Постанова № 73961006, 10.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/217/2018(м)

265/8009/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Єдиний унікальний номер 265/8009/17

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Кочегарової Л.М., Попової С.А.,

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 року, у складі судді Вайновського А.М., повний текст рішення складено 01 лютого 2018 року,

у справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди,

В с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_1, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2017 року в сумі 5739,42 грн., втрати від інфляційних в сумі 803,09 грн., 3% річних від простроченої суми за період в сумі 205,40 грн., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.; вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову зазначила, що на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2013 року позивач та відповідач є власниками квартири за адресою АДРЕСА_1 по ? частині. У спільному користуванні знаходиться 16,3 кв.м. (опалювальна площа: кухня - 8 кв.м., коридор - 5,0 кв.м., санвузол - 3,1 кв.м., вбудована шафа - 0,2 кв.м.). Позивачу у користування виділено кімната 17,2 кв.м. (опалювальна площа), лоджія - 2,1 кв.м., відповідачу - кімната 10,3 кв.м. (опалювальна площа).

Особові рахунки по комунальним послугам не було розподілені, їх оплату в повному обсязі сплачувала позивач. Борг за сплачені комунальні платежі відповідач в добровільному порядку не сплачує, на підставі чого позивач звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг із врахуванням 3 % річних, інфляції та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування заборгованості за комунальні послуги 5739 гривень 42 копійки, інфляційні втрати в сумі 803 гривні 09 копійок, три відсотки річних від суми простроченого зобов`язання в сумі 205 гривень 40 копійок, а разом 6747 гривень 91 копійку.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 960 гривень.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, вирішити питання судових витрат.

Зокрема зазначає, що право звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по квартирній платі та платі за комунальні послуги мають виключно комунальні служби. У відповідача відсутні невиконані зобов'язання перед комунальними службами, усі платежі внесені своєчасно.

У позивача відсутні підстави бути кредитором, оскільки цивільних відносин, обов'язків між сторонами не існує.

Сторони спільно сплачували квитанції та за спільною домовленістю відповідач доручив відповідачу оплату його коштів.

В квитанціях, які позивач надала в обґрунтування позову, платником зазначено ОСОБА_1, що підтверджує, що відповідач є платником та саме він переказав готівку за комунальні послуги, позивач лише допомагала йому у виконанні оплати.

Судом першої інстанції порушено спеціальну позовну давність в один рік при задоволенні позову в частині стягнення трьох відсотків річних та не прийнято до уваги введений мораторій на нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги.

Позивачем не подано доказів про наявність у відповідача боргу, оскільки копії квитанцій свідчать про своєчасну оплату житлово-комунальних послуг та відсутність боргу.

Позивачем у встановлений строк до розгляду справи по суті не надано відповідачу копії відповіді на відзив, який було прийнято судом поза встановленого строку, чим було порушено право відповідача на подачу заперечень.

Суд постановив виплатити на користь позивача суму за неодержані відповідачем та не нараховані до сплати комунальним підприємством комунальні послуги, оскільки відповідно до довідки КП «Комунальник» відповідач не повинен сплачувати за вивезення ТПВ.

Відповідно на вказані платежі неправомірно нараховані пеня та 3% річних.

Судом не аргументовано на підставі чого не враховано аргументи відповідача, які наведені у відзиві на позов.

Позивачем не доведено вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та не надано обґрунтування розміру моральної шкоди та причинний зв'язок між хворобою позивача та діями відповідача.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, які просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, заперечення ОСОБА_2, яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди скасуванню з наступних підстав.

На виконання вимог 3 ст. 360 ЦПК України позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Позивач відповідно до вимог ст.ст. 360, 544 ЦК України має право на регрес відповідно до частки співвласника, тобто ? сплачених комунальних послуг. Щодо частини забезпечення доказів погіршення її здоров'я внаслідок суперечок з відповідачем по суті позовної заяви, суду були надані матеріали амбулаторної карти та чеків покупки ліків. Відповідачем не надано доказів щодо сплати комунальних послуг чи відомостей щодо отримання позивачем коштів для оплати комунальних послуг.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що згідно рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 травня 2013 року, яке набрало чинності 24 травня 2013 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 частки за кожним (т.1 а.с.4-5).

У вищевказаній квартирі проживають та зареєстровані позивач по справі - ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.68).

