Постанова № 73963611, 19.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 квітня 2018 рокусправа № 808/3004/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Дурасової Ю.В.

судді: Божко Л.А. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2018 (суддя Батрак Інна Володимирівна, дата складання повного тексту 08.02.2018)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся з позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позов обґрунтовано тим, що податковим органом відносно нього сформовані податкові повідомлення-рішення від 29.06.2016 року № 168285-13 та № 168286-13 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік на суму 21945,74грн та 7452,30грн. Вважає зазначені ППР протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням податкового законодавства. Так, на території м. Мелітополь зазначений податок встановлено рішенням Мелітопольської міської ради Запорізької області від 29.05.2015 №2/6, а тому з урахуванням принципу стабільності податкового законодавства, цей податок не може справлятися раніше від 01.01.2016. Крім того, посилається на приписи абз. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України та зауважує, що майно, яке перебуває у власності позивача, розповсюджується дія цієї норми, однак при прийнятті рішення та в процесі адміністративного оскарження вказане відповідачем залишено поза увагою.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2018 позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті 29.06.2016, а саме:

- №168285-13 форми "Ф", яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 21 945,74 грн.;

- №168286-13 форми "Ф", яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 7 452,30 грн.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму зазначеного податку за 2015 рік, оскільки в силу пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України діє принцип стабільності в разі внесення змін в податкове законодавство. Оскільки зміни в податкове законодавство відбулися 28.12.2014 року, то вказані ППР в силу принципу стабільності можуть бути прийняті лише за період, починаючи з 2016 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем (Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги доказів спецвипуску друкованого засобу масової інформації Спецвипуск «Новий день» №2 від 30 січня 2015 року, в якому було опубліковано рішення №2/5 від 29.01.2015 на яке посилається відповідач у своїх запереченнях; судом першої інстанції не наведено мотивів, чому не враховано п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-19, в якому зазначено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; вважає, що не може бути належним доказом характеристик об'єкта нерухомого майна, технічна документація по земельній ділянці, зокрема витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, призначення якої для розміщення виробничих приміщень, оскільки не можна виключити можливість власника використовувати земельну ділянку не за призначенням та будови або перебудови приміщень.

Учасники процесу в судове засіданні не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. В силу ч.4 ст. 229 КАС України судове засідання не фіксувалося технічними засобами.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції дослідженні встановлено, що ОСОБА_1 є власником двох об'єктів нерухомості - нежитлових будівель, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 2 788 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1; та нежитлової будівлі загальною площею 665,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

29 червня 2016 року згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ГУ ДФС у Запорізькій області винесено у відношенні позивача податкові повідомлення-рішення форми "Ф", а саме:

- №168285-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 21 945,74 грн.;

- №168286-13, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у сумі 7 452,30 грн.

Вищевказані податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку спочатку до контролюючого органу вищого рівня (скарга до ГУ ДФС у Запорізькій області вх. №Ф/614 від 25.08.2016), за результатом чого контролюючим органом вищого рівня було залишено скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (рішення ГУ ДФС у Запорізькій області про результати розгляду первинної скарги №972/14/08-01-10-01-13 від 05.10.2016), а потім до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, яким також було залишено скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (рішення ДФС України про результати розгляду повторної скарги №12611/7/99-99-11-02-01-14 від 25.11.2016).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-19, Бюджетного кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, зазначена норма вказує на те, що суб'єкти владних повноважень мають діяти лише в межах закону.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Вказана норма зазначає на обов'язок сплачувати податки, натомість, податки повинні сплачуватися у розмірах, що встановлюються законом.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Пункт 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, кореспондується зі статтею 67 Конституції України. Так, зазначеним пунктом передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким в новій редакції викладено статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий вид податку: передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне віл земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктами оподаткування у відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у свою чергу, за приписами підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. При цьому, законодавець не визначає жодних обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, окрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником нежитлових будівель, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_2 від 01.02.2007, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданим КП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 01.02.2007 за №13424306, договором купівлі-продажу нежилої будівлі від 30.12.2004, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 30.12.2014 та зареєстрованим в реєстрі за №4722, Витягом з Державного реєстру правочинів №4407903 від 07.08.2007, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП "Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" 14.08.2007 за №15585510.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (Довідка №7846) земельна ділянка за адресою: м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 184, призначена для розміщення та експлуатації виробничого приміщення.

