Постанова № 73963929, 14.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року м. Київ № 743/451/18

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Чаку Є.В.,

Троян Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу представника громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року (суддя Сташків В.Б.) у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області до громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 про примусове видворення за межі України,

В С Т А Н О В И В:

20 квітня 2018 року Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянки Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просило примусово видворити за межі території України громадянку Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та звернути рішення суду до негайного виконання.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено, примусово видворено громадянку Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України та звернуто до негайного виконання рішення суду.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року у справі №743/451/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що в даному випадку судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

10 травня 2018 року від позивача до суду надійшов відзив апеляційну скаргу (вх.№15370), у якому такий просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, та відповідно до положень п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скрагу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою Російської Федерації (паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВВС у м. Кірові 06.12.2002) 05.11.2013 перетнула державний кордон на в'їзд в Україну, відповідно дати-штампа перетину державного кордону України, проставленому в міграційній картці.

Термін проживання ОСОБА_3 на території України закінчився 03.02.2014, а після зазначеної дати така не легалізувала свого становища в органах Державної міграційної служби України.

Постановою Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області про накладення адміністративного стягнення (ПН МЧГ 021932) від 16.08.2017 року громадянку Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП за те, що остання порушила встановлений порядок перебування іноземців в Україні, а саме ухиляється від виїзду з України після закінчення терміну перебування з 03.02.2014 р. по теперішній час.

Рішенням Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області № 7 від 16.08.2017 про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства примусово повернуто за межі України громадянку Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано її покинути територію України у термін до 10.09.2017, без заборони в'їзду.

Рішення Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області № 7 від 16.08.2017 ОСОБА_3 не оскаржувала, однак, разом з тим, таке залишилось не виконаним громадянкою Російської Федерації ОСОБА_3 до 10.09.2017.

З матеріалів справи судом встановлено, що поза межами строку на примусове повернення, а саме: 1) 10.11.2017 ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України; 2) 23.11.2017 обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 було направлено до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області, з угодою про примирення останньої з потерпілим; 3) 06.12.2017 вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_3 призначено покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді 100 годин громадських робіт; 4) 12.04.2018 вказані громадські роботи остання відбула та знята з обліку Ніжинським МРВ з питань пробації.

Згідно протоколу МЧГ № 000006 про адміністративне затримання від 18 квітня 2018 року, складеним уповноваженою особою УДМС України в Чернігівській області громадянку Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП;

Рішенням уповноваженої особи УДМС України в Чернігівській області від 18 квітня 2018 року громадянку Російської Федерації ОСОБА_3 було поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ДМС України для підготовки відповідних матеріалів про примусове видворення.

З вимогою про примусове видворення за межі території України громадянки Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області звернулося до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки громадянка Російської Федерації ОСОБА_3, не виконала в установлений строк (до 10.09.2017) без поважних причин рішення Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області № 7 від 16.08.2017 про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства та зважаючи на відсутність, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення громадянки Російської Федерації ОСОБА_3, таку слід примусово видворити за межі території України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з такими, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону №3773-VI дано визначення, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до частини третьої ст. 9 вказаного Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

За визначенням статті 1 Закону №3773-VI нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Згідно з частиною першою статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 (справа № 743/432/16-а).

Статтею 31 Закону № 3773-VI наведений вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Частиною 8 статті 30 Закону № 3773-VI, яка містить в собі положення щодо примусового видворення іноземців та осіб без громадянства, закріплено, що положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як вбачається з матеріалів справи, громадянка Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на території України незаконно без документів на право перебування на території України, при цьому, така не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, тому підстави вважати, що ОСОБА_3 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону № 3773-VI відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки громадянка Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не виконала в установлений строк без поважних причин рішення №7 про примусове повернення від 16.08.2017 та зважаючи на відсутність, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення громадянки Російської Федерації ОСОБА_3, таку слід примусово видворити за межі території України.

Разом з тим, в апеляційній скарзі представник відповідача звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції грубо порушено норми процесуального права, оскільки таким не виконано вимоги законодавства щодо забезпечення перекладу ОСОБА_3.

Колегія суддів відхиляє такі доводи представника відповідача, оскільки клопотання про забезпечення перекладу, залучення перекладача відповідачем до суду не подавалися, разом з тим, з технічного запису судового засідання від 20 квітня 2018 року судом апеляційної інстанції встановлено, що під час судового засідання у суді першої інстанції ОСОБА_3 підтвердила, що володіє та розуміє українську мову, відповіді на запитання судді давала українською мовою. Також, з матеріалів справи судом встановлено, що на звороті Протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЧГ 021932 від 16.08.2017 року (а.с.12 зворот) ОСОБА_3 власноручно засвідчила, що розуміє українську мову, також на рішенні №7 про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства від 16.08.2017 (а.с.15 зворот) ОСОБА_3 зроблено відмітку про те, що така українську мову розуміє та від перекладача відмовляється. Отже, у колегії суддів апеляційного суду відсутні підстави для сумніву у тому, що ОСОБА_3 розуміє українську мову, а відтак, ведення процесу суддею Сташковим В.Б. без забезпечення ОСОБА_3 перекладу (без перекладача) жодним чином не стало перешкодою для викладення відповідачем своєї позиції та представлення своїх інтересів.

Твердження представника відповідача в апеляційній скарзі про не роз'яснення органами Державної міграційної служби України ОСОБА_3 можливості скористатись правовою допомогою колегія суддів вважає помилковими, оскільки з протоколу ПР МЧГ 021932 від 16.08.2017 про адміністративне правопорушення, складеного за ч.1 ст. 203 КУпАП відносно громадянки РФ ОСОБА_3 вбачається, що такій роз'яснено її права та обов'язки, передбачені статтями 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП (а.с. 12 зворот).

Відносно доводів представника відповідача в апеляційній скарзі щодо того, що судом першої інстанції не дотримано норми Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у рішенні не зазначено країну до якої ОСОБА_3 підлягає видворенню, суд апеляційної інстанції зазначає, що така норма, яка б визначала обов'язок суду під час прийняття рішення зазначати до якої саме країни має бути видворена особа, щодо якої прийнято рішення про видворення за межі території України, відсутня. Не наводить такої норми в апеляційній скарзі і представник відповідача.

Також, на доведення обставин, зазначених в апеляційній скарзі щодо неможливості добровільного виконання рішення Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області № 7 від 16.08.2017 про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства, складеного відносно ОСОБА_3, до 10.09.2017 у зв'язку з тим, що паспорт ОСОБА_3 тривалий час перебував не у неї, а у посадових осіб Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області, ОСОБА_3 не надано, а також, суду не надано, та матеріали справи не містять і жодних доказів, якими б підтверджувалися твердження відповідача про те, що такий паспорт взагалі вилучався у ОСОБА_3 Разом з тим, в матеріалах справи будь-яких клопотань, з якими ОСОБА_3 могла звертатися до уповноважених органів України з проханням (вимогою) повернути їй паспорт громадянина Російської Федерації на ім'я ОСОБА_3 з метою добровільного виконання рішення Ніжинського МВ УДМС України в Чернігівської області № 7 та виїзду за межі території України, не міститься, а відтак, жодних підстав вважати, що ОСОБА_3 мала на меті добровільно виїхати за межі території України та вчиняла для цього всі можливі та залежні від неї дії, немає.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що на думку колегії апеляційного суду, дотримано судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 272, 288, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Є.В. Чаку

Н.М. Троян