Ухвала суду № 73961294, 08.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/150/2018(м)

225/3479/16-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Сєдих А.В.

суддів Гришина Г.А., Свіягіної І.М.

секретаря Меляник К.В.

за участю прокурора Магідіна Б.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 20 листопада 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, до затримання проходив військову службу у військової частині В5509 на посаді заступника командира батальйону, у військовому званні «майор», раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, будинок офіцерського складу №528, квартира №49,

визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 426, ч.1 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України та призначено йому покарання: за ч.1 ст. 426 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч.1 ст. 121 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 6 років, за ч.4 ст. 296 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Застосовано до ОСОБА_2 положення ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» та повністю звільнено його від відбування призначеного покарання за дійсним вироком. Стягнувши з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні: за проведення судової балістичної експертизи №1786 від 30.09.2015 року в розмірі 1477 грн. 28 коп.; за проведення судової автотоварознавчої експертизи №1178 від 31.05.2016 року в розмірі 439 грн. 80 коп.; за проведення судової балістичної експертизи №1177 від 31.05.2016 року в розмірі 770 грн. 35 коп..

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з вироком суду першої інстанції, у період з квітня 2014 року по теперішній час з метою вчинення на території України терористичних актів та інших тяжких і особливо тяжких злочинів, на території України та Російської Федерації створено терористичні організації «Донецька народна республіка» (далі – «ДНР») та «Луганська народна республіка» (далі – «ЛНР»), діяльність яких спрямована на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, впливу на прийняття рішень, вчинення або не вчинення дій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян.

13.04.2014 ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України прийнято рішення, що введено в дію Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_3 національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14.04.2014 та, відповідно до якого на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/6/9 від 07.10.2014 районами проведення антитерористичної операції визначені території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до проведення антитерористичної операції залучено відповідні військові частини і підрозділи Збройних Сил України, що повинні забезпечувати із застосуванням наявних сил та засобів виконання завдань щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

26.05.2014 Котовським районним військовим комісаріатом Одеської області на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 № 454/2014, ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 9 ст. 1, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», на військову службу під час мобілізації в особливий період у військовому званні «капітан» призваний громадянин України ОСОБА_2

Того ж дня, відповідно до мобілізаційного плану ОСОБА_2 для проходження військової служби направлено до військової частини - польова пошта В5509 (34 батальйон територіальної оборони м. Кіровоград, на даний час 34 окремий мотопіхотний батальйон).

Згідно з наказом командира військової частини – польова пошта В5509 від 26.05.2014 № 13 капітана ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника інженерної служби цієї військової частини.

З 14.07.2014 підрозділи військової частини – польова пошта В5509 (далі – військова частина В5509) почали виконувати службові (бойові) завдання в районі проведення антитерористичної операції на території м. Дзержинськ (з 2016 року – м. Торецьк) Донецької області.

На підставі наказу командувача військ оперативного командування «Південь» № 30 від 06.08.2014 капітана ОСОБА_2 призначено на посаду командира роти охорони військової частини В5509.

Положеннями ст.ст. 3,19,21,28,29,68 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, повагу до її гідності, зобов’язана неухильно додержуватись Конституції та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст.ст. 3 - 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані , ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю, кожен має право на свободу та особисту недоторканність, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Боротьба з тероризмом відповідно до ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» ґрунтується на принципі законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.ст. 14, 15-1 вищевказаного Закону в районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян. З метою захисту громадян, держави і суспільства від терористичних загроз у районі проведення довготривалої антитерористичної операції, як виняток, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, може здійснюватися превентивне затримання осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години, але не більше ніж на 30 діб , підставою для якого є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою терористичної діяльності.

При цьому, превентивне затримання здійснюється лише за вмотивованим рішенням начальника Головного управління (управління) Служби безпеки України або начальника Головного управління (управління) Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, у відповідній області, містах Києві та Севастополі за згодою прокурора та без ухвали слідчого судді, суду.

Посадові особи, залучені до проведення антитерористичної операції, у порядку ст. 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» мають право застосовувати відповідно до законодавства України зброю і спеціальні засоби; затримувати і доставляти в органи внутрішніх справ осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення чи інші дії, що перешкоджають виконанню законних вимог осіб, залучених до антитерористичної операції, або дії, пов'язані з несанкціонованою спробою проникнення в район проведення антитерористичної операції і перешкоджання її проведенню; перевіряти у громадян і посадових осіб документи, що посвідчують особу, а в разі відсутності документів - затримувати їх для встановлення особи .

Згідно з вимогами ст.ст.9, 11, 16, 56 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі – Статут внутрішньої служби), ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут), ОСОБА_2, як військовослужбовець зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, виконувати службові обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, показувати приклад скромності і витримки, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників), поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших військовослужбовців від негідних вчинків та протиправних дій, берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, утримувати свою зброю та доручену техніку у справному стані, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку, негідних вчинків, дорожити честю і гідністю кожної особи, бути ввічливим у спілкуванні з іншими особами, виявляти особливу увагу до осіб похилого віку, жінок і дітей, сприяти захистові честі й гідності громадян, додержанню громадського порядку.

Відповідно до положень ст.ст. 20-22 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці під час виконання службових обов’язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, носити, зберігати та використовувати спеціальні засоби, а також зброю, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим. Застосування зброї дозволяється лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу: для захисту свого здоров’я і життя, а також здоров’я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо; для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і вона намагається втекти або чинить збройний опір чи намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що становить загрозу для життя і здоров’я військовослужбовця чи інших осіб; для відбиття нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об’єктів у разі захоплення; у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу.

Згідно зі ст. 24 Статуту внутрішньої служби про застосування фізичної сили та спеціальних засобів військовослужбовець доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові). Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї військовослужбовець зобов’язаний негайно і письмово повідомити свого командира (начальника), а командир (начальник) військової частини негайно доповідає безпосередньому командирові (начальникові), а також повідомляє відповідного прокурора або начальника органу управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України в гарнізоні.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

- в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладання на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності підрозділу;

- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 30 Статуту внутрішньої служби, командир роти охорони ОСОБА_2 мав право віддавати підлеглому особовому складу роти охорони накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до ст. 35 Статуту внутрішньої служби наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово.

