Постанова № 73966772, 14.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/2703/17 Головуючий у 1 інстанції: Кучаковський Ю.С.

Провадження № 22-ц/783/7381/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Дрогобицької місцевої прокуратури на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури звернувся з позовом до Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення Дрогобицької міської ради Львівської області від 23.09.2015 № 1728 „Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об'єктів торгівельного призначення"; про визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 03.10.2016, укладеного між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та СПД - ФО ОСОБА_2; про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 24 кв.м.

Оскаржуваною ухвалою суду позов Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури до Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та ОСОБА_2 про скасування рішення Дрогобицької міської ради, визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 24 кв.м - залишено без розгляду.

Ухвалу суду оскаржила Дрогобицька місцева прокуратура, в апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження судового розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі не погоджується з підставою постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, якою стало недотримання прокурором вимог процесуального закону в частині визначення органу, уповноваженого представляти інтереси держави у спірних правовідносинах та в частині повідомлення цього органу про звернення прокурора з позовом до суду. Зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або ж неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Враховуючи те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах. Чинним законодавством України не передбачено повноважень центрального органу виконавчої влади щодо звернення до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння. Враховуючи, що чинним законодавством не визначено державного органу, уповноваженого здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, апелянт вважає, що прокурор, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статус позивача, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слід скасувати. Крім цього, апелянт стверджує, що при прийнятті оскаржуваного рішення, Дрогобицькою міською радою не було дотримано вимог земельного та природоохоронного законодавства, а саме, Дрогобицькою міською радою неправомірно надано дозвіл ОСОБА_2 на укладення договору особистого строкового сервітуту та передано в користування частину земельної ділянки площею 24 кв.м, оскільки така не є ні власником жодного об'єкту нерухомості, ні землекористувачем суміжної земельної ділянки, для обслуговування яких їй потрібен сервітут. Таким чином, будівельні роботи на вищевказаній земельній ділянці проводяться без погодження з контролюючими органами та Дрогобицькою міською радою та з порушенням умов п.п. 4.4.5 договорів про встановлення особистого строкового сервітуту, для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, що є підставою для задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку привівши її у стан, не гірше ніж було її отримано за договором.

В судове засідання сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи від сторін не поступило, поважності причин неявки в судове засідання ними не надано, а тому з врахуванням вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор належним чином не обґрунтував порушень інтересів держави та не встановив орган, уповноважений державою для представництва інтересів держави, не повідомив такий орган про звернення до суду, і ці недоліки не можуть бути усунуті під час судового розгляду.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 під представництвом прокуратурою України інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов»язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно зі ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка в тому числі здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до положень ч.2 ст.45 ЦПК України (в редакції на час подачі позову прокурора) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч.2 або 3 ст.25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених ст.121 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб»єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.3 ст. 23 зазначеного Закону наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді.

Отже, вказані вище нормативні акти наділяють прокурора повноваженнями на представництво інтересів держави в суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження підстав для представництва.

Прокурор зобов»язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб»єкта владних повноважень. У разі підтвердження наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб»єктом владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури звернувся до суду з метою захисту інтересів держави та обґрунтовував позовні вимоги тим, що спірна земельна ділянка, виділена під сервітут відповідачу ОСОБА_2, належить до категорії земель рекреаційного призначення, а відтак на її території заборонена господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може зашкодити використанню їх за цільовим призначенням. З урахуванням цього, на думку прокурора, оскаржуване рішення сесії Дрогобицької міської ради, договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, порушують права територіальної громади міста Дрогобича.

В оскаржуваній ухвалі суд зазначає про те, що судом не заперечується право прокурора на звернення до суду за захистом інтересів держави чи фізичної особи, проте таке звернення має відбуватися з дотриманням норм чинного законодавства, і оскільки прокурор належним чином не обґрунтував порушень інтересів держави, не зміг встановити орган, уповноважений державою для представництва інтересів держави та не повідомив такий орган про звернення до суду, і ці недоліки не можуть бути усунуті під час судового розгляду, дійшов висновку про залишення позову прокурора без розгляду.

На думку колегії суддів, такий висновок суду спростовується позовною заявою прокурора, у якій прокурор зазначає, що чинним законодавством України не визначено органу, наділеного повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради у даних земельних правовідносинах, у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, і оскільки рішення відповідачів, Дрогобицької міської ради, виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, порушує норми діючого земельного законодавства, що свідчить про наявність порушень інтересів держави, захист яких не здійснює (здійснює неналежним чином) орган державної влади, орган місцевого самоврядування, заступник керівникам Дрогобицької місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом за захистом державних інтересів.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради у даних земельних правовідносинах.

Залишаючи позов прокурора без розгляду, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ч.4 ст.56 ЦПК України (аналогічні положення містила ч. 4 ст. 46 ЦПК в редакції на час подачі позову), які надають прокурору повноваження підтримувати позов і вимагати розгляду спору по суті навіть у випадку відмови органу, в інтересах якого подано позов, від цього позову чи подання ним заяви про залишення позову без розгляду.

Висновок суду першої інстанції про те, що прокурор у позовній заяві не обґрунтував належним чином порушень інтересів держави, спростовується змістом позовної заяви, у якій прокурор вказує на порушення земельного законодавства, які, на його думку, були допущені при прийнятті рішення Дрогобицькою міською радою Львівської області №1728 від 23.09.2015 року, при укладенні договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 03.10.2016 року, укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та СПД -ФО ОСОБА_2 (підприємницька діяльність припинена), вказує на порушення Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», Про землеустрій», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про благоустрій населених пунктів».

Залишаючи позов прокурора без розгляду суд першої інстанції покликався на п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України 2004 року, чинним на момент постановлення оскаржуваної ухвали.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України 2004 року, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Аналогічну норму містить чинний ЦПК України - п.8 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Аналізуючи зміст вищезазначених норм, слід дійти висновку про те, що на підставі п. 8 ч.1 ст. 207 ЦПК України, суд може залишити позов без розгляду у випадку подання заяви без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, лише за умови, коли позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 45 ЦПК України (в редакції на час подачі позову прокурора) прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених ст.121 цього Кодексу.

Отже, відсутність належного обґрунтування прокурором наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, є підставою для залишення позову без руху і надання строку для усунення недоліків.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ухвала із зазначенням недоліків позову прокурора судом не постановлялась, строк для їх усунення судом не надавався, а відтак позов прокурора не міг бути залишеним без розгляду з підстав, передбачених п.8 ч.1 ст. 207 ЦПК України.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову прокурора без розгляду підлягає до скасування, а справа направлення для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Дрогобицької місцевої прокуратури - задовольнити.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 14.05.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.