Постанова № 73971750, 11.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/1844/17 11.05.2018

Провадження №22-ц/784/483/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/1844/17 Категорія 27

Провадження № 22-ц/784/483/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання – Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2017 року постановлене під головуванням судді Панькова Д.А. в приміщенні суду, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 (далі – ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 19.11.2013 р. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав, в зв’язку з чим станом на 01.06.2017 року в неї утворилася заборгованість в сумі 69446,57 грн., яка складається з : 4837,96 грн. - заборгованість за кредитом; 57340,88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3484,56 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3283,17 грн. - штраф (процентна складова). На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмір 69446,57 грн. за кредитним договором № б/н від 19.11.2013 року та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Судом вирішено стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН - НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19.11.2013 року у сумі 67162 грн. 01 коп. та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне та неповне встановлення судом обставин справи, що призвело до порушенням норм матеріального та процесуального права.

До судового засідання учасники процесу не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. До того ж, ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу та пунктами 2.1.1.5.5-2.1.1.5.6. Кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.

Виходячи з вимог статей 526 і 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір шляхом підписання сторонами 19.11.2013 року анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Відповідно до укладеного договору б/н від 19.11.2013 р. відповідачка отримала кредит у сумі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг.

Згідно з п. 2.1.1.5.5 «Умов та правил надання банківських послуг», відповідач як користувач платіжної картки зобов’язаний погасити заборгованість по кредиту, відсотках за його користування, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених даним договором; згідно п. 2.1.1.5.6 у випадку невиконання зобов’язань за договором, на вимогу Банку виконати зобов’язання по поверненню кредиту (у тому числі простроченого кредиту і Овердафту), оплаті винагороди Банку.

Пунктом 2.1.1.12.4. «Умов та правил надання банківських послуг» передбачено, що платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, та частину заборгованості за кредитом. Також даним пунктом передбачено, що відповідно до ст. 212 ЦК України, у разі наявності простроченого кредиту – строк повернення кредиту в повному обсязі є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості.

Відповідачка належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконала, тому у позивача виникло право вимоги щодо сплати заборгованості. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 01.06.2017р. заборгованість становить 69 446, 57 грн. та складається з: 4837, 96 грн. - заборгованість за кредитом; 57340, 88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3484, 56 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 3283, 17 грн. (процентна складова).

Суд першої інстанції погодився із вказаним розрахунком, крім розрахунку пені. Посилаючись на те, що ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено спеціальну позовну давність, яка застосовується до вимог про стягнення пені у один рік, а також на те, що позивач надав розрахунок пені з 12.02.2014 року, то в цій частині суд вважав, що розмір пені слід зменшити з 3484,56 грн. до 1200 грн. (100 грн. х 12 міс.)

Також суд дійшов висновку, шо штраф перерахунку не підлягає, оскільки він нарахований у фіксованій частині 500 грн. та відсотку заборгованості. За такого суд вважав, що загальна сума стягнення складає 67162,01 грн. Оскільки в іншій частині розрахунок заборгованості не оспорювався, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити саме у визначеному судом обсязі.

Проаналізувавши встановлені судом обставини по справі, апеляційний суд вважає, що суд правильно дійшов висновку про наявність між сторонами кредитних правовідносин на підставі кредитного договору № б/н від 19 листопада 2013 року, у вигляді відновлювальної кредитної лінії з встановленим кредитним лімітом на платіжну карту, який був укладений сторонами шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту відповідачка згідно названого договору отримала картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» № 5168755353374339 зі строком дії до вересня 2017 року, що підтверджується копією фотографії відповідачки з картою, витягом із програмного комплексу банку. Згідно виписки про рух коштів за рахунком, відповідачка активно користувалася даною карткою. У зв’язку з тим, що ОСОБА_1 належним чином виконувала взяті на себе обов’язки, ПАТ КБ «ПриватБанк» збільшив кредитний ліміт з 300грн. до 5000грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи достовірно підтверджено, що між сторонами існують кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № б/н від 19 листопада 2013 року у вигляді відновлювальної кредитної лінії, а також те, що для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту за даним кредитним договором відповідачка отримала картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» № 5168755353374339 зі строком дії до вересня 2017 року.

Правомірним є висновок суду також про те, що відповідачка взяті на себе зобов’язання за даним кредитним договором в повному обсязі не виконала.

Однак, визначаючи розмір заборгованості за даним кредитним договором, суд не врахував наступне.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, оскільки відповідачка уклала кредитний договір з позивачем та отримала кредитні кошти від банку, вона зобов’язана повернути їх та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Однак, не зважаючи на те, що Анкета-заява про приєднання до Умов та правила надання банківських послуг, яка була підписана відповідачкою, містить в собі ствердження, що відповідачка надала згоду на те, ця заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті, а також Тарифами, складають між нею та Банком Договір, а також про те що відповідачка одержала Пам’ятку клієнта, яка містить в тому числі Тарифи і основні умови обслуговування і кредитування та ознайомилася з її змістом під підпис, колегія суддів вважає, що у суду не було достатніх правових підстав при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами, керуватися саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які були долучені до позовної заяви, так як вони позичальником не підписані. Будь-яких доказів того, що відповідачка була ознайомлена саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг, суду надано не було. Не було надано суду також Пам’ятку клієнта, яка містить в собі Тарифи і основні умови обслуговування і кредитування, яку нібито отримала відповідачка та ознайомилася з її змістом під підпис.

