Рішення № 73959585, 25.04.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року № 810/1011/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2017 №1401-13.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він займається підприємницькою діяльністю з основним видом діяльності - виробництво меблів та йому на праві власності належить нежитлова будівля площею 1312,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, позивач зауважив, що вказана нежитлова будівля є будівлею промисловості, а тому в розумінні абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" у 2016 році, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на нежитлове приміщення, яке перебуває у власності гр. ОСОБА_1, не поширюються норми, встановлені п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки позивач не є юридичною особою, а тому відсутні будь-які правові підстави для не нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідачем у відзиві не враховано зміст судового рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2009 у справі №5/259-06, яким було встановлено приналежність об'єкта нерухомого майна позивача до будівель промисловості.

Також, у відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що не погоджується з правомірністю нарахування контролюючим органом зазначеної суми податку у 2016 році на підставі рішення Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 02.02.2016 №04-92, оскільки п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

У додаткових письмових поясненнях позивач зазначив, що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є ознаки нерухомості, а не її власника, у зв'язку з чим база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, та призначено судове засідання на 17.04.2018.

У судове засідання учасники справи не з'явились. Разом з цим, через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного письмового провадження. Від представника відповідача надійшла заява про те, що він не заперечує проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець11.09.1998 та перебуває на обліку в Білоцерківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області як платник податків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.12.2009 у справі №5/259-09 визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю з прибудовами (склад цех) під літерою "2-Х" площею 1312,70 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до технічного паспорту вказане нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за своїм призначенням є нежитловою будівлею з прибудовами (склад цех).

Судом встановлено, що державна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний об'єкт нерухомого майно була проведена Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 02.02.2010, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25243375 від 05.02.2010.

З наданих представником позивача під час розгляду справи письмових пояснень вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виробництва меблів.

У травні 2017 року Головним управлінням ДФС у Київській області згідно з п.п.54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2017 №1401-13, згідно з яким позивачу за податковий період 2016 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" у розмірі 18089,01 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що суперечить податковому законодавству, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Пунктом 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Згідно з п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).

Приписами п.п. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, зазначив про те, що нежитлове приміщення, яке належить йому на праві власності, відноситься до будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, з приводу чого суд зазначає таке.

Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Так, відповідно до абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що власники об'єктів нежитлової нерухомості зобов'язані сплачувати податок на нерухоме майно, однак у випадку, якщо такі об'єкти нерухомості належать до будівель промисловості, власники таких об'єктів звільнені від обов'язку сплачувати такий податок.

Суд звертає увагу на те, що норми Податкового кодексу України не містять визначення поняття "будівлі промисловості".

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Як було встановлено судом, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.12.2009 у справі №5/259-09 визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю з прибудовами (склад цех) під літерою "2-Х" площею 1312,70 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до технічного паспорту вказане нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за своїм призначенням є нежитловою будівлею з прибудовами (склад цех).

Судом встановлено, що державна реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний об'єкт нерухомого майно була проведена Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації 02.02.2010, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25243375 від 05.02.2010.

При цьому, з рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2009 у справі №5/259-09 вбачається, що вказана нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці, цільове призначення якої визначено як "землі промисловості".

Крім того, судом враховано, що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Складовою ДК 009:2010 є Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), відповідно до якої процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Тобто, для цілей застосування вимог п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до секцій B, C, D, E та F КВЕД.

Суд зазначає, що основні види діяльності позивача відносяться до секції С "Переробна промисловість".

Таким чином, будівлі позивача є промисловими у розумінні чинного законодавства.

Отже, з огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що нежитлова будівля з прибудовами (склад цех) загальною площею 1312,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за своїми характеристиками та цільовим використанням має ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України вона не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що контролюючий орган протиправно визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єкту нерухомості, яке розташовані у м. Білій Церкві Київської області у розмірі 18089,01 грн.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №822/2624/16, висновок якої суд у відповідності по ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо твердження відповідача про те, що норма абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, суд зазначає наступне.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Тобто, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника.

Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Водночас, відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Так, згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічна норма закріплена в п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд звертає увагу на те, що норма абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, належна позивачу нежитлова будівля з прибудовами (склад цех) як будівля промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (абз. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд враховує те, що контролюючий орган не надав жодних доказів того, що будівля, яка є власністю позивача, використовується ним не за цільовим призначенням.

Щодо доводів позивача про безпідставність нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році на підставі рішення Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 02.02.2016 №04-92 "Про встановлення ставок податку на майно" з огляду на порушення вимог п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України під час прийняття такого рішення, то суд не приймає до уваги таку позицію позивача, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Статтею 8 Податкового кодексу України встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до п.п.10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого, відповідно до п.п.265.1.2 п.265.1 ст. 265 Податкового кодексу України, входить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що установлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є обов'язком сільської ради, відтак рішення Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 02.02.2016 №04-92 "Про встановлення ставок податку на майно" прийнято уповноваженим органом та на виконання прямих норм Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015 року.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Як слідує з матеріалів справи, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2016 рік в межах Фурсівської сільської ради встановлено рішенням від 02.02.2016 №04-92 "Про встановлення ставок податку на майно".

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно приписів пункту 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VIII від 24.12.2015, установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74 - 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 16.05.2017 №1401-13.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений ним судовий збір в розмірі 740 (сімсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.