської районної державної адміністрації “Про ОСОБА_2” від 19 травня 2016 року № 95-к та розпорядження “Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2” від 15 липня 2016 року № 146-к.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 3 000,00 (три тисячі) гривень 00 коп. за прийняття щодо неї протиправних розпоряджень голови Зарічненської районної державної адміністрації від 20 жовтня 2016 року №№ 213-к, 214-к, 215-к.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 7 000,00 (сім тисяч) гривень 00 коп. за прийняття щодо неї протиправних розпоряджень голови Зарічненської районної державної адміністрації від 13 січня 2017 року №№ 7-к – 17-к.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 (дві тисячі) гривень 00 коп., пов’язаних з невиплатою заробітної плати та неоплаті щорічних відпусток за період з 17 липня 2017 року по 01 листопада 2017 року.

Стягнути з Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (місцезнаходження 34000, вул. Центральна, 11, смт Зарічне Рівненська область, ЄДРПОУ 04057824) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою 33023, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 377 (триста сімдесят сім) гривень 57 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Зарічненський районний суд Рівненської області до Апеляційного суду Рівненської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 15 травня 2018 року.

Суддя А. В. Дідик