Постанова № 73967283, 10.05.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2376/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.,

за участю секретаря - Худика С.А.,

за участю представника апелянта - ОСОБА_2

за участю позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3 звернувся з позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Миколаївській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ. Крім того, позивач просив зобов'язати Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Миколаївській області визнати його ветераном органів внутрішніх справ України, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" та видати посвідчення та нагрудний знак "Ветеран органів внутрішніх справ".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", оскільки його вислуга років в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні перевищує 20 років, крім того, позивач є інвалідом 2 групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного зі службою в органах внутрішніх справ, що також, згідно наведених норм права, є підставою для отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року суд здійснив заміну відповідача на Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Визнано дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області щодо відмови в наданні ОСОБА_3 статусу ветерана органів внутрішніх справ - протиправними.

Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в Миколаївській області надати ОСОБА_3 статус ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту третього статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" та видати посвідчення і нагрудний знак "Ветеран органів внутрішніх справ".

В апеляційній скарзі, УМВС України в Миколаївській області, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року - скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Так апелянт зазначає, що вислуга років позивача становить 18 років 00 місяців 19 днів, оскільки період навчання у Вищому навчальному закладі зараховується лише до календарної вислуги років для призначення пенсії, а до вислуги років, необхідної для встановлення статусу ветерана органів внутрішніх справ, не зараховується, внаслідок чого позивач не має права на отримання статусу ветерана МВС. Крім того, на думку апелянта, суд, зобов'язавши відповідача надати позивачу статус ветерана, фактично втрутився у дискреційні повноваження Управління.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає про необґрунтованість апеляційної скарги та протиправність не врахування відповідачем періоду навчання в Одеському інституті інженерів морського флоту до вислуги років в органах внутрішніх справ. У зв'язку з викладеним, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 28 серпня 2017 року позивач, ОСОБА_3 звернувся до голови ліквідаційної комісії Управління МВС з приводу надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі статті 5 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний статус" посилаючись на те, що він є пенсіонером МВС, інвалідом 2 групи (інвалід армії), на підтвердження чого надав копію свідоцтва про хворобу № 775 (а.с. 9), копію пенсійного посвідчення (а.с. 8) та копію виписки з Акту огляду МСЕК № 257942 (а.с. 7).

Листом від 21.09.2017 р. № Т-135/05/38-2017 (а.с. 20) голова ліквідаційної комісії Управління МВС повідомив позивача про відсутність законних підстав для надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ. Як вказано у листі, період бездоганної служби ОСОБА_3 на військовій службі та в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні дорівнює 18 років 00 місяців 19 днів (а не 20 років, як передбачено Законом № 203), а у свідоцтві про хворобу від 03.12.1996 № 775 не зазначені захворювання (травми), пов'язані з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

04 жовтня 2017 року позивач повторно звернувся до голови ліквідаційної комісії Управління МВС з цього ж питання (а.с.21), проте листом від 17.10.2017 р. № Т-158/05/38-2017 відмовлено у задоволенні клопотання (а.с. 22).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ, ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (надалі - Закон № 203) встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.

Згідно ст. 4-1 Закону № 203 сфера дії цього Закону поширюється на громадян України, які віднесені до категорій ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України відповідно до цього Закону і які постійно проживають на території України.

Пунктом 3 частини 1 статті 5 Закону № 203 передбачено, що ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України, інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше.

З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки ММУ УМВС України в Миколаївській області від 10.11.2005 №21/5-7313 пенсіонер МВС ОСОБА_3 мав звання полковника міліції, звільнений з ОВС наказом УМВС № 76 від 09.12.1996 р., вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становила 20 років 06 місяці 20 днів, з яких: МВС - 15 років 11 місяців 10 днів, ЗСУ - 02 роки 01 місяць 09 днів, ВНЗ - 02 роки 06 місяців 00 днів; загальний трудовий стаж - 30 років 00 місяців 16 днів (а.с.26).

Крім того, відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 25.10.2016 № 257942, інвалідність позивача пов'язана зі службою в органах внутрішніх справ. З урахуванням цього суд обґрунтовано відхилив доводи Управління про недоведеність причинного зв'язку між службою позивача та захворюваннями, що призвели до його інвалідності.

