Рішення № 73967795, 14.05.2018, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7347/17

Категорія 29

2/295/871/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2018 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі:

головуючого судді - Полонця С.М.,

секретаря с/з – ОСОБА_1,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

за участю: позивача – ОСОБА_2, його представника – ОСОБА_5, відповідача – ОСОБА_3, його представника – ОСОБА_6, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь у відшкодування матеріальної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки 150848,00 грн. та у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн. При цьому посилається на те, що з вини водія ОСОБА_4, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, 07.12.2016 року сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача, державний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження, внаслідок чого позивачу спричинено матеріальну шкоду, яку частково покриває сума страхового відшкодування, та моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

19.09.2017 року протокольною ухвалою суду замінено відповідача ПП «Транспортна компанія ТЕР-ТРАНС» на належного відповідача – фізичну особу-підприємця ОСОБА_3.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25.10.2017 року за клопотанням представника відповідача призначена судова автотоварознавча експертиза, виконання якої доручено судовому експерту ОСОБА_7 та на час її проведення провадження в справі зупинено. 22.12.2017 року експерт повідомив суд про неможливість проведення експертизи. Ухвалою суду від 21.02.2018 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05.03.2018 року за клопотанням представника відповідача призначена судова автотоварознавча експертиза, виконання якої доручено судовому експерту ОСОБА_7 та на час її проведення провадження в справі зупинено.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 16.04.2018 року ухвалу суду від 05.03.2018 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В судовому засіданні 03.05.2018 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34725,60 грн.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03.05.2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи, відмовлено.

11.05.2018 року відповідач надав відзив, в якому просить відмовити у стягненні з нього на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу.

14.05.2018 року до суду надійшли заяви відповідача та третьої особи про вирішення питання про повернення відповідачу автомобіля позивача.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідач та його представник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В судове засідання третя особа не з’явилася, про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених вимог, суд приходить до наступного висновку.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. ст. 1166, 1167, 1172, 1188, 1192, 1194 ЦК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні даного спору про відшкодування матеріальної шкоди підлягає: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, як передбачено вимогами ст.1188 ЦК України. Відповідно до вимог п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» із змінами та доповненнями, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч.1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно захистити свої права та інтереси.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб’єктного складу відповідальних осіб (коли обов’язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу – власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб’єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно ч.2 ст.1187 ЦК України таким суб’єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власнсоті, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб’єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч.1 ст.1172 ЦК України та ч.2 ст.1187 ЦК України.

Положення ч.1 ст.1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч.2 ст.1187 ЦК України).

В такому випадку обов’язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Судом встановлено, що 07.12.2016 року о 20.00 год. На 32 км. + 700 метрів автомобільної дороги Н-17 сполученням «Львів – ОСОБА_8», ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуваючи у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2, керуючи технічно справним вантажним автомобілем у складі тягача марки «DAF FT 95.430», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 та причепа марки «LAMBERET LVFS3F», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, який належить ПП «Транспортна компанія ТЕР-ТРАНС», не виконав вимог дорожнього знаку 2.5 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вибрав безпечної швидкості, не врахував стану транспортного засобу, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, порушив вимоги пунктів 1.5; 12.1 та 12.3 ПДР, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «HONDA CIVIC 1,8», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.

Відповідно до звіту №2017/3121 від 01.03.2017 року про вартість матеріального збитку встановлено, що така становить 250848,00 грн.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 16.04.2018 року встановлено, що 31.01.2018 року представник позивача направив суду висновок судового експерта ОСОБА_9 від 22.01.2018 року, який містить відповіді на питання про ринкову вартість пошкодженого автомобіля, вартість його відновлювального ремонту та розмір матеріального збитку.

Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи №4/18 від 22.01.2018 року, проведеної за замовленням позивача та складеного судовим експертом ОСОБА_9, розмір матеріального збитку, який було завдано власнику автомобіля «HONDA CIVIC 1,8», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 – ОСОБА_2 пошкодженням його автомобіля при ДТП станом на 07.12.2016 року, складала 250848,00 грн.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого застрахував свою цивільно-правову відповідальність на умовах, визначених Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року (далі – Закон).

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Згідно ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як встановлено в судовому засіданні, ПрАТ «Страхова компанія «Перша» було сплачено позивачу страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в сумі 100000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, відповідач повинен відшкодувати позивачу матеріальну шкоду, заподіяну з його вини внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 150848,00 грн.

Відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року №4, ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

З огляду на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що транспортний засіб, належний позивачу не може використовуватись за призначенням, а також відчуження його позивачем на час вирішення судом справи, відсутні підстави для передачі пошкодженого транспортного засобу особі, відповідальній за шкоду.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Що стосується стягнення моральної шкоди на користь позивача, то відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями та ст. 1167 ЦК України, позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності вини відповідача у її завданні, розміру спричиненої шкоди, з яких міркувань позивач виходив визначаючи цей розмір в сумі 5000 грн., а саме не зазначено характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань, їх наслідків, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем дані факти нічим не підтверджені, хоча відповідно до ст.ст. 12,13 ЦПК України це є його обов’язком.

Також відповідно до ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також витрати на професійну правничу допомогу згідно розрахунку вартості наданої правової допомоги за договором та з урахуванням: складності справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2, на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки 150848 грн. 00 коп.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2, на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1508 грн. 49 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34725 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 15.05.2018 року.

Суддя: С.М. Полонець