Постанова № 73971799, 15.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/2786/17 15.05.2018

Провадження №22-ц/784/721/18

Провадження №22-ц/784/721/18

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 травня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Данилової О.О. та Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи цивільну справу № 484/2786/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Закревського Володимира Івановича у приміщенні цього суду 01 березня 2018 року за позовом Кредитної спілки «Ольвія» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2017 р. Кредитна спілка «Ольвія» (далі – КС «Ольвія») звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного 21 листопада 2013 р. договору № 703/13 (далі – Договір) ОСОБА_2 надано кредит в сумі 25300 грн. з відсотковою ставкою в розмірі 50% річних, а відповідач зобов'язався повернути суму кредиту та відсотки у термін тридцять місяців.

Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором між КС «Ольвія» та ОСОБА_3, ОСОБА_1І,ОСОБА_4 21 листопада 2013 р. укладені договори поруки, за якими поручителі взяли на себе обов’язок відповідати за зобов’язаннями боржника ОСОБА_2

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач виконує свої зобов’язання за Договором щодо повернення кредитних коштів неналежним чином, внаслідок чого заборгованість за договором станом на серпень 2017 р. складає 37772 грн. 30 коп., з яких: 15464 грн. 74 коп. - прострочена заборгованість за кредитом; 11333 грн. 85 коп. - заборгованість за нарахованими процентами; 10973 грн. 71 коп. - неодержаний прибуток/збиток/упущена вигода, позивач просив стягнути з відповідачів зазначену заборгованість та судовий збір в солідарному порядку.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, вказаних в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно і належним чином.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_1І, ОСОБА_4 та їх представник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що порука є припиненою, так як сплив шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов’язання, протягом якого кредитор мав право пред’явити вимогу до поручителів.

Також в запереченнях, котрі надані відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 до суду відповідно до ст. 128 ЦПК України (що діяла на час подання), вказали, що позовні вимоги є такими що не підлягають задоволенню в частині стягнення кредитного боргу з поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, оскільки є незаконними та необґрунтованими. Свою позицію мотивують тим, що 21 листопада 2013 р. між КС «Ольвія» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №703/13, за яким КС «Ольвія» надала позичальнику грошові кошти у кредит в сумі 25300 грн., а позичальник зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, погашати кредит та сплачувати проценти.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 березня 2018 р. позовні вимоги задоволені.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь КС «Ольвія» 37772 грн. 30 коп., з яких: 15464 грн. 74 коп. – заборгованість за кредитом; 11333 грн. 85 коп. - проценти за користування кредитом та 10973 грн. 71 коп. неодержаний прибуток (збиток) упущена вигода в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 703/13 від 21 листопада 2013 р.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь КС «Ольвія» судовий збір в сумі 1600 грн. в рівних частках з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави вважати поруку припиненою, що є підставою для задоволення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права й просить рішення суду скасувати в частині стягнення з неї заборгованості та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову відносно стягнення заборгованості з ОСОБА_1

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що порука не є припиненою, суперечить вимогам закону, оскільки визначений ст. 559 ЦК України строк пред’явлення вимоги до поручителя, позивачем пропущений.

Від КС «Ольвія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення суду без змін, а скаргу – без задоволення. Відзив мотивовано тим, що викладені в скарзі доводи є безпідставними та необґрунтованими, тому що вимоги до поручителів були пред’явлені вчасно, шляхом надсилання їм письмових вимог про повернення кредиту 29 вересня 2014 р. та 10 серпня 2017 р.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до частини 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону вказане рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є серед інших неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

Як встановив суд першої інстанції і таке підтверджується матеріалами справи, 21 листопада 2013 р. між позивачем по справі КС «Ольвія» та відповідачем по справі ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 703/13 про надання кредиту в сумі 25300 грн. під 50% річних строком на тридцять місяців: з 21 листопада 2013 р. по 21 травня 2016 р. Договором передбачено як строк остаточного повернення кредиту, так і порядок повернення кредитних коштів та процентів за користування ними шляхом внесення періодичних платежів згідно графіку розрахунків, що є невід’ємною частиною договору (а.с. 5, 6, 7).

21 листопада 2013 р. між КС «Ольвія» та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_1І, ОСОБА_4 (поручителі) укладені окремі договори поруки, за якими кожен з поручителів відповідає за зобов’язаннями позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 703/13 від 21 листопада 2013 р. та несе з позичальником солідарну відповідальність у разі неналежного виконання позичальником умов договору кредиту (а.с. 10,13,17).

Відповідно до розділу 2 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором за зобов’язаннями позичальника, коли позичальник не виконує або неналежним чином виконує свої грошові зобов’язання за Кредитним договором №703/13 від 21 листопада 2013 р., укладеним між Кредитором та Позичальником. Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором. Поручитель відповідає за зобов’язаннями Позичальника в повному обсязі, тобто за повернення кредиту, відсотків за його використання, за сплату штрафних санкцій, а також за відшкодування збитків, завданих Кредитору невиконанням або неналежним виконанням Позичальником умов договору кредиту. У випадку прострочки виконання або невиконання Позичальником зобов'язань перед Кредитором, Кредитор вправі за своїм вибором вимагати виконання зобов'язань у Позичальника або Поручителя або здійснити у встановленому законом порядку примусове стягнення боргу з Позичальника або Поручителя. У випадку, якщо Поручитель відшкодує всі збитки Кредитора за вказаним в п. 1.1. договором кредиту, до нього переходять права Кредитора в об’ємі фактично задоволених вимог, а також відшкодування інших збитків, понесених у зв’язку з відповідальністю Позичальника. Після виконання Поручителем зобов'язань за Кредитним договором, Кредитор зобов'язаний надати Поручителю на його письмову вимогу документи, які посвідчують вимоги Кредитора до Позичальника, і передати права, що забезпечують ці вимоги.

