Рішення № 73959385, 07.05.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 травня 2018 рокум. Ужгород№ 303/7094/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Петрус К.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради, представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради , в якому просить: 1) дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради по відмові у наданні статусу члена сім'ї померлого учасника бойових дій, на якого поширюється чинність пункту першого та третього статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визнати неправомірними; 2) зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради надати статус члена сім'ї померлого учасника бойових дій, на якого поширюється чинність пункту першого та третього статті 10 Закону України "Про статус веретранів війни, гарантії їх соціального захисту", та видати посвідчення члена сім'ї загиблого учасника бойових дій. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що її чоловік був ветераном війни - учасником бойових дій та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Після смерті чоловіка шлюбу ні з ким не укладала. Тому вважає, що на неї розповсюджується дія п. 1 ст. 10 та п. 3 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами про надання їй статусу вдови учасника бойових дій. Однак у наданні такого статусу їй було відмовлено у зв'язку з тим, що її чоловік при житті не був визнаний інвалідом. Дану відмову вважає неправомірною в силу ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.01.2018 р. даний адміністративний позов передано на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.02.2018 р. було відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради.

В судових засіданнях ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з мотивів, наведених вище.

12 березня 2018 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов №1801/01-17 від 07.03.2018 р., в якому у задоволенні позову просить відмовити, аргументуючи тим, що відмова у наданні позивачу статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій була правомірна, оскільки смерть ОСОБА_2 настала не з підстав, визначених у п. 1 ст. 10 та п. 3 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У судові засідання представник позивача жодного разу не з'явився, обґрунтовуючи зайнятістю в інших судових засіданнях.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 (чоловік позивача) був учасником бойових дій в Афганістані в період з 21 липня 1982 р. по 20 жовтня 1984 р. та на нього розповсюджувалися пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (довідка Мукачівського міського військового комісаріату №101/4 від 20.01.1995 р., арк. спр. 8).

Відповідно до довідки Мукачівського об'єднаного міського військового комісаріату №3643/8 від 23.10.2017 р., ОСОБА_2 помер внаслідок травми голови ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 7).

17 березня 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернулася до ДУ «Урядовий контактний центр» з проханням надати їй статус вдови померлого учасника бойових дій. Таке звернення було скеровано за належністю та розглянуто Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області (далі - Управлінням праці та соціального захисту населення). Листом від 22.03.2016 р. №К-595/05-08 заявниці було повідомлено, що для розгляду наведеного в зверненні питання необхідно надати копії наступних документів: копію паспорта, ідентифікаційного коду, свідоцтва про одруження, свідоцтва про смерть, посвідчення учасника бойових дій померлого чоловіка та довідки МСЕК про його інвалідність (арк. спр. 10).

24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Управлінням праці та соціального захисту населення з листом, в якому просила розглянути питання надання їй статусу вдови померлого учасника бойових дій (первинне звернення від 22.03.2016 р.). Окрім того, повідомила, що її чоловік, ОСОБА_2, був нагороджений медалями колишнього Союзу РСР за бездоганну військову службу (арк. спр. 60).

Листом №01-19/345 від 31.10.2017 р. Управління праці та соціального захисту населення, розглянувши повторне звернення ОСОБА_1 щодо надання статусу «Члена сім'ї загиблого» померлого ветерана війни повідомлено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», не розглядаються повторні звернення одним і тим органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Також проінформовано заявницю, що відповідь на попереднє звернення їй було надіслано 22 березня 2016 р. №К-595/05-08 (арк. спр. 61).

Вважаючи зазначену відмову відповідача протиправною, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до приписів Розділу 11 Конституції України, право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Правовий статус ветеранів війни, питання забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них регламентується Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон).

Як вбачається з матеріалів справи, своє право на отримання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, як дружини померлого учасника бойових дій, ОСОБА_1 обґрунтовує нормами п.п. 1 та 3 статті 10 Закону.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ст. 10 Закону, до осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, відносяться:

1) сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів;

3) дружин (чоловіків), які не одружилися вдруге, батьків, неповнолітніх дітей померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1938, 1939, 1945 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних).

Відповідно до п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі - Положення), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

П. 4 Положення передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

Згідно п. 7 Положення «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повторно звернулася до відповідача, як до уповноваженого органу, зі зверненням від 24 жовтня 2017 року з метою отримання статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій, оскільки попереднє звернення від 17 березня 2016 року по суті розглянуто не було з мотивів не наданням заявницею всіх необхідних для отримання такого статусу документів. Одночасно в 2016 році їй було роз'яснено про можливість розгляду такого звернення в майбутньому у разі подання визначених в листі-відповіді документів.

Разом з тим, листом від 31 жовтня 2017 р. №01-19/345 Управлінням праці та соціального захисту населення заявниці було відмовлено у розгляді такого звернення по суті, оскільки Закон України «Про звернення громадян» не передбачає повторного розгляду звернень з одних і тих самих питань. Окрім того, зазначено, що відповідь щодо звернення позивачу була надана листом від 22.03.2016 р. №-595/05-08.

З огляду на те, що жодного разу звернення позивача про отримання статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій по суті розглянуто не було, суд вважає таку відмову Управління праці та соціального захисту населення від 31 жовтня 2017 р. №01-19/345 протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства. Суд зазначає, що, відмовившись розглянути прохання ОСОБА_1 по суті, відповідач порушив надане Конституцією України право кожному громадянину на соціальний захист.

Тому позовна вимога ОСОБА_3 щодо визнання дій Управління праці та соціального захисту населення по відмові у наданні статусу члена сім'ї загиблого учасника бойових дій неправомірними підлягає задоволенню.

Суд спростовує посилання відповідача у відзиві на позов в обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення на те, що смерть ОСОБА_2 настала не з підстав, визначених у п. 1 ст. 10 Закону, з огляду на те, що заява ОСОБА_1 взагалі по суті розглянута не була, та вказана аргументація відсутня в листі від 31 жовтня 2017 р. №01-19/345.

Разом з тим, суд не може задовольнити позов в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення надати позивачу статус члена сім'ї загиблого учасника бойових дій та видати посвідчення члена сім'ї загиблого учасника бойових дій у зв'язку з наступним.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Ч. 2 ст. 6 КАС України передбачає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній може лише визнати неправомірність винесеного рішення, натомість зобов'язання державного органу прийняти певне рішення у тих чи інших правовідносинах є формою втручання у його дискреційні повноваження та перебуває поза межами компетенції адміністративного суду.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з нормами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У зв'язку з наведеним, враховуючи ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою захисту порушених суб'єктом владних повноважень прав позивача суд вважає, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 в даному випадку буде зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 жовтня 2017 року про надання їй статусу вдови померлого учасника бойових дій в порядку, встановленому законом.

За наведених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради (АДРЕСА_1) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради по відмові у наданні статусу члена сім'ї померлого учасника бойових дій, на якого поширюється чинність пункту першого та третього статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 24 жовтня 2017 року про надання статусу вдови померлого учасника бойових дій.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Валенберга, буд. 31, код ЄДРПОУ 03192980) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) сплачений судовий збір в розмірі 320,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15 травня 2018 року.

СуддяР.О. Ващилін