Згідно зі ст. 36 Статуту внутрішньої служби ОСОБА_2 як командир підрозділу військової частини В5509 відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

Відповідно до ст. 58 Статуту внутрішньої служби капітан ОСОБА_2 повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Згідно зі ст.ст. 59, 111 - 112 Статуту внутрішньої служби, як командир роти ОСОБА_2 зобов’язаний:

- знати стан справ у дорученому йому підрозділі, вміло їм керувати як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;

- встановлювати у підрозділі такий внутрішній порядок, який би гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України;

- показувати приклади дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів;

- постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права.

Згідно зі ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися всіх порядків і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

В порушення наведених вимог законодавства командир роти охорони військової частини В5509 капітан ОСОБА_2 будучи обізнаним із вимогами вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, які виразились у бездіяльності військової влади, передбачаючи і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, діючи протиправно, з хибно зрозумілих інтересів служби, розуміючи незаконність дій підлеглих йому військовослужбовців роти охорони військової частини В5509, які у період з 29 серпня 2014 року по 4 вересня 2014 року безпідставно утримували на території місця дислокації роти охорони військової частини В5509 за адресою: Донецька область, Дзержинський міськвиконком, с. Шуми пост № 2 роти охорони військової частини В5509 жителів м. Дзержинська Донецької області ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не вжив заходів щодо припинення вказаних протиправних дій, наказ про звільнення вказаних осіб не віддав, до органу досудового розслідування про вчинення його підлеглим кримінального правопорушення не повідомив, хоча повинен був та мав таку можливість, внаслідок чого ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були протиправно позбавлені волі та ізольовані від суспільства, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом їх правам та інтересам, закріпленим Конституцією України, зокрема праву на свободу, а також заподіяло істотну шкоду державі, що виразилася у підриві авторитету та престижу органів державної влади.

Так, близько 10 год. 00 хв. 29 серпня 2014 року напроти будинку № 34, по вул. Маяковського у м. Дзержинську Донецької області на узбіччі зупинився транспортний засіб ВАЗ-21063, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, у якому також перебували громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У той же час, повз зазначений автомобіль проходили військовослужбовці роти охорони військової частини В5509 ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які прибули в місто для придбання продуктів харчування для свого підрозділу.

Перебуваючи 29 серпня 2014 року поруч з вказаним автомобілем військовослужбовці ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановивши, що ОСОБА_3 знаходиться у стані алкогольного сп’яніння, з метою усунення останнього від подальшого управління транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння та запобігання настання можливих суспільно небезпечних наслідків від його дій, доставили ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Дзержинського МВ ГУ МВС України в Донецькій області для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.

Прибувши до Дзержинського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили співробітників правоохоронного органу про обставини управління ОСОБА_3 автомобілем у нетверезому стані, після чого працівниками міліції було вилучено у останнього посвідчення водія та складено протокол про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У подальшому, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, 29 серпня 2014 року на автомобілі «ВАЗ 21063», державний номер НОМЕР_1 близько 11 год. 50 хв. доставили ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 всупереч їх волі на територію посту №2 роти охорони військової частини В5509 (далі – Пост №2), розміщеного у с. Шуми Дзержинської міської ради Донецької області, де передали їх невстановленим слідством військовослужбовцям даної військової частини.

Цього ж дня, невстановлені військовослужбовці роти охорони військової частини В5509, перебуваючи на Посту №2, безпідставно затримали жителів м. Дзержинська Донецької області ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та за допомогою клейкої стрічки – скотчу, зв’язали останнім руки та демонструючи наявну у них вогнепальну зброю і, подавивши у такий спосіб волю вказаних осіб до опору, помістили їх у заздалегідь викопану ґрунтову яму, розміщену на території зазначеного Посту №2, у такий спосіб, позбавивши ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 змоги самостійно пересуватись та, погрожуючи застосувати вогнепальну зброю, незаконно утримували останніх.

Того ж дня, приблизно о 12.00 год. підлеглий ОСОБА_2 військовослужбовець роти охорони військової частини В5509 ОСОБА_9 зателефонував та повідомив останнього, що військовослужбовці ОСОБА_7 та ОСОБА_8 доставили на Пост № 2 трьох цивільних громадян.

У подальшому, близько 16.00 год., прибувши до Посту № 2, ОСОБА_2 побачив, що громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебувають у ґрунтовій ямі, зі зв’язаними скотчем руками та з мішками на головах під охороною підлеглих йому військовослужбовців, позбавлені можливості вільно пересуватися та залишити місце свого утримання.

При цьому, ОСОБА_2 знав про відсутність у ввіреному йому підрозділі будь-якого вмотивованого рішення (постанови) начальника Головного управління (управління) Служби безпеки України або начальника Головного управління (управління) Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, у відповідній області, містах Києві та Севастополі, яке погоджено з прокурором, або ухвали слідчого судді, суду про затримання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Разом з цим, капітан ОСОБА_2, розуміючи протиправність дій його підлеглих, усвідомлюючи незаконність затримання та обмеження вільного пересування зазначених вище цивільних осіб, в порушення покладених на нього службових обов’язків, наказ про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не віддав, хоча повинен був та мав таку можливість.

Цього ж дня ОСОБА_2 опитав затриману ОСОБА_4 щодо її участі або співпраці з представниками терористичної організації «ДНР» та додатково упевнившись у відсутності законних підстав для її затримання, усвідомлюючи, що ОСОБА_4 разом з іншими двома особами незаконно позбавленні волі, в порушення покладених на нього службових обов’язків, заходів до звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не вжив.

Разом з тим, ОСОБА_2 наказав підлеглому ОСОБА_9 передати затриманих до правоохоронних органів, не зазначивши строк і механізм виконання наказу та в порушення покладених на нього службових обов’язків, стан та порядок його виконання не контролював. Внаслідок такої бездіяльності ОСОБА_2 затримані продовжували перебувати в неволі.

