Постанова № 73967139, 08.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року № 876/12436/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська електротехнічна компанія» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року у справі №803/1430/17 (суддя Плахтій Н.Б., постанову прийнято об 11/48 год, м.Луцьк Волинська область, повний текст складено 22 листопада 2017 року) за його позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська електротехнічна компанія» (далі - ТОВ-1) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2017 №0006821404 (далі - ППР).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує, що висновки суду першої інстанції щодо досліджуваних обставин справи базуються на непідкріплених доказами висновками відповідача стосовно нереальності господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕККО» (далі - ТОВ-2), у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останнього. При цьому, розглядаючи певні аспекти господарської діяльності ТОВ-1 та ТОВ-2, судом не розглянуто жодне «порушення», яке вказано в оскаржуваному ППР.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ-1 не доведено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентом, що в свою чергу виключає право позивача на включення сплаченого в ціні придбаних послуг сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДФС у період з 07.07.2017 по 13.07.2017 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ-1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при декларуванні показників податкової звітності з ПДВ за грудень 2016 року, в частині здійснення господарських відносин з ТОВ-2, за результатами якої складено акт від 20.07.2017 №6779/03-20-14-04-07/21738520 (далі - Акт; а.с.15-22).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає сплаті за грудень 2016 року на суму 58667 грн.

Зі змісту Акта видно, що перевірку було проведено з відома та в присутності директора та головного бухгалтера ТОВ-1.

03.08.2017 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 73333,75 грн (основний платіж 58667 грн, штрафні (фінансові) санкції 14666,75 грн) (а.с.49).

ТОВ-1 з прийнятими ППР не погодилось, оскаржило таке в адміністративному порядку.

За наслідками адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України рішенням про результати розгляду скарги від 17.10.2017 №23185/6/аа.аа.11.01.02-25 залишено без змін ППР, а скаргу без задоволення (а.с.50-57).

Вважаючи прийняте ППР протиправним та такими, що підлягає скасуванню позивач звернувся до суду із цим позовом.

За визначеннями підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункт 14.1 стаття 14 ПК).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 цієї ж статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Застосовуючи у розглядуваному випадку наведені вище норми, суд першої інстанції вірно вказав на те, з поданих позивачем на підтвердження виконання умов договору про надання послуг від 02.12.2016 (далі - Договір) укладеного між ним та ТОВ-2 щодо виконання послуг на виконання робіт на об'єктах ТОВ-1 документів, а саме довідки про вартість виконаних робіт та витрати за грудень 2016 року, акта приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року, платіжного доручення про оплату послуг за Договором, податкових накладних, акта звірки взаєморозрахунків за грудень 2016 року між ТОВ-1 та ТОВ-2 не можна встановити факт реального здійснення господарських операцій між скаржником та його контрагентом (а.с.27-47).

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару, надання робіт, виконання послуг.

Крім того, посилання апелянта на те, що первинними документами, які підтверджують господарські відносини між ним та ТОВ-2, є зокрема Договір апеляційний суд вважає необгрунтованим, так як Договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Звідси, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Твердження ТОВ-1 про те, що ним для виконання робіт за Договором наймались інші працівники і скаржник не був обізнанний про те, що на час виконання зобов'язань за Договром з ТОВ-2 останнє не мало зареєстрованих працівників, крім директора не знайшло свого підтвердження ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій.

На такі ж обставини вказувало і ГУ ДФС у відзиві на апеляційну скаргу.

Натомість скаржник надаючи суду апеляційної інстанції наказ ТОВ-2 від 02.12.2016 №47-ВК яким останнім було відряджено 13 працівників для виконання робіт за Договором та наказ ТОВ-1 від 03.12.2016 №189 до якого долучено документи із підписами відряджених працівників про їх ознайомлення з технікою безпеки та охороною праці суперечить наведеним ним же доводам апеляційної скарги, згідно яких ТОВ-1 не було обізнано про те, що у їх контрагента немає зареєстрованих працівників і для виконання робіт за Договором позивач здійснював пошук працівників (а.с.157-165).

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що господарські операції з виконання будівельних робіт між ТОВ-1 та ТОВ-2 фактично не мали реального характеру, замовлення та надання послуг оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені Договором.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги статей 14, 44, 198 ПК, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу ОДПІ слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська електротехнічна компанія» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повний текст виготовлений 14 травня 2018 року.