Рішення № 73962389, 08.05.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/314/18

08 травня 2018 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Гавіловської Х.М., представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Лещук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2017 №75191-19 та №75192-19 (форми «Ф»).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду 21.02.2018 відкрито провадження по справі № 819/314/18 та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

На виконання вимог ст.ст.159-165 КАС учасники процесу долучили до матеріалів справи заяви по суті справи: позивач (крім позовної заяви) подав відповідь на відзив (аркуш справи 30-33) відповідач - відзив (аркуш справи 20-22), заперечення на відповідь на відзив (аркуш справи 47-49).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за позивачем рахуються нежитлові будівлі, а саме, комплекс за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 704 м.кв. та комплекс за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 2479,7 м.кв. Зазначені приміщення використовуються ОСОБА_3 у своїх підприємницькій діяльності для виготовлення виробів із бетону для будівництва та виробництва будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій. Відповідач виніс податкові повідомлення - рішення, якими визначено суми податкового зобов'язання позивачу за платежем: "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" №75191-19 та №75192-19 від 20.06.2017.

Представник позивача вважає, що зазначені податкові повідомлення - рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки сам по собі факт реєстрації заявлених об'єктів нерухомості на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення приміщень, що використовується в його господарській діяльності, до об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткуванням в розумінні пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Крім того, вважає, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, суду пояснила, що оскаржені податкові повідомлення - рішення №75191-19 та №75192-19 від 20.06.2017 прийнятті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та ПК України, та посилаючись на пояснення викладені у відзиві на адміністративний позов, просила у задоволені позову відмовити.

Зокрема в судовому засіданні пояснила, що термін «будівлі промисловості» має застосовуватися промисловими підприємствами різних галузей. Отже, не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об'єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Також зазначила, що нерухоме майно, яке належить позивачу не відносяться до жодного підкласу класу 1251 "Будівлі промисловості", тому дана пільга не підлягає для застосування до позивача.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд встановив, позивач набув статусу суб'єкта господарювання - фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців серії (аркуш справи 34-36).

Відповідно до інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за Позивачем, як за власником рахуються нежитлові будівлі, а саме:

- нежитлової будівлі, телятник №8 з кормокухнею за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 704 м.кв.;

- нежитлової будівлі, телятник №9 за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 2479,7 м.кв. (аркуш справи 62-64).

Згідно з пп. 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України відповідачем сформовано та надіслано позивачеві податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017 № 75191-19, яким визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300" за 2016 рік у розмірі 2425,28 грн (аркуш справи 13).

Згідно з пп. 266.7.2 п.266.7 ст. 266 ПК України відповідачем сформовано та надіслано позивачеві податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017 № 7519175192-19, яким визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300" за 2016 рік у розмірі 8542,57 грн (аркуш справи 14)

Не погоджуючись із даними податковими повідомленнями-рішення, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення, згідно з вимогами підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПК України cтавки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням Підволочиської селищної ради Тернопільської області від 14.09.2016 №641 про внесення змін до рішень селищної ради від 29.01.2016 №102 абзац 8 підпункту 1 пункту 1 викладено в такій редакції: «Всі будівлі та приміщення сільськогосподарського призначення, а саме: телятники, корівники, конюшні, споруди для вирощування молодняку, свинарники, будівлі птахівництва (пташники для вирощування бройлерів, дорослої птиці і молодняка, інкубатори), молочні комплекси. Будівлі для зберігання сільгосппродукції, а також споруди, що використовуються в якості технологічних (переробка м'ясо-молочної та зернової продукції), транспортних і ремонтних об'єктів та інші - 0,25%» (аркуш справи 51-52).

Відповідно до підпункту 14.1.129 - 1 пункту 14.1. статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Суд встановив, що відповідач застосував ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 0,25 відсотка зазначеної у рішенні Підволочиської селищної ради від 29.01.2016 №102 із врахуванням внесенням змін рішенням від 14.09.2016 №641, що не заперечується сторонами по справі.

Проте, статтею 266 ПК України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Будівлі класифікуються за їхнім функціональним призначенням.

Чітка класифікація об'єктів нерухомості для цілей оподаткування необхідна /для визначення об'єкта оподаткування.

У багатьох випадках візуальна приналежність об'єктів нерухомого майна до того чи іншого класу є помилковою.

Податковим кодексом передбачено надання податкових пільг і преференцій з податку на нерухоме майно. Однак підставою для застосування пільг у більшості випадків є правильна класифікація об'єктів нерухомого майна.

Причому, визначальним та суттєвим по віднесенню нежитлових будівель та їх частин до тієї чи іншої категорії, являється обставина з якою метою вона використовується.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості2; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Що стосується визначення підприємств промисловими, то такими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів"; C "Переробна промисловість", зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря"; E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами"; F "Будівництво".

Також Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До групи "Будівлі промислові та склади" належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).

Суд встановив, що позивач зазначені будівлі використовує в своїй підприємницькій діяльності для виготовлення виробів із бетону для будівництва та виробництва будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.

Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та те, що позивач є власником нежитлової будівлі, а саме: телятника №8 та №9, суд дійшов висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

При цьому, суд відхиляє доводи податкового органу про те, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, у т.ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, з наступних підстав.

З системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування". При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Водночас відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці / фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Так, згідно з приписами частини другої ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

При цьому, суд вважає, що норма пп. «є» п.266.2.2. ст.266 ПК України в порушення основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп.4.1.8 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються. За таких обставин на переконання суду, в даному випадку згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути вирішений на користь платника податку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.8 КАС Україн суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевикладений висновок суду щодо необхідності поширення на спірні правовідносини пп.«є» п.266.2.2. ст.266 ПК України повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року є джерелом права.

Так у справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Окрім цього, в рішенні «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine) від 07.07.2011, заява №766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належна позивачу нежитлові будівлі (телятник №8 з кормокухнею та телятник №9) як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункт) "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Оскільки відповідне рішення прийняте місцевою радою 14.09.2016, тобто після 15 липня 2016 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.

Також суд бере до уваги ту обставину, що рішення Підволочиської селищної ради Тернопільської області від 14.09.2016 №641 "Про внесення змін до рішень селищної ради від 29.01.2016 №102" не було належним чином оприлюднено, оскільки як видно зі змісту відповіді на інформаційний запит ГУ ДФС від 07.05.2018 №02-544-1-06/, оприлюднення рішення селищної ради від 29.01.2016 №102 здійснювалося на сайті Підволочиської селищної ради, а рішення селищної ради від 14.09.2016 №641 оприлюднювалось шляхом розміщення на інформаційних стендах Підволочиської селищної ради.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року (справа № 813/3803/16).

Відповідно до ст. ст. 7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих рішень, а отже адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області (46021, м.Тернопіль, вул.Білецька, 1, код ЄДРПОУ 39556945) від 20.06.2017 форми "Ф" №75191-19 та №75192-19.

3. Стягнути з державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області (46021, м.Тернопіль, вул.Білецька, 1, код ЄДРПОУ 39556945) в користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 грн 80 коп. згідно платіжного доручення №9 від 16 лютого 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 травня 2018 року.

Головуючий суддя Осташ А.В.

копія вірна

Суддя Осташ А.В.