В той же день, після 19 годин, більш точний час не встановлений, ОСОБА_2 знову прибув до місця утримання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та побачивши, що вказані особи і надалі незаконно позбавленні волі у порушення своїх службових обов’язків наказ про звільнення вказаних осіб не віддав, заходів для виконання свого наказу про доставляння незаконно затриманих цивільних осіб, до правоохоронних органів, не вживав.

30 серпня 2014 року, за невстановлених обставин, в першій половині дня, невстановлені військовослужбовці роти охорони військової частини В5509 доставили ОСОБА_4 до приміщення Дзержинського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, таким чином звільнивши останню.

31 серпня 2014 року в першій половині дня, більш точний час не встановлений, на території Посту № 2 ОСОБА_2 опитав ОСОБА_3 з приводу водіння ним автомобільного транспорту у нетверезому стані, після чого у другій половині дня за наказом ОСОБА_2 невстановленими військовослужбовцями ОСОБА_3 був доставлений за територію посту № 2 на околицю с. Кірове Дзержинської міської ради (на теперішній час Торецької міської ради) Донецької області, де останнього звільнили з незаконного утримання.

Надалі, 04 вересня 2014 року невстановлені слідством військовослужбовці за невстановлених обставин, звільнили ОСОБА_5 з ґрунтової ями Посту №2.

Внаслідок протиправної бездіяльності командира роти охорони військової частини В5509 капітана ОСОБА_2, громадянка ОСОБА_4 була незаконно позбавлена волі упродовж доби, тобто з 29 серпня 2014 року до 30 серпня 2014 року, громадянин ОСОБА_3 – з 29 серпня 2014 року до 31 серпня 2014 року, громадянин ОСОБА_5 – з 29 серпня 2014 року по 4 вересня 2014 року, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом їх правам та інтересам закріпленим в Конституції України, зокрема праву на свободу, а також заподіяло істотну шкоду державі, яка виразилася у підриві авторитету та престижу органів державної влади.

Крім того, наказом командира військової частини В5509 № 150 від 01.11.2014 ОСОБА_2 призначений на посаду командира мотопіхотної роти даної частини та згідно наказу Міністра оборони України від 3.11.2014 № 663 останньому присвоєно військове звання «майор».

Проте, в порушення Конституції України та статутних вимог, передбачених п.п. 22,24 Статуту внутрішньої служби, майор військової частини В5509 ОСОБА_2 діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 3 грудня 2014 року протиправно шляхом застосування фізичного впливу заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження громадянину ОСОБА_10 за наступних обставин.

Близько 18 години 3 грудня 2014 року поблизу будинку № 2 по вул. Новій у с. Кірове Дзержинської міської ради Донецької області, між ОСОБА_11 та її співмешканцем ОСОБА_12 виник побутовий конфлікт, у ході якого останній відібрав у ОСОБА_11 мобільний телефон, а також ключі від квартири, де вони спільно проживали, після чого залишив місце конфлікту.

Через деякий час знаходячись поблизу вищевказаного будинку ОСОБА_11 познайомилася з 4 невстановленими слідством особами, яким вона розповіла про конфлікт з ОСОБА_12, у зв’язку з чим вона не в змозі потрапити додому.

У подальшому один з цих осіб у ході телефонної розмови зі своїм знайомим майором ОСОБА_2 повідомив останньому про цей факт.

Близько 21 години 3 грудня 2014 року командир мотопіхотної роти військової частини В5509 майор ОСОБА_2, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, на легковому автомобілі Audi, темного кольору, прибув до будинку № 2 по вул. Новій у с. Кірове Дзержинської (Торецької) міської ради Донецької області, де біля першого під’їзду побачив ОСОБА_11, у якої він з’ясував обставини конфлікту з ОСОБА_12, а також дізнався про можливе місцезнаходження останнього у громадянина ОСОБА_13, який проживає у цьому ж будинку, в кв. № 3.

Відразу після цього, ОСОБА_2 дістав з вказаного транспортного засобу штатну стрілецьку зброю – пістолет АПС, спільно з ОСОБА_11 зайшов до будинку та піднявся до вказаної квартири.

У подальшому, оскільки двері до даного житлового приміщення були не замкнені, ОСОБА_2 разом із ОСОБА_11 увійшов до квартири ОСОБА_10 та, побачивши його відпочиваючим на дивані, розбудив останнього.

Тоді ж, не отримавши чіткої відповіді від ОСОБА_10 щодо місцезнаходження ОСОБА_12, у ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник злочинний умисел спричинити ОСОБА_14 тяжкі тілесні ушкодження та з метою виключення можливих свідків вчинення вказаного злочину він наказав ОСОБА_11 залишити квартиру, що останньою зроблено.

Відразу після цього, близько 21 год. 10 хв. 3 грудня 2014 року майор ОСОБА_2, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_1 міської ради Донецької області, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до охоронюваних законом цінностей життя та здоров'я людини, схопив лівою рукою ОСОБА_10 за одяг, а правою, в якій тримав пістолет, наніс не менше одного сильного удару в праву лобно-скроневу ділянку голови потерпілого, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження у виді перелому кісток основи черепу в області передньої черепної ямки з переходом на задню стінку лівої верхньощелепної пазухи та забій м’яких тканин голови, які є небезпечними для життя в момент заподіяння.

Внаслідок заподіяної травми ОСОБА_10 втратив свідомість та впав, вдарившись потиличною ділянкою голови об тупий предмет із необмеженою поверхнею, отримавши тілесні ушкодження у вигляді перелому потиличної кістки з переходом на кістки основи черепу, вогнищевого забою речовини лобних та скроневих долів головного мозку, які є небезпечними для життя та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

В результаті отриманих тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 розвинулися розлади особистості та поведінки органічного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом, тобто дії ОСОБА_2 спричинили психічну хворобу ОСОБА_10

Відразу після цього, майор ОСОБА_2 продовжив пошуки ОСОБА_12 у зазначеному будинку, однак, не знайшовши останнього, залишив місце події.

При цьому, про застосування фізичної сили та поранення ОСОБА_10 ОСОБА_2 ні своєму безпосередньому командирові (начальникові), ні відповідному прокурору та начальнику органу управління ВСП ЗС України в гарнізоні не доповів.