Враховуючи вищенаведені норми закону, 28 серпня 2017 року позивач, звернувся до голови ліквідаційної комісії Управління з приводу надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ, однак листом від 21.09.2017 р. ліквідаційної комісії Управління МВС позивачу відмовлено у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ із посиланням на відсутність на те правових підстав.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1601 «Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби» та від 01.06.2002 року № 742 «Про порядок видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран органів внутрішніх справ», вказані відзнаки та документи вручаються ветеранам або за його дорученням рідним чи іншим особам, органами пенсійного забезпечення, зокрема МВС, за місцем проживання, про що одержувач розписується у відповідному обліковому документі.

Особи, які мають паво на отримання відзнаки та посвідчення, звертаються до ліквідаційної комісії за місцем звільнення зі служби, подаючи необхідні документи, які після їх опрацювання направляються Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДПООНД МВС) для остаточного оформлення.

Відповідно до вимог пп. 11 п. 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, та з метою належної організації роботи Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС, підвищення ефективності діяльності з кадрового забезпечення структурних підрозділів апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС наказом МВС від 14.12.2015 року № 1570 затверджено «Положення про Департамент кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України».

Основними завданнями Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України є: забезпечення організаційно-методичного керівництва, контролю та координації роботи з персоналом, здійснення своєчасного добору персоналу для підрозділів апарату МВС, керівного складу територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, головного органу військового управління Національної гвардії України, та за дорученням Міністра центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Міністром; документальне оформлення вступу, проходження, припинення державної служби та трудових відносин з працівниками апарату МВС, керівниками закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС; прогнозування розвитку персоналу, у тому числі формування резерву керівників, заохочення персоналу до службової кар'єри, підвищення рівня їх професійної компетентності, оцінювання та атестування; організація професійного навчання, підвищення кваліфікації, перепідготовки та післядипломної освіти персоналу для МВС, Національної гвардії; здійснення у МВС організаційно-штатних заходів з оптимального розподілу та ефективного використання наявної штатної чисельності персоналу, для виконання покладених на МВС завдань та функцій, удосконалення структури і штатів підрозділів МВС з урахуванням міжнародного досвіду; організація освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, науково-дослідних установ, що належать до сфери управління МВС; здійснення аналітичної та організаційної роботи з питань управління персоналом апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що відносяться до сфери управління МВС, головного органу військового управління Національної гвардії України, та за дорученням Міністра центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр; загальне методичне керівництво роботою з оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг колишніми працівниками міліції, службовцями апарату МВС, територіальних закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, звільненим зі служби, роботи, та членами їх сімей.

Згідно пп. 41, 44 п. 4 зазначеного Положення Департамент відповідно до покладених на нього завдань: видає через кадрові підрозділи територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, посвідчення «Ветеран органів внутрішніх справ» відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» колишнім працівникам міліції, у тому числі, пенсіонерам, особам, звільненим зі служби, роботи на пенсію; веде облік осіб, із числа колишніх працівників міліції, службовців апарату МВС, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, звільнених зі служби, роботи, та членів їх сімей, а також ветеранів органів внутрішніх справ, яким призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, відповідно до наведених положень відповідач, управління МВС в Миколаївській області, фактично перевищив свої повноваження та відмовив позивачу у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ, в той час, як вимог чинного законодавства, відповідач повинен був передати подану ОСОБА_3 заяву до ДПООНД МВС для винесення висновку по суті заяви.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо втручання судом у дискреційні повноваження відповідача, оскільки відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Поряд з цим, дискреційні повноваження не є необмеженими. У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки ефективним засобом захисту порушених прав ОСОБА_3 є саме зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області направити до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України документи для вирішення питання щодо наявності підстав для надання ОСОБА_3 статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до ст.ст. 315, 317 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення на підставі неправильного застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що суд першої інстанції вирішив справу з помилковим застосуванням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області в наданні ОСОБА_3 статусу ветерана органів внутрішніх справ.

Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області направити до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України документи для вирішення питання про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ ОСОБА_3.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: