Ухвала суду № 73966520, 11.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/2231/16-к Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.

Провадження № 11-кп/783/66/18 Доповідач: Гуцал І. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого-судді Гуцала І.П.,

суддів Галапаца І.І., Романюка М.Ф.,

з участю секретаря Стойка Р.З.,

розглянувши матеріали кримінального провадження про обвинувачення:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

за ч.2 ст. 286 КК України,

з участю прокурора Сворень І.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1

та його захисника - адвоката ОСОБА_2,

потерпілої ОСОБА_3

та її представника – адвоката ОСОБА_4,

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4, на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 24 листопада 2017 року,

в с т а н о в и л а :

вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 24 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_1 обраний не був.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вирішено рахувати з моменту фактичного затримання.

Скасовано арешт майна, накладений на підставі ухвали слідчого судді Миколаївського районного суду Львівської області від 17.08.2016 року.

Цивільний позов залишено без розгляду.

Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 15.08.2016 року, приблизно о 20:45 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи транспортним засобом марки "МАН", реєстраційний номер НОМЕР_1, в умовах нормальної видимості, зі швидкість приблизно 80-90 км/год., по автодорозі Львів-Дрогобич, 95 км + 300 м, у с. Рудники, Миколаївського району, Львівської області, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, змінивши напрямок руху, виїхав на праве узбіччя, порушивши п.п. 1.2., 10.1., 13.1. ПДР України, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, заподіявши їй тілесні ушкодження, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію його дій, просить вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 24 листопада 2017 року змінити та пом’якшити йому покарання, призначивши мінімальне покарання, передбачене ч.2 ст. 286 КК України, та звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при призначенні покарання суд першої інстанції не врахував обставини, які пом’якшують покарання, зокрема те, що він повністю визнав свою вину, щиросердечно розкаявся у вчиненому. Зазначає, що частково відшкодував потерпілій спричинені матеріальні збитки, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Вважає, що, перебуваючи у місцях позбавлення волі, він буде позбавлений можливості заробляти гроші на утримання своїх дітей та на відшкодування шкоди потерпілій.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 покарання та призначити такому покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вважає, що суд при призначенні покарання не врахував те, що ОСОБА_1 у скоєному злочині щиро не розкаявся, матеріальну та моральну шкоду не відшкодував, хоч мав таку можливість, а тому призначене ОСОБА_1 покарання вважає м’яким та таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги обвинуваченого та на заперечення доводів апеляційної скарги представника потерпілої, пояснення потерпілої ОСОБА_3 та її представника – адвоката ОСОБА_4 на підтримання доводів поданої адвокатом ОСОБА_4 апеляційної скарги та на заперечення доводів апеляційної скарги обвинуваченого, виступ прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_4 та заперечив проти доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого в апеляційних скаргах не оспорюється.

Щодо покарання, з яким сторона захисту та потерпіла і її представник не погоджуються, то воно призначене судом з дотриманням вимог ст. 65 КК України: відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину (згідно з ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином); обране з врахуванням обставини, яка пом’якшує покарання, – щире каяття у вчиненому злочині та обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння; особи обвинуваченого, який є несудимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та призначене в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Суд правильно дійшов висновку про необхідність обрання ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст. 286 КК України саме у виді позбавлення волі та своє рішення мотивував у вироку.

Покликання сторони захисту на неврахування судом обставин, що характеризують особу обвинуваченого, як на підставу зміни вироку, колегія суддів до уваги не бере.

Призначивши ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції тим самим врахував усі обставини справи, наслідки злочину, особу обвинуваченого, про що зазначив у вироку.

Підстав вважати, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через тяжкість покарання, немає. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого безпідставні.

Ті обставини, на які в апеляційній скарзі покликається ОСОБА_1, як на підставу застосування ст. 75 КК України, зважаючи на те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп’яніння, внаслідок злочину потерпілій ОСОБА_3 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, то такі обставини в сукупності свідчать про безпідставність застосування ст. 75 КК України.

Крім того, за змістом ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України може мати місце лише за наявності передбачених законом передумов і є правом, а не обов’язком суду.

Колегія суддів з урахуванням в сукупності усіх обставин справи та особи обвинуваченого підстав для пом’якшення покарання, застосування ст. 75 КК України чи обрання покарання не пов’язаного з позбавлення волі ОСОБА_1 не вбачає.

Покликання потерпілої та її представника на те, що суд першої інстанції помилково визнав обставиною, яка пом’якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття, що, на думку апелянта, є необгрунтованими, так як обвинувачений не вчинив жодних активних дій, які б підтверджували його бажання виправити ситуацію, зокрема не відшкодована заподіяна матеріальна та моральна шкода потерпілій, то такі є безпідставними. Так, ст. 66 КК України передбачає щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, як окремі обставини, які суд першої інстанції визнає обставинами, які пом’якшують покарання, та такі не підлягають ототожненню.

Крім того, щире каяття грунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Що стосується добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, то його не відшкодування може бути лише враховане судом як обставина, що характеризує особу винного.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14 при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання призначеного ОСОБА_1 покарання явно несправедливим внаслідок м’якості, а також для висновку про неправильне застосування кримінального закону чи порушення процесуального закону.

Колегія суддів визнає апеляційні скарги необгрунтованими і приходить до висновку, що призначене обвинуваченому покарання за ч.2 ст. 286 КК України у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Вирок суду постановлений з дотриманням вимог ст. ст. 370-376 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому підстав для його зміни немає.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 24 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та представника потерпілої ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4 – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7