Отже, колегія судів апеляційної інстанції погоджується з тим, що оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об'єктом оподаткування у розумінні з підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а належні позивачу нежитлові будівлі, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідають категорії будівель промисловості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки". При цьому, матеріали справи не містять належних та переконливих доказів зворотного.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним посилання судом першої інстанції основні засади податкового законодавства, зокрема, встановлених пунктом 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Так, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності, цей принцип означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства встановлює шести місячний період, в разі внесення змін в податкове законодавство щодо сплати податків.

Так, пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно із пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Слід взяти до уваги, що відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині податку на нерухоме майно, який у обов'язковому порядку повинен бути встановлений місцевою радою.

Згідно із пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Приписи пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, податкові зобов'язання з місцевого податку можуть визначатися податковим органом лише в разі, якщо міська рада своїм рішенням встановила цей місцевий податок.

Згідно з класифікацією доходів бюджету, встановленою статтею 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються, зокрема, за такими розділами, як податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя Запорізької області.

Відтак, враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є 2016 рік.

Отже, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був запроваджений у м. Мелітополі пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на неможливість зміни елемента податку пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується, що враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати вказаного податку, та зважаючи на суперечність певних (вищезазначених) норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків. При цьому множинність трактування прав та обов'язків платників податків тлумачиться на користь платників податків.

Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним критичне ставлення суду першої інстанції на посилання представника відповідача про те, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" не вносились зміни до елементів податків та зборів, ним запроваджено новий вид податку, оскільки введення у систему податків нового виду податку є нічим іншим як зміна податків, яка згідно вимог п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України не може бути здійснена протягом бюджетного року.

Судом першої інстанції також правильно враховане рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає відповіді на доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі.

Так, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги доказів спецвипуску друкованого засобу масової інформації Спецвипуск «Новий день» №2 від 30 січня 2015 року, в якому було опубліковано рішення №2/5 від 29.01.2015 на яке посилається відповідач у своїх запереченнях. З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Спецвипуск «Новий день» №2 від 30 січня 2015 року не є нормою права та не підлягає застосуванню.

Щодо доводів, зазначених в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не наведено мотивів, чому не враховано п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-19, в якому зазначено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що визначення та сплата податків регулюється податковим законодавством, а не законодавством про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Щодо доводів відповідача, зазначених в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції не враховано, що не може бути належним доказом характеристик об'єкта нерухомого майна, технічна документація по земельній ділянці, зокрема витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, призначення якої для розміщення виробничих приміщень, оскільки не можна виключити можливість власника використовувати земельну ділянку не за призначенням та будови або перебудови приміщень, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях, тому припущення податкового органу про можливість власника використовувати земельну ділянку не за призначенням та будови або перебудови приміщень не є підставою для висновку про прийняття податкових повідомлень-рішень, якими збільшуються податкові зобов'язання платника податків.

Отже, виходячи з викладених доводів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача захищені.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 р. - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 р. - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили згідно ч.1 ст. 325 КАС України з дати її прийняття - 19.04.2018 та відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню не підлягає, оскільки в силу ч. 6 ст. 12 КАС дана справа є справою незначної складності.

В силу п. 2 частини 5 ст. 328 КАС постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів в порядку та строки, встановлені ст. 328, 329 КАС України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 19.04.2018.

В повному обсязі постанова буде виготовлена протягом 5 робочих днів.

Повний текст постанови виготовлено 25.04.2018.

Головуючий суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: Д.В. Чепурнов