29 вересня 2014 р. КС «Ольвія» за вих. № №. 587/КС, 588/кс, 589/кс та 590/кс відповідачам (відповідно кожному окремо) направлені повідомлення про наявність заборгованості по Кредитному Договору більше 90 (дев’яноста днів) і що станом на жовтень місяць 2014 р. дана заборгованість складає 4 900 грн.

Дане повідомлення отримане відповідачами, що підтверджується відповідними належними доказами, котрі надані представником позивача в судовому засіданні. (а.с. 91-97)

09 серпня 2017 р. позивачем на адресу ОСОБА_2 повторно направлено попередження за №53-кс про прострочку виплату кредиту та процентів, яке відповідно до копії повідомлення про вручення було йому вручено особисто 10 серпня 2017 р.

09 серпня 2017 р. позивачем КС «Ольвія» на адресу відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_1І, ОСОБА_4 також направлено попередження про наявність заборгованості у ОСОБА_2 за договором кредиту № 703/13, які ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вручені особисто 10 серпня 2017 р., а ОСОБА_4 вручено 14.08.2017 р., що підтверджується повідомленням про вручення (а.с. 12,16,21).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, через неналежне виконання позичальником ОСОБА_2 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на серпень 2017 р. складає 37772 грн. 30 коп., з яких: 15464 грн. 74 коп. - прострочена заборгованість за кредитом; 11333 грн. 85 коп. - заборгованість за нарахованими процентами. Також позивач вважає, що через невиконання зобов’язань позичальником упущена вигода становить 10 973 грн. 71 коп.

Розміри нарахованої позивачем заборгованості за кредитним договором та упущеної вигоди відповідачі не оспорюють.

ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржував. Апеляційна скарга в частині оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 повернута відповідачу через невиконання вимог ухвали апеляційного суду від 04 квітня 2018 р. щодо сплати судового збору.

Також вказаною вище ухвалою апеляційна скарга залишалася без руху через несплату судового збору в частині оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_3

На день розгляду справи судом апеляційної інстанції ухвала суду від 04 квітня 2018 р. ОСОБА_3 не виконана.

На адресу суду електронною поштою від ОСОБА_3 надійшла заява про те, що судовий збір нею сплачений не буде через відсутність коштів.

За такого рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Умовами договорів поруки, укладених із ОСОБА_3, ОСОБА_1І, ОСОБА_4, передбачено їх дію до припинення забезпеченого зобов’язання боржника, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_2 (а відтак і поручителі) взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 21 травня 2016 р., сплачуючи її частинами (щомісячними платежами 21 числа кожного місяця) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як вбачається з направлених позивачем позичальнику та поручителям 29 вересня 2014 р. листів за кредитним договором, укладеним зі ОСОБА_6, існувала заборгованість 90 днів, що станом на жовтень місяць 2014 р. складала 4 900 грн.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 21 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Між тим, незважаючи на існування обов’язку боржника повертати кредитні кошти та проценти частинами щомісяця, враховуючи, що позивач до суду звернувся лише 21 серпня 2017 р., а остаточний строк повернення кредиту сплив 21 травня 2016 р., позивачем пропущено визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк як до прострочених платежів, починаючи з вересня-жовтня 2014 р., так і до всього кредиту та процентів в цілому.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред’явлення вимоги» та «пред’явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 р. у справі № 6- 53 цс 14 та у постанові від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-2662цс15.

За такого порука, яку надавала ОСОБА_1, є припиненою до всієї заборгованості ОСОБА_2, оскільки з позовом до суду кредитор звернувся після спливу шести місяців з моменту настання строку погашення усіх передбачених договором чергових платежів та з дня настання строку остаточного виконання основного зобов’язання.

Висновок суду як і аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що строк

пред’явлення вимоги до поручителя не пропущений, оскільки позивачем 2014 р. та 2017 р. надсилались на адреси позичальника та поручителів повідомлення про заборгованість, є помилковими, такими, що суперечать наведеним вище положенням закону та правовим позиціям, оскільки значення має саме звернення до поручителя з позовом до суду, а не будь-яка інша вимога.

Враховуючи викладене рішення суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає в цій частині скасуванню в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у частині позовних вимог необхідно відповідно й змінити розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції, а саме – з відповідача ОСОБА_1 не підлягає стягненню судовий збір за вирішення заявлених до неї позовних вимог.

Також необхідно провести розподіл судових витрат – сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги, стягнувши з позивача 2 400 грн.

Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1, та стягнення з неї судового збору скасувати, постановити в цій частині нове судове рішення.

В позові Кредитної спілки «Ольвія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Кредитної спілки «Ольвія» на користь ОСОБА_1 2 400 (дві тисячі) грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: О.О. Данилова

ОСОБА_7