Відповідно до наказу командира військової частини В5509 № 34 від 01.02.2015 ОСОБА_2 призначений на посаду заступника командира даної частини.

Діючи в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 22 Статуту внутрішньої служби, ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту майор ОСОБА_2 будучи достеменно обізнаним із положенням даних нормативно – правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи протиправно, усупереч їх вимог, з мотивів явної неповаги до суспільства та із використанням вогнепальної зброї грубо порушив громадський порядок, що супроводжувалось особливою зухвалістю, за нижче наведених обставин.

Близько 21 год. 29 серпня 2015 року військовослужбовець військової частини В5509 майор ОСОБА_2 маючи при собі ввірену йому вогнепальну зброю – пістолет АПС ОХ 751, споряджений бойовими набоями, перебував на території домоволодіння громадянина ОСОБА_15 за адресою: Донецька обл., м. Артемове Дзержинської (в теперішній час Торецької) міської ради, вул. Дзержинського, 16/1, де вживав з останнім та спільно з громадянином ОСОБА_16 спиртні напої.

Тоді ж, поблизу будинку ОСОБА_15 на автомобілі «Ніссан Терано-2» з номерним знаком КС 04046 проїжджали військовослужбовці військової частини - польова пошта В2304 (17 ОМПб) старші солдати ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які за наведених обставин здійснювали патрулювання тилових позицій свого підрозділу.

У цей же час, ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, побачивши вказаний військовий автомобіль, бажаючи самоствердитись та продемонструвати перед громадянами ОСОБА_15 та ОСОБА_16 свою мниму особисту значимість та перевагу, діючи в порушення визначених Статутами Збройних Сил України підстав застосування зброї, дістав ввірену йому автоматичну вогнепальну зброю – пістолет АПС ОХ 751, споряджений бойовими набоями, підійшов до воріт та знаходячись у громадському місці – поблизу будинку № 16/1 на вулиці Дзержинського у м. Артемове Дзержинської (Торецької) міської ради Донецької області, де діючи безпідставно, умисно, з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи правила співжиття, взаємоповаги та засади моральності, супроводжуючи свою діяльність особливою зухвалістю, демонструючи вогнепальну зброю, яку тримав у правій руці, здійснив один неприцільний постріл в повітря з вказаного пістолета.

Почувши постріл, патрульні військовослужбовці військової частини – польова пошта В2304 (далі військова частина В2304) ОСОБА_17 та ОСОБА_18 зупинились на проїжджій частині напроти будинку № 10 по вул. Першотравневій у м. Артемове та вийшли із нього для з’ясування обставин порушення громадського спокою.

Далі майор ОСОБА_2 підійшов до військовослужбовців ОСОБА_17 і ОСОБА_18 та будучи з ними раніше не знайомим, за відсутності будь-яких протиправних дій з їх сторони, та з надуманих підстав, виражаючись на адресу останніх нецензурною лексикою, наказав їм залишити даний населений пункт, що вказані особи виконати відмовилися.

Відразу після цього, приблизно о 21 год. 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, продовжуючи протиправність своїх умисних дій, з хуліганських мотивів, прагнучи протиставити себе суспільству та продемонструвати зневагу до оточуючих, зневажливо ставлячись до громадського порядку та існуючих у суспільстві правил поведінки і моральності, грубо порушуючи громадський порядок, із особливою зухвалістю, безпричинно, не маючи реальних приводів та підстав використання ввіреної зброї, із застосуванням вогнепальної зброї - пістолету АПС ОХ 751 здійснив не менше семи прицільних пострілів по правому та лівому заднім колесам автомобіля марки «Ніссан Терано-2», на якому прибули ОСОБА_17 та ОСОБА_18, пошкодивши їх, чим заподіяв матеріальні збитки військовій частині В2304 на загальну суму 2 042,50 грн., створивши реальну загрозу для життя та здоров’я ОСОБА_17 і ОСОБА_18, а також порушив відпочинок громадян ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які проживають за адресою: м. Артемове (з 2016 року - м. Залізне) Дзержинської (Торецької) міської ради Донецької області по вул. Першотравнева будинок №10.

Відразу після цього, хуліганські дії ОСОБА_2 були припинені третіми особами.

Вилучений у ОСОБА_2 пістолет АПС серії ОХ 751 є нарізною вогнепальною зброєю, з якого були відстріляні 7 гільз, виявлені 30.08.2015 під час огляду місця події.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить призначити додаткову комісійну судово-медичну експертизу проведення якої доручити експертам Хмельницького обласного бюро СМЕ. Призначити судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_16 проведення якої доручити експертам Донецького обласного бюро СМЕ. Скасувати вирок суду першої інстанції та винести ухвалу про закриття справи за п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 426, ч.1 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України. Повернути ОСОБА_2 відеокамеру SONY HDR-CX240. Вказує на те, що обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин, що протирічить доказам, а обвинувачення містить скорочений виклад фактичних обставин, що не відповідає реальним подіям і зібраним під час судового слідства доказам, діяння не містять складу кримінального правопорушення, а кримінальне провадження ґрунтується на недопустимих доказах.

Заслухавши суддю-доповідача, промови учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів провадження та вироку, висновки суду першої інстанції по винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджується наявними у матеріалах провадження доказами.

Проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку у вироку, суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_2 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 426, ч.1 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України та відповідно кваліфікував його дії.

Колегія суддів зазначає, що хоча обвинувачений не визнав вини в скоєних ним злочинах, однак перевіривши матеріали кримінального провадження колегією суддів встановлено, що вина обвинуваченого в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 426 КК України повністю підтверджується доказами, які містяться в матеріалах провадження, а саме:

- поясненнями потерпілої ОСОБА_4 з яких вбачається, що 29.08.2014 року після того, як їх затримали військові, їм зв’язали руки, наділи чорні пакети на голову та привезли до невідомого їй місця, там наказали спуститися до ями. Через годину-дві прийшов Петрович, він так представився, зняв з її голови пакет та став допитувати про осіб, причетних до ДНР. Одному з солдат він наказав вдарити її прикладом між лопаток, щоб вона швидше згадувала. Петрович все це знімав на відеокамеру чорного кольору, в цей час вона його добре бачила, тому й запам’ятала в обличчя. На прохання відпустити додому, він її попередив, що вона може звідти ніколи не вийти. Для військових Петрович був старшим, вони називали його «батя». Наступного дня приблизно о 09.00 годині її забрали від хлопців і повели по ґрунтовій дорозі, з рук зняли скотч та зав’язали шнурком, посадили до автомобіля і привезли до якоїсь будівлі, шнурівку та пакет з голови зняли. Підійшовши до вікна, вона зрозуміла що знаходиться в міліції. В міліції знов опитали з приводу ДНР, показали фото, сказали, що її привезли з «передовій», потім відпустили додому. Вона зрозуміла, що військовим була потрібна машина, тому їх і затримали.

- поясненнями потерпілого ОСОБА_3 з яких вбачається, що 29.08.2014 року після того, як їх затримали військові, їм зв’язали руки, наділи чорні пакети на голову та привезли до невідомого йому місця, там наказали спуститися до ями, також повідомили, що необхідно чекати приїзду Петровича, який у всьому розбереться. Через деякий час він чув, що ОСОБА_4 допитували про ДНР, приподнявши мішок головою об землю та через щілину побачив ОСОБА_2, який знімав на камеру ОСОБА_4. Петрович підходив та відходив, військові його боялися. ОСОБА_4 просилася, щоб її відпустили, але ОСОБА_2 наказав, щоб вони сиділи в ямі. Наступного дня вранці ОСОБА_4 відвезли до міліції, а його з ОСОБА_5 змусили копати окопи, тримали 3 дні, ОСОБА_5 залишили ще. До нього підійшов Петрович і спитав, чого він п’яним за руль сідає та чи били його солдати. На його негативну відповідь, сказав, що шкода, треба було б. Його відвезли до гаражів та відпустили, бо його розшукував батько. Автомобіль повернули через тиждень. ОСОБА_5 був побитий, його викинули в посадку через 3 дні.

- поясненнями свідка ОСОБА_7 з яких вбачається, що серпні 2014 року в м. Дзержинську в білій «шестерке» було троє п`яних людей, які ледве не збили військовослужбовця, що був разом з ним. Вони їх догнали, затримали в районі центрального ринку, поїхали до ДАІ, де на господаря машини склали протокол. Він зателефонував командиру Петровичу, попередив, що вони затримуються, пояснив ситуацію. Останній наказав повертатися на блокпост в с. Шуми, де розберуться. Мішки людям на голову не одягали, руки, не зв’язували. Коли привезли людей на блокпост, куди їх повели та де розмістили йому не відомо. Петрович на блокпост приїхав пізніше. Свідку відомо, що жінку забрали на 2-3-й день, хлопця водія не бачив, третій пасажир перебував на посту з лопатою. Пояснив, що старший по всіх блокпостах роти був Петрович, залишали блокпост лише з дозволу Петровича. Автомобіль, на якому вони привезли людей стояв біля блокпосту, він їздив на ньому один раз до лікаря. Людей не залишили в міліції, а повезли на блокпост, тому що так наказав Петрович, з ним ніхто ніколи не сперечався.

- поясненнями свідка ОСОБА_8 з яких вбачається, що влітку 2014 року був в м. Дзержинську, ніс службу на 2 блокпості, старшим на якому був ОСОБА_9. ОСОБА_2 був ротним, командиром для нього і ОСОБА_9. Того дня в м. Дзержинську вони були разом з ОСОБА_7. В автомобілі «Жигулі» темно-бежевого кольору побачили троє п’яних. Олексій запропонував відвезти їх до міліції. Людей відвезли до міліції і склали протокол, потім повезли на блокпост.

- поясненнями свідка ОСОБА_9 з яких вбачається, що в серпні 2014 року біля магазину «Орбіта» він зустрів своїх солдат ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які в Дзержинську, затримали машину з людьми. Він сказав солдатам, щоб відвезли людей до міськвідділу і поверталися на «точку». Коли повернувся на блокпост, машина, жінка та двоє чоловіків, були вже там. Люди сиділи в ямі. Він зателефонував ОСОБА_2, останній сказав викликати «соколят», щоб забрали людей. ОСОБА_2 був його начальником. ОСОБА_7 -підлеглим. Пам’ятає, що жінку забрали ввечері, чоловіки залишилися ще на день. Двоє військових, які чергували на блокпосту, охороняли їх. Такий наказ віддав він, щоб до приїзду «соколят» люди не ходили по блокпосту. Не відпустив людей, тому що мав передати їх «соколятам». ОСОБА_2 людей бачив, спілкувався з ними чи ні, не пам`ятає. Якби ОСОБА_2 наказав йому відпустити людей, він би зробив це. Про затримання ОСОБА_7 людей ОСОБА_2 узнав від нього.

- поясненнями свідка ОСОБА_21 з яких вбачається, що в серпні 2014 року на блокпості бачив доставлених 2 чоловіків та жінку, біля посту стояла машина «шестерка» бежевого кольору. Через добу жінку забрала міліція, через 2 дні батьки приїхали за одним з чоловіків, машину також віддали. Другий чоловік намагався втекти, у нього, мабуть, почалися проблеми з головою через те, що він пив. Пересувалися по блокпосту люди під конвоєм, на вечір бувало зв’язували руки, їх кормили, давали цигарки. ОСОБА_2 був ротним командиром, ОСОБА_9 - заступник. На охорону людей прямого наказу від ОСОБА_2 не було, це були звичайні обов’язки чергового. Наказ охороняти людей передали по зміні. Без наказу ОСОБА_2 на блокпості нічого не вирішувалося. Він не бачив, щоб ОСОБА_2 підходив до ями, але знає, що на блокпості він був в той день, бо бачив його машину. Один з чоловіків хотів втекти, у нього була «біла гарячка», його наздогнали, посадили назад в яму. Петрович знав про це. Наказав, щоб слідкували пильніше і зв’язали йому ноги. Цього чоловіка протримали ще 2-3 дні, вивезли за блокпост і відпустили. Хто і чому привіз людей на блокпост не знає.