Тому приймаючи рішення слід виходити з тих фактично отриманих та повернутих відповідачкою сум, які зафіксовані у виписці руху коштів за рахунком, відкритим за укладеним між сторонами кредитним договором.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. А згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України п озикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Не зважаючи на те, що в Анкеті-заяві не встановлений розмір процентів, але, оскільки законодавством передбачено необхідність сплати відсотків за користування кредитними коштами, а відповідачка після отримання картки активно користувався даною карткою, в тому числі і погашаючи заборгованість разом з нарахованими процентами, що підтверджується випискою про рух коштів за рахунком, у той час коли за даним видом кредитної картки була передбачена базова процентна ставка в місяць у розмірі 2,5% (30% на рік), чим відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України вчиняла дії, які засвідчують її бажання користуватися кредитними коштами зі сплатою саме таких відсотків за користування кредитними коштами, то ці її дії фактично є прийняттям пропозиції в частині розміру процентної ставки, хоча вона й не підписала Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна». Доказів протилежного стосовно розміру погодженої сторонами процентної ставки відповідачкою суду надано не було.

Як убачається з виписки руху коштів за рахунком та розрахунку заборгованості відповідачка неодноразово погашала заборгованість та повторно отримувала кредитні кошти. Остання операція з отримання кредитних коштів у сумі 3,75грн. здійснена нею 04 квітня 2014року, а остання операція з погашення кредиту в загальній сумі 100 грн. здійснена 06 серпня 2014 року шляхом внесення коштів через термінал самообслуговування. При цьому в призначенні платежу відповідачкою не зазначено про погашення окремої складової кредитної заборгованості.

Після цього відповідачка не здійснювала операцій з отримання кредиту, а тому у позивача були відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитними коштами за збільшеною процентною ставкою.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав та прийняв до уваги розрахунок заборгованості, який містить підвищення процентної ставки з вересня 2014р. – до 34,8% річних, а з квітня 2015р. – до 43,2% річних, що призвело до помилкового визначення суми заборгованості відповідачки за кредитним договором.

Як зазначено в відзиві на апеляційну скаргу і це підтверджується випискою руху коштів за рахунком, станом на 04 квітня 2014року залишок заборгованості за тілом кредиту складав 4837,96 грн., а залишок заборгованості за процентами складав – 143,38 грн.

Позивач просить стягнути заборгованість станом на 01 червня 2017 року. Період з 04 квітня 2014року по 01 червня 2017 року складає 1155 днів. Виходячи з відсоткової ставки, на яку погодилася відповідачка у розмірі 30 % річних, заборгованість за процентами за вказаний період становить: 4592 грн.75 коп. ( 4837,96 грн.х30:100:365 днів х1155 днів=4592,75 грн.).

Тобто, всього станом на 01.06.2017р. заборгованість за процентами становить 4736 грн.13 коп. (4592 грн.75 коп.+ 143,38 грн.= 4736 грн.13 коп.).

Після 04 квітня 2014року згідно виписки руху коштів за рахунком відповідачкою було погашено 215,44 грн.

Отже, загальна сума заборгованості за кредитом станом на 01 червня 2017 року становить 9358,65 грн. (4837,96 грн. за тілом кредиту + 4736 грн.13 коп. за процентами - 215,44 грн.=9358,65 грн.).

Що стосується позовних вимог про стягнення пені та штрафів, то, приймаючи рішення, суд не в повній мірі врахував те, що Анкета-заява не містить зобов’язань відповідачки щодо сплати пені та штрафів за неналежне виконання умов договору, тому колегія суддів вважає, що правові підстави для стягнення пені та штрафів відсутні, так як обов’язковість застосування цих складових, якщо вони не передбачені умовами договору, діючим законодавством не передбачена.

Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав та не встановивши дійсні обставини по справі і не визначившись з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості в сумі 67162,01 грн., яка складається з: 4837, 96 грн. - заборгованість за кредитом; 57340, 88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1200 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 3283, 17 грн. (процентна складова), тому рішення суду слід змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача з 67162,01 грн. до 9358,65 грн.

Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не впливають на правильність прийнятого рішення, а тому не є підставою для скасування рішення та відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 208грн.

Таким чином, рішення суду підлягає зміні також і в частині розміру стягнутих з відповідачки на користь позивача судових витрат шляхом зменшення їх з 1600грн. до 208 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2017 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН - НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 19 листопада 2013 року суму з 67162 грн. 01 коп. до 9358,65 грн., а також суму судових витрат з 1600грн. до 208 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 15 травня 2018 року