Задовольняючи позов про стягнення коштів в рахунок відшкодування сплати за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині в повному обсязі.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди враховуючи характер, об'єм фізичних та душевних страждань, їх тривалість, а також виходячи з принципу розумності, врівноваженості та справедливості.

З таким висновком апеляційний суд не може погодитись повністю, зокрема в частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За положеннями ст.151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Положеннями ст. ст. 1, 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що індивідуальний споживач це - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги

Індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує (т.1 ст. 319 ЦК України).

Аналіз вказаних норм призводить до висновку, що набуваючи право власності на квартиру або її частину, співвласник/власник набуває також обов'язки щодо утримання цієї квартири або її частини. Одним із таких обов'язків є оплата житлово-комунальних послуг. Такий обов'язок покладається на кожного співвласника квартири, не зважаючи на реалізацію або не реалізацію права користування цим майном.

Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як власники по ? частині квартири мають спільні обов'язки щодо її утримання, зокрема щодо оплати житлово-комунальних послуг пропорційно належних їм частин, тобто по ? частині.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Факт оплати квитанцій безпосередньо позивачем визнається сторонами по справи, а тому на виконання ч. 1 ст. 82 ЦПК України даний факт не підлягає доказуванню.

Відповідач в апеляційній сказі та в суді зазначав, що він передавав грошові кошти позивачу для оплати комунальних послуг та за спірний період ним передано для оплати комунальних послуг 6000 грн., а позивач йому лише допомагала оплатити квитанції.

Між тим, апеляційний суд зауважує, що відповідачем на вимогу ст. 81 ЦПК не надано ні суду першої інстанції ні апеляційному суду належних та допустимих доказів щодо передачі позивачу грошових коштів на оплату житлово-комунальних послуг.

Позивач в апеляційному суді заперечувала факт передачі відповідачем грошей для оплати за житлово-комунальні послуги, пояснив, що останній передавав їй 3000 грн. в рахунок сплати аліментів. Вказана сума аліментів була зарахована державним виконавцем при визначенні суми заборгованості по аліментам, і, оскільки виявилася переплата, відповідач з лютого по травень 2018 року не сплачує аліменти на утримання дитини.

Обставини зарахування переданих відповідачем грошових коштів в сумі 3000 грн. в рахунок сплати аліментів не заперечували в апеляційному суді відповідач та його представник.

Відомостей щодо передачі відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 6000 грн. матеріали справи не містять, доказів з приводу цього відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати комунальних послуг не виконував, а позивач сплачувала комунальні послуги за всіх співвласників та має право на зворотну вимогу оплачених нею житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Апеляційний суд погоджується з розрахунком, наданим позивачем, та приходить до висновку про його відповідність, а тому висновок суду про задоволення вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 5739 грн. 42 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті за комунальні послуги, 803 грн. 09 коп. інфляційних втрат та трьох відсотків річних в сумі 205 грн. 40 коп. є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги, з посиланням на положення ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, ст. 360 ЦК України, в частині виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати за житлово-комунальні послуг перед підприємствами, які надають ці послуги, є необґрунтованими, оскільки позивач сплатила за ці послуги в повному обсязі і заборгованості зі сплати за ці послуги за спірний період не має.

Позивач ОСОБА_2 провела оплату за житлово-комунальні послуги, що складається з: квартплати, теплопостачання, газопостачання, вивезення твердих побутових відходів у повному обсязі, в тому числі сплатив частину цих послуг, яка припадає на відповідача

.

Ті обставини, що відповідно до наданих до матеріалів справи квитанцій, платником виступає відповідач, не свідчить про те, що вони сплачені відповідачем та він поніс витрати.

Сторони в апеляційному суді не заперечували, що у спірний період особові рахунки, відповідно до укладених з відповідачем договорів про надання житлово-комунальних послуг, були відкриті на останнього.

Позивачка також пояснила, що вона в квитанціях на оплату зазначала прізвище, ім'я по батькові відповідача, а не своє, оскільки договори та особові рахунки були відкриті на відповідача. Але вона несла витрати, підписувала квитанції та вони знаходяться у неї на зберіганні.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Оскільки позивач, як солідарний боржник, виконала обов'язок відповідача з оплати за житлово-комунальні послуги за період з 1 грудня 2014 року по 1 листопада 2017 року, та відповідач не виконав вимогу щодо повернення понесених, вона, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, має право на отримання суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Апеляційний суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції положення спеціальної позовної давності в один рік при задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних та не прийняття до уваги введений мораторій на нарахування пені за несвоєчасне внесення платежів за житлово-комунальні послуги, є необґрунтованими.

Вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання позивач не заявляла та судом такі вимоги не розглядалися.

Не можна погодитися і з поясненнями представника відповідача в апеляційному суді щодо розміру відшкодування витрат сплачених на рахунок комунального підприємства «Комунальник» з оплати за вивезення твердих побутових відходів, з посиланням на те, що останнім за заявою відповідача ОСОБА_1 проведено перерахунок та визнано відповідача таким, що тимчасово вибув.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_5, вимоги про стягнення понесених витрат на оплату за вивезення твердих побутових відходів заявлені за період з 01 грудня 2014 року по 31 жовтня 2017 року (т.1 а.с.1-3).

Відповідно до наданих до матеріалів справи квитанцій з оплати за вивезення твердих побутових відходів за вказаний період нарахування та оплата проводилося виходячи з кількості 3-х осіб, у тому числі і з урахуванням відповідача (т.1 а.с.33 - 42).

З наданої до матеріалів справи відповідачем зворотної відомості за період з 01 вересня 2006 року по 30 листопада 2017 року по особовому рахунку НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1, яка складена 06 грудня 2017 року, зазначено, що нарахування за вивезення твердих побутових відходів за період вересня 2006 року по серпень 2017 року проведено виходячи з кількості 3-х осіб, а з вересня 2017 року - з 1 особи (т.1 а.с.103-105).

Оскільки позивачем відповідно до наданих квитанцій проведена оплата за вивезення твердих побутових відходів виходячи з кількості зареєстрованих осіб в квартирі 3-х осіб, а перерахунок з оплати проведено в грудні 2017 року у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 визнано таким, що тимчасово вибув, підстав для зменшення розміру відшкодування понесених позивачем витрат, апеляційний суд не вбачає.

Переглядаючи справу в частині відшкодування витрат понесених на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до положень ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміні рішення в цій частині.

Разом з тим, апеляційний суд не може погодитися з рішенням суду в частині відшкодування моральної шкоди виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що порушення її прав призвело до душевних хвилювань та страждань, відмови в необхідних потребах, вона була змушена вступати в суперечки з відповідачем і доводити йому необхідність оплати комунальних послуг, тому відчувала моральні страждання, внаслідок чого погіршився її стан здоров'я.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд у рішенні не навів обґрунтування в чому полягає моральна шкода та якими саме діями вона була заподіяна позивачу.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснено в п.3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію" , ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права", - при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.1 Постанови).

Отже, законом не передбачено відшкодування моральної шкоди у випадку виконання боржником солідарного обов'язку.

Крім того, на підтвердження заподіяння позивачу з вини відповідача моральної шкоди ОСОБА_2 надано копію амбулаторної карти, з якої вбачається, що остання 30 жовтня 2017 року зверталась до лікаря, який встановив діагноз гіпертонічний криз та призначив лікування.

Між тим, позивачем на виконання вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не доведено причинно-наслідковий зв'язок між погіршенням здоров'я та порушенням прав позивача відповідачем з приводу саме предмета спору, а не з інших підстав.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача пояснила, що між сторонами також виникав спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів на дитину, який перевірявся державним виконавцем, та була визначена переплата по аліментам. З цього приводу позивач нервувала, що не виключає підвищення тиску з цього приводу.

На підставі викладеного та враховуючи відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, та доказів вини відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди, апеляційний суд приходить до висновку про передчасність висновку суду першої інстанції про достатність підстав для стягнення моральної шкоди, у зв'язку з чим в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 640 грн. - за вимоги майнового характеру та 640 грн. - за вимоги немайнового характеру (т.1 а.с. 1, 76).

Відповідач, звертаючись з апеляційною скаргою сплатив судовий збір за вимоги майнового та немайнового характеру у розмірі 1920 грн. (т. 1 а.с.241).

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, це ж рішення в частині відшкодування судового збору підлягає зміні.

Враховуючи, що задоволенню підлягають тільки вимоги майнового характеру, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню у відшкодування судового збору 640 гривень, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору, понесеного у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції - 960 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення в частині стягнення заборгованості за комунальні послуги, інфляційних втрат та три відсотки річних від суми простроченого зобов'язання залишити без змін.

Це ж рішення в частині відшкодування судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судового збору 640 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору, понесеного у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції 960 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 14 травня 2018 року.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.М.Кочегарова

С.А.Попова