Рішення № 73963303, 15.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 травня 2018 року № 826/11491/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у спрощеному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу ГУ ДМС України у м. Києві, Головного управління ДМС у Харківській області про скасування рішення, постанови, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Соломянського районного відділу ГУ ДМС України у м. Києві, Головного управління ДМС у Харківській області про скасування рішення від 04.08.2017 №56, постанови №ПНМКМ003256 від 04.08.2017, зобов'язання видати посвідку на тимчасове проживання в Україні.

Ухвалою від 14.09.2017 позов в частині визнання протиправною постанови №ПНМКМ003256 від 04.08.2017 про притягнення до адміністративної відповідальності - повернуто позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуване рішення складено за відсутності підстав визначених у ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» .

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до ч. 2 ст 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Ухвалою від 24.10.2017 відкрито провадження та справу призначено до вирішення в судовому засіданні.

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки справа №826/11491/17 не підпадає під дію ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства в судовому засіданні ухвалено про вирішення справи у спрощеному провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

04.08.2017 Солом'янським районним відділом ГУ ДМС України у м. Києві прийнято рішення про примусове повернення із України громадянина Індії ОСОБА_1.

Також, 04.08.2017 Солом'янським районним відділом ГУ ДМС України у м. Києві прийнято рішення про заборону в'їзду громадянину Респубілки Індії ОСОБА_1 терміном на 3 роки.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб*6ез громадянства» від 22.09.2011 №3773-УІ (далі - Закон).

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст.1 Закону посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 3 Закону).

Згідно ч. 13 ст.4 Закону іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання

Посвідка видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку після пред'явлення паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, в якому на останній вільній сторінці проставляється відмітка про отримання посвідки за встановленим МВС зразком, що скріплюється печаткою (за бажанням іноземця та особи без громадянства така відмітка може проставлятися у вкладному талоні) (пункт 12 Порядку №251).

Іноземець та особа без громадянства, що отримали посвідку, повинні зареєструвати місце проживання, а в разі його зміни - перереєструвати в порядку, встановленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»

У той же час, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України, (ч. З ст. 9 Закону)

З матеріалів справи вбачається, що Солом'янським РВ ГУДМС у м. Києві встанволено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Індії, НОМЕР_1, виданий 22.07.2014, терміном дії до 21.07.2024. Прибув на територію України 29.08.2016 через КІШ «Бориспіль» з приватною метою. Як вбачається з відмітки у паспорті, 20.10.2015 іноземець документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_2, терміном дії до 20.10.2016.

З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2016 на підставі заяви позивача Головним управлінням ДМС України в Харківській області було оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 06.10.2016 терміном дії до 20.10.2017, яка не отримана позивачем.

В подальшому, рішенням Головного управління ДМС України в Харківській області від 08.08.2017 скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 069.10.2016 терміном дії до 20.10.2017.

Стаття 23 Закону передбачає, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 203 КУпАП за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України (ч. 3 ст. 26 Закону).

Відповідно до пункту 12 Порядку №251 посвідка видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку після пред'явлення паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, в якому на останній вільній сторінці проставляється відмітка про отримання посвідки за встановленим МВС зразком, що скріплюється печаткою (за бажанням іноземця та особи без громадянства така відмітка може проставлятися у вкладному талоні).

Отже, саме факт отримання посвідки свідчить про законність перебування іноземця або особи без громадянства на території України.

При цьому суд зауважує, що з 06.10.2016 (час оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні №145762 від 06.10.2016 терміном дії до 20.10.2017) до 04.08.2017 (час виявлення позивача без документів, що дають право на перебування на території України) у позивача було достатньо часу для отримання оформленої посвідки, проте позивач своїм правом не скористався.

Враховуючи, що термін дії посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 закінчився, а посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 06.10.2016 терміном дії до 20.10.2017 позивач не отримав та станом на час вирішення справи така посвідка скасована, громадянин Індії ОСОБА_1 . постійного місця проживання не має, отже висновок відповідача, що позивач перебуває на території України з порушенням правил перебування іноземців та осіб без громадянства, на думку суду є обґрунтованим.

Враховуючи, що оскаржуване рішення про заборону в'їзду на територію України прийнято в порядку ст. 26 Закону, отже суд вважає безпідставним посилання позивача на порушення відповідачем ст. 13 Закону.

З системного аналізу викладеного вбачається, що рішення від 04.08.2017 про примусове повернення громадянина Індії ОСОБА_1 з забороною подальшого в'їзду строком на три роки прийнято відповідно до згадуваних норм Закону, а тому позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.І. Келеберда