Також вина обвинуваченого ОСОБА_2 підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_6 з яких вбачається, що потерпілі були доставлені військовими на блокпост, головний по якому є ОСОБА_2 та утримувались там проти їх волі тривалий час, про що ОСОБА_2 весь час знав.

Крім того, винність обвинуваченого підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні письмових доказів, які повністю викривають протиправні дії ОСОБА_2, що виразились в умисному невиконанні військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, що заподіяло істотну шкоду.

З аналізу зазначених доказів вбачається, що обвинуваченому було відомо, що потерпілі були доставлені його підлеглими на блокпост та в подальшому там утримувалися за відсутності законних підстав. Перешкод у звільненні цивільних осіб, наданні їм можливості самостійно покинути блокпост у ОСОБА_2 не було. Колегія суддів зазначає, що доля утримуваних осіб залежала від рішення та наказів ОСОБА_2, що повністю підтверджується матеріалами провадження, оскільки роль та авторитет обвинуваченого у підлеглих не викликає сумнівів. Більш того, на час скоєння злочину було відсутнє будь-яке процесуальне рішення начальника Головного управління (управління) Служби безпеки України або начальника Головного управління (управління) Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, у відповідній області, містах Києві та Севастополі, яке погоджено з прокурором, або ухвали слідчого судді, суду про затримання ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Колегія суддів вважає, що в апеляційної скарги не наведено переконливих доводів яки б спростовували висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини обвинуваченого в скоєнні злочину передбаченого ст. 426 ч.1 КК України.

Що стосується доводів захисника щодо недоведеності злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України то вина обвинуваченого в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України повністю підтверджується доказами, які містяться в матеріалах провадження, а саме:

- поясненнями потерпілої ОСОБА_27 з яких вбачається, що ОСОБА_10 її рідний брат. 04.12.2014 вона попросила сина піти провідати брата. Син знайшов його побитим в квартирі. В лікарні, днів зо три, ОСОБА_10 прийшов до тями, він нікого не впізнавав, на запитання пояснив, що його побив військовий. Стан здоров’я ОСОБА_10 після травми важкий, він лікується періодично в психіатричній лікарні, проживає на даний час з нею, оскільки потребує стороннього догляду. Сусіди також їй підтвердили, що ОСОБА_10 побив військовий.

- поясненнями свідка ОСОБА_28 з яких вбачається, що приблизно два роки тому, почув у під`їзді шум та крики. Проживає він на другому поверсі 5-поверхового будинку, з вікна побачив машину. Шум у під`їзді тривав, тому він глянув у вічко дверей і побачив чоловіка міцної статури у білій куртці, який спускався сходами. Він вийшов з квартири, та спустився вниз, в цей час від під’їзду від’їжджала темна іномарка. Біля під’їзду стояв сусід ОСОБА_29. Хвилин через 20 він та ОСОБА_29 зайшли в під`їзд. Побачив, що з під сходів піднявся та попрямував на поверх сусід на прізвисько Пушкін, який мешкав в квартирі №3. Він звернув увагу, що у Пушкіна на голові була кров, піднімаючись сходами, той тримався за поручень та стогнав. Слідів крові на сходах не бачив, було темно. Пізніше від ОСОБА_29 дізнався, що Пушкіна побив чоловік, який приїздив на іномарці.

- поясненнями свідка ОСОБА_29 з яких вбачається, що близько двох років тому, повертаючись з магазину додому в під`їзді почув стук на 2 поверсі, піднявся туди і побачив мешканку ОСОБА_11. Біля неї стояв обвинувачений, одягнений в білу куртку і камуфльовану форму та стукав в двері квартири на 2 поверсі, в руках у військового був пістолет, рукояткою якого він стукав в двері. Він спустився назад, до під’їзду вийшов сусід ОСОБА_28. Хвилин через 5 вийшов ОСОБА_2, сів в машину і поїхав. З ОСОБА_28 вони зайшли до під`їзду, було темно. Перший поверх нежилий, під сходами є ніша, з неї почувся шорах та з ніші вилазив сусід ОСОБА_10. Вони запитали, що він там робить, останній нічого не відповів, почав підніматися сходами, йшов потихеньку сам. Коли вийшов на світло, побачив в нього на потилиці кров.

- поясненнями свідка ОСОБА_30 з яких вбачається, що взимку 2014 року до нього на роботу прийшов знайомий та повідомив, що його дядько ОСОБА_10 дуже побитий. Він прийшов до місця мешкання та побачив, що той лежав весь опухлий, голова та подушка в крові. Пізніше в лікарні, коли ОСОБА_10 прийшов до тями, він конкретно нічого не пам’ятав, лише сказав, що були люди в військовій формі.

- поясненнями свідка ОСОБА_11 з яких вбачається, що 03.12.2014 вона посварилась зі своїм співмешканцем ОСОБА_12, він забрав в неї ключі та телефон. Біля під’їзду незнайомі молоді люди запропонували звернутися за допомогою до української армії. На їх телефонний дзвінок, приїхав обвинувачений, якого вона раніше не знала, на автомобілі ОСОБА_30 темного кольору, в камуфльованому одязі і в світлій куртці. Вона йому поскаржилася на конфлікт з співмешканцем, що залишилася без ключів, телефону, на вулиці. Військовий з під водійського сидіння витягнув пістолет. Вона це побачила, оскільки при відкритті дверей машини, загорілося світло. Разом вони піднялись на другий поверх, де проживає ОСОБА_10 на прізвисько «Пушкін». Військовий зі значною силою пістолетом стукнул в двері, двері були відкриті, вони зайшли до квартири, де на дивані лежав п’яний ОСОБА_10. Вона начала запитувати в ОСОБА_10, де ОСОБА_12, однак він відповідав щось невиразне. Тоді військовий чоловік приподняв ОСОБА_10 за одежу, а їй сказав вийти. Перебуваючи біля квартири свідок почула звуки характерні на звуки при заподіянні ударів. Свідок вже сама перелякалась через те, що відбувалось, оскільки вона просила допомоги, але не просила нікого бити. Після чого обвинувачений вийшов з квартири, вони піднялись в квартиру на поверх вище, він знову гучно постукав в двері. В цей час на сходи вийшов сусід ОСОБА_23, оскільки почув шум, на що обвинувачений йому відповів: «не твоя справа». В квартирі на третьому поверсі ОСОБА_12 також не було, військовий сказав, що йому тут більше не має чого робити. Спускаючись вниз, під сходами на першому поверсі вона побачила ОСОБА_10, який лежав в крові.

- протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.05.2015, під час якого свідок ОСОБА_11 впізнала особу на фото під №2 за рисами обличчя (згідно довідки до протоколу – ОСОБА_2 «Петрович»), як чоловіка, який 03.12.2014 спричинив тілесні ушкодження її сусіду ОСОБА_10.

- протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.10.2015, під час якого свідок ОСОБА_29 впізнав особу на фото під №4 за ознаками зовнішності, приблизно 40 років, плотної тілобудови, коротко підстриженого з чорним волоссям, з щетиною (згідно довідки до протоколу – ОСОБА_2П.), як чоловіка, якого він бачив в першому під’їзді будинку №2 по вул. Нова с. Кірове м. Дзержинська 03.12.2014 зі зброєю в руках.

Крім того, винність обвинуваченого підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні письмових доказів, а саме висновки судово-медичних експертиз які повністю викривають протиправні дії ОСОБА_2, що виразились як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння та таке, що спричинило психічну хворобу.

З аналізу приведених доказів колегія суддів приходить до того, що протиправні дії ОСОБА_2 повністю доведені, оскільки з них вбачається, що останній 03.12.2014 року приїхав за адресою: місто Дзержинськ, с. Кірове, вул. Нова, 2 з метою вирішення конфлікту ОСОБА_11. В ході вирішення якого тримаючи в руках зброю вдарив ОСОБА_31.

Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції надав належну правову оцінку усім подіям, а також і доводам, які зазначені в апеляційній скарзі в тому числі звернув увагу на те, що під час скоєння злочину, та після того як свідок ОСОБА_11 та обвинувачений піднялись на поверх вище пройшов короткий проміжок часу, та крім них на місті скоєння злочину ні кого не будо.

На думку колегії суддів суд першої інстанції належним чином встановив існування обставин злочину, доказі на яки послався суд були перевірені, та визнані такими, що отримані у порядку встановленому кримінальним законом, тобто відповідають вимогам ст.. ст.. 85,86 КК України. Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги в цієї частини не є слушними.

Вина ОСОБА_2 в скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України повністю підтверджується доказами, які містяться в матеріалах провадження, а саме:

- поясненнями потерпілого ОСОБА_18 з яких вбачається, що 28-29 серпня 2015 року він виїхав на патрулювання бойових позиції батальйону з ОСОБА_17 в бік шахти «Південна». На зворотному шляху, заїхавши в провулок, побачили скупчення автомобілів, а серед них - автомобіль ОСОБА_2, а саме чорний позашляховик, на якому в якості номерного знаку був характерний надпис «ПЕТРОВИЧ». Виїхавши за поворот, почули постріли, у зв’язку з чим зупинилися, вийшли з автомобіля та побачили наближення двох людей. В одному впізнали ОСОБА_2, який підійшов, тримаючи в руках пістолет. На його запитання відповіли, що вони військовослужбовці 17 батальйону, виконують задачі з патрулювання. На ці слова ОСОБА_2 грубо висловившись, по характерним ознакам, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, сказав, що це його територія та їздити тут не треба. ОСОБА_2 висловлювався нецензурною лайкою, підійшов до машини і прострелив заднє колесо. Обійшовши машину, зробив ще 4-5 пострілів в інше заднє колесо, сказав, щоб вони їхали і попрямував в бік будинку. Про інцидент вони зразу доповіли керівництву батальйону та отримали вказівку чекати на місці. Через 30 хвилин на місце прибув заступник командира батальйону ОСОБА_32, міліція та представники ВСП. В цей момент з двору будинку вийшов ОСОБА_2 з ще одним чоловіком, який був в цивільному одязі, а підійшовши, представився співробітником СБУ. Капітан ОСОБА_32 забрав у ОСОБА_2 зброю, що поклав на капот автомобіля, після чого його передали працівникам поліції.

- поясненнями свідка ОСОБА_16 з яких вбачається, що в кінці серпня 2015 року, він, ОСОБА_2 та співробітник Київського управління СБУ з позивним «Гром» відпочивали в будинку ОСОБА_15, вживали спиртне. Поруч з будинком проїжджала машина позашляховик, ОСОБА_2, ставши на лавку, визначив машину, як автомобіль 17 батальйону та вистрілив. Свої дії пояснив тим, що, на його думку, розвідка 17 батальйону приїхала перевірити наявність «фішок»- постів військових, які могли перешкоджати 17 батальйону провозити контрабанду через лінію розмежування. Машина зупинилася, ОСОБА_2 вийшов з двору, підійшов до машини і вистрілив по колесах. З автомобілю вийшли 2-3 військових про щось розмовляли з ОСОБА_2, розмови він не чув, оскільки перебував на відстані приблизно 50 метрів. Вони разом з ОСОБА_2 повернулися до будинку. Приблизно за годину, він проводжав ОСОБА_2 до машини, коли почалася стрілянина. Вискочили 4-5 військових, які за його припущенням сиділи за кущами, і почали наносити їм тілесні ушкодження, били автоматами, в тому числі по спині, від удару він впав.

- поясненнями свідка ОСОБА_33 з яких вбачається, що в 2015 році його підлеглим в м. Дзержинську поблизу шахти «Південна» ОСОБА_2 були прострілені колеса службового автомобіля «Ніссан Терано». Відразу як це сталося, йому повідомив про це по телефону розвідник ОСОБА_17, причини з’ясовані не були. Він доручив розібратися за даним фактом ОСОБА_32. Згідно наказу, ОСОБА_17 і ОСОБА_18 здійснювали патрулювання тилу, тому що в той час обстріли велися як спереду, так із тилу. Наступного дня ОСОБА_2 зателефонував йому і сказав, що спричинену шкоду компенсує.

