Постанова № 73967243, 07.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/593/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Попка Я.С., Сеника Р.П.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

позивача ОСОБА_1,

третьої особи Токар І.О., Когут Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Бродівського районного центру зайнятості на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, ухвалену головуючим суддею Костецьким Н.В. о 10:37:28 у м. Львові, у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Бродівського районного центру зайнятості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Львівського обласного центру зайнятості про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бродівського районного центру зайнятості про визнання протиправними дій щодо відмови в наданні компенсації на покриття фактичних витрат на сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (згідно постанови Кабінету міністрів України №347 від 15.04.2013 року ) за працевлаштовану за скеруванням Бродівського районного центру зайнятості від 21.06.2017 ОСОБА_4, а також просив зобов'язати нарахувати та відшкодувати йому компенсацію по єдиному соціальному внеску з 21.06.2017 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року позов задоволений.

Бродівський районний центр зайнятості оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що передбачена статтею 26 Закону України «Про зайнятість населення» компенсація фактичних витрат роботодавця на сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування на нові робочі місця осіб, яким надано статус безробітного, застосовується до роботодавців, які звернулися за такою компенсацією з дотриманням двомісячного строку і його пропуск не дає підстав для отримання компенсації, оскільки з пропуском строку особа втрачає право на саме звернення.

Просить апелянт скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Під час апеляційного розгляду представники Львівського обласного центру зайнятості підтримали апеляційну скаргу.

Позивач заперечив апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення позивача та представників третьої особи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що за направленням Бродівського районного центру зайнятості № 13511706140003001 від 14.06.2017 року на працевлаштування, безробітну ОСОБА_4, якій до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залишилося менше 10 років, прийнято на робоче місце консультанта з економічних питань у ФОП ОСОБА_1 відповідно до наказу № 1 від 21.06.2017 року.

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Бродівського районного центру зайнятості із заявою від 14.09.2017 року про надання компенсації витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працевлаштування безробітної ОСОБА_4 як особи, якій до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залишилося менше 10 років.

Листом № 914/05 від 22.09.2017 року Бродівський районний центр зайнятості відмовив позивачу в компенсації, покликаючись на пропуск ним строку звернення за компенсацією згідно з п.8 Порядку компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і роз'яснено, що ФОП ОСОБА_1 мав звернутись з відповідною заявою до 21.08.2017 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що ні Законом України «Про зайнятість населення», ні Порядком компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не передбачено такої підстави для відмови у наданні компенсації витрат як подання заяви з пропуском встановленого строку. Натомість, частиною 3 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких державна служба зайнятості відмовляє у виплаті компенсації і таких підстав судом не встановлено.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про зайнятись населення» до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років.

Відповідно до частини 1 статті 26 цього Закону роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону (крім тих, які визначені пунктом 7 частини першої статті 14), та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Відповідно до пункту 8 Порядку компенсації роботодавцям виплат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 347 від 15 квітня 2013 року роботодавець, який працевлаштував зареєстрованого безробітного на нове робоче місце, для отримання компенсації подає протягом двох місяців з дня працевлаштування центру зайнятості заяву довільної форми, до якої додає довідку за формою згідно з додатком.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» зазначена компенсація не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Аналогічний перелік підстав також встановлений у пункті 6 Порядку компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ№ 347 від 15.04.2013 року.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ФОП ОСОБА_1 є роботодавцем, який працевлаштував на нове робоче місце особу, якій до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» залишилося 10 і менше років, та якій надано статус безробітної, за направленням центру зайнятості, а тому він має право на компенсацію фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Покликання апелянта на те, що позивачем пропущений двомісячний строк з дня працевлаштування ОСОБА_4 для подання заяви про компенсацію виплат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як на підставу для відмови у наданні такої компенсації є необгрунтованим та суперечить вимогам ч.3 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення», якою передбачений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні компенсації.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що пропуск двомісячного строку для звернення із заявою є порушенням процедури подання такої заяви, але аж ніяк не є підставою для відмови у виплаті компенсації.

Інших підстав для відмови у наданні компенсації виплат у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначених ч.3 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення», апелянтом не наведено та апеляційним судом не встановлено.

Також апеляційний суд зауважує, що з урахуванням завдань та принципів адміністративного судочинства, обов'язку доказування, принципу правової визначеності, особливості розподілу обов'язку доказування в адміністративних справах дозволяють трактувати будь-які «сумніви» не інакше, як неспроможність суб'єкта владних повноважень переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних рішень у спірних правовідносинах, що є невиконанням ним його процесуального обов'язку.

Нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних рішень є підставою судового захисту порушених прав позивача. Будь-який інший висновок, фактично, зводить нанівець всю систему завдань адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ч.6 ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Бродівського районного центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у справі № 813/4175/17- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Я. С. Попко Р. П. Сеник Повне судове рішення складене 15.05.2018 року