- поясненнями свідка ОСОБА_34 з яких вбачається, що 29.08.2015 року йому, як військовому коменданту м. Дзержинська, зателефонував командир 17 батальйону, полковник ОСОБА_33 і повідомив, що автомобіль його підрозділу «Ніссан Терано» під час патрулювання м. Артемове м. Дзержинська був обстріляний ОСОБА_2. Виїхавши на місце побачив, що автомобіль «Тойота Прадо» ОСОБА_2 був заблокований військовослужбовцями 17 батальйону. ОСОБА_2 при цьому поводив себе агресивно, від нього відчувався запах алкоголю, на капоті автомобіля лежав пістолет Стєчкіна, який належав ОСОБА_2. У автомобіля «Ніссан Терано» були спущені шини, на дорозі лежали гільзи. Військові тримали ОСОБА_2 за руки, щоб він не зміг дотягнутися до пістолету. Причин, за яких останній стріляв, а також з приводу побиття співробітника СБУ йому нічого не відомо.

- поясненнями свідка ОСОБА_32 з яких вбачається, що в 2015 році до нього зателефонував командир батальйону ОСОБА_33 та повідомив, що розвідники ОСОБА_17 і ОСОБА_18, які здійснювали патрулювання, не можуть до нього додзвонитися, останні повідомили, що ОСОБА_2 прострелив колеса їх автомобіля. Він виїхав на місце події, де вже була міліція та ВСП. По прибуттю побачив, що розвідники стояли позаду ОСОБА_2 та ще одного чоловіка з СБУ з позивним «Омега», руки яких були підняті вгору на дах автомобіля. ОСОБА_2 та «Омега» сварилися, були напідпитку, фізичної сили до них не застосовувалося, слідів побоїв на них не було. Забрав у ОСОБА_2 пістолет АПС з 2 магазинами, що поклав на капот чорного Лендровера Тойота. Зазначив, що розвідники на автомобілі «Ніссан Терано-2» патрулювали місцевість, що за розпорядженням командира бригади входила до зони саме повноважень 17 батальйону. Задачу на патрулювання розвідникам спільно з ВСП та міліцією ставив командир батальйону. ОСОБА_2 до розвідки відношення не мав. Від підлеглих він знає, що попереджуючими пострілами вгору ОСОБА_17 намагався приборкати поведінку ОСОБА_2.

Крім того, винність ОСОБА_2 підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні письмових доказів, які повністю викривають протиправні дії останнього, що виразились як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї.

З аналізу приведених доказів колегія суддів приходить до того, що протиправні дії ОСОБА_2 повністю доведені за наступних обставин.

Ознакою об'єктивної сторони хуліганства є діяння, що стають такими з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення. Кримінальне караним є саме очевидне для винного грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення прав та законних інтересів осіб, тощо. Особа, яка вчиняє хуліганські дії, грубо нехтує правилами поведінки в суспільстві.

З вищезазначених доказів вбачається, що ОСОБА_2 безпричинно спровокував конфлікт з військовослужбовцями 17 батальйону, а саме, в громадському місці, на вулиці, ввечері, відкрив стрільбу з вогнепальної зброї. Зазначені дії обвинуваченого були зумовлені його прагненням продемонструвати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Так, ОСОБА_2 проігнорував спокій громадян, які проживають поруч, їх страх обстрілів через ситуацію в місті Дзержинську, що перебуває на лінії розмежування. Крім того, дії ОСОБА_2 перешкодили здійсненню обов’язків з патрулювання міста потерпілими ОСОБА_17 та ОСОБА_18 через простріл з пістолету АПС коліс автомобіля та спричинення шкоди, що саме і є ознакою особливої зухвалості. Разом з цим, застосування вогнепальної зброї в даному випадку створило реальну загрозу життю і здоров’ю ОСОБА_17 та ОСОБА_18.

Доводи захисника ОСОБА_1 про те, що докази, які зібрані по кримінальному провадженню, являються недопустимими, оскільки зібрані з грубим порушенням норм КПК України, являються надуманими, з таких підстав.

Згідно ст. 84 КПК України - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 85 КПК України - належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що письмові докази по справі складені відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, істотних порушень норм КПК, інших законів, Конституції України при складанні вказаних письмових доказів, які б могли вплинути на їх допустимість та належність, не встановлено.

Досліджені судом першої інстанції письмові докази є такими, що обґрунтовують дії працівників правоохоронних органів під час проведення досудового розслідування та у сукупності з іншими письмовими та речовими доказами доводять вину обвинуваченого, тому у суду не має підстав для визнання недопустимими частини доказів, які зазначені в апеляційній скарзі захисника, оскільки судом першої інстанції дана належна правова оцінка доказів, та прийнято до уваги належні докази, а неналежні відкинуто, що вбачається з вироку суду.

Доводи сторони захисту про необхідність призначення додаткових експертиз колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню оскільки як під час досудового слідства так і під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції були проведені всі необхідні експертизи, а також за клопотанням сторони захисту і додаткові. Дані наведені в експертизах у колегії суддів сумнівів не викликають та є обґрунтованими.

Твердження захисника ОСОБА_1 про необхідність скасування ухвали підготовчого судового засідання Дзержинського міського суду Донецької області від 17 червня 2016 року, якою відмовлено у задоволенні його скарги на дії слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора військової прокуратури сил АТО являються такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2018 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження в даній частині апеляційних вимог, оскільки дане не підлягає оскарженню.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2, судом першої інстанції правильно враховано ступінь тяжкості вчинених останнім злочинів, особу обвинуваченого та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, та призначено необхідне і достатнє покарання передбачене санкціями інкримінованих статей.

У зв’язку з вищезазначеним, колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування вироку суду першої інстанції, так як він являється справедливим, законним та обґрунтованим, суттєвих порушень кримінального процесуального закону не виявлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 20 листопада 2017 року щодо ОСОБА_2 – залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку в Касаційний кримінальний суд Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

Судді: