Рішення № 73958938, 20.03.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року № 810/4547/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько Валентина Данилівна, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ківшовата Агро", про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько Валентина Данилівна, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ківшовата Агро", про зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у лютому 2016 року представник ТОВ "Ківшовата Агро" звернувся до позивача з пропозицією внести доповнення в існуючий договір оренди. Як запевнював представник ТОВ "Ківшовата Агро", будь-яких змін чи доповнень крім збільшення розміру орендної плати в запропонованому для підписання документі не передбачено, тому позивач погодився і підписав наданий йому документ. Ознайомившись із Інформаційною довідкою, представником позивача було з'ясовано, що оспорюваний договір був укладений та зареєстрований під час дії Додаткової угоди до Договору оренди землі від 01.10.2008 року та від 23.05.2012 року, оскільки термін Додаткової угоди до Договору оренди землі від 01.10.2008 року від 23.05.2012 року має закінчитись 29.12.2017 року, а Договір оренди землі від 02.02.2016 року зареєстрований реєстратором 06.03.2016 року, тому його необхідно визнати недійсним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2017 дану позовну заяву залишено без руху, через невідповідність її статтям 160, 161 КАС України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2018 відкрито провадження по даній справі та призначено судове засідання на 14.02.2018.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначила, що у справі йдеться про реєстрацію похідного права, яке виникло після 1 січня 2013 року у державного реєстратора не виникло обов'язку звертатися до інших суб'єктів владних повноважень для отримання інформації щодо відповідної земельної ділянки. У документах, поданих заявником, не містилося інформації, яка може вважатися перешкодою для державної реєстрації права оренди. ТОВ "Ківшовата Агро" було подано для реєстрації повний та належно оформлений пакет документів, який вимагається Законом для вчинення відповідної реєстраційної дії.

Також відповідач просила суд здійснювати розгляд даної справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Представник ТОВ "Ківшовата Агро" 12.02.2018 подав до суду пояснення в обґрунтування яких зазначив, що між позивачем та третьою особою за згодою, до закінчення строку дії договору оренди землі зареєстрованого 01.10.2008 та продовженого додатковою угодою від 23.05.2012, було достроково укладено новий договір оренди вказаної земельної ділянки. Відповідно до договорі оренди землі б/н від 02.02.20106 позивач та третя особа погодили нові умови щодо орендної плати та строку дії договору. В даному випадку відсутня подвійна реєстрація права оренди земельної ділянки, оскільки у спірних відносинах, що виникли фігурують ті самі сторони та одна й та сама земельна ділянка. Також звертає увагу суду на відсутність будь-яких доказів щодо введення позивача в оману або укладання такого договору в наслідок помилки, або під примусом.

Судове засідання призначене на 14.02.2018 року знято з розгляду та призначено на 06.03.2018 року.

06.03.2018 сторони у судове засідання не з'явилися, представники позивача та третьої особи подали клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З таких підстав, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є власником земельної ділянки загальною площею 5,0753 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: НОМЕР_3, що розташована на території Ківшоватської сільської ради Таращанського району Київської області. Дана обставина підтверджується копіями державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого Таращанською райдержадміністрацією Київської області 09.11.2014 року, Інформаційної довідки Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № НОМЕР_2 від 26.09.2017.

01.10.2008 року сторони уклали договір оренди вищезазначеної земельної ділянки №б/н, який зареєстровано Таращанським районним відділом СВП "Київський обласний реєстраційний центр" центр ДЗК від 01.10.2008 за № 04083330048. Відповідно до п. 3.1 договору від 01.10.2008, договір оренди землі укладено на 5 років.

23.05.2012 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 01.10.2008, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди щодо продовження терміну дії договору на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 01.10.2008, шляхом продовження строку дії договору на 5 років з моменту державної реєстрації додаткової угоди. Також сторони дійшли згоди щодо необхідності приведення у відповідність до норм Закону України "Про оренду землі" і інших умов договору від 01.10.2008. Додаткова угода зареєстрована в управлінні Держкомзему у Таращанському районі Київської області 29.12.2012 за №322440004005845.

02.02.2016 сторони уклали новий договір оренди землі, відповідно до п. 3.1 якого договір укладено на 7 років. Строк дії договору починається з моменту державної реєстрації права оренди за цим договором.

Договір від 02.02.2016 зареєстрований приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області, Скоробагатько В.Д. 06.03.2016, номер запису про право власності № НОМЕР_4, індексний номер: НОМЕР_5.

Представник позивача у позовній заяві звертає увагу суду на той факт що, оспорюваний договір був укладений та зареєстрований під час дії договору від 01.10.2008 р., оскільки термін дії Додаткової угоди до договору оренди землі від 01.10.2008 року (дата підписання - 23.05.2012 р.) закінчується 29.12.2017 року, а договір оренди землі від 02.02.2016 року зареєстрований реєстратором 06.03.2016 року, тому його слід визнати недійсним.

ТОВ "Ківшовата Агро" не було припинено дію існуючого договору який зареєстрований згідно законодавства та закінчується 29.12.2017 року.

Законодавством України не передбачено порядку подвійної реєстрації договорів оренди земельних ділянок - в даному випадку подвійна реєстрація є незаконною та в цьому вбачається порушення законних прав орендодавця щодо розпорядження своїм майном на власний розсуд після закінчення договору.

Суд погоджується з твердженням представника позивача, законодавством України не передбачено порядку подвійної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, однак даний договір від 02.02.2016 вже був предметом розгляду у судовому процесі.

Відтак, рішенням Таращанського районного суду Київської області яке набрало законної сили по справі №379/1247/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Ківшовата Агро" про визнання недійсним договору оренди землі від 02.02.2016 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

В даному рішенні Таращанський районний суд Київської області встановив, що укладенням договору б/н від 02.02.2016, ТОВ "Ківшовата Агро" скористалось своїм переважним правом на продовження договору оренди, звернувшись до ОСОБА_1 до спливу його строку та за згодою останньої уклало його на новий строк.

У даному випадку відсутня реєстрація подвійного речового права, адже всі складові права, які підлягали реєстрації були ідентичні праву, яке вже було зареєстровано до цього.

Обов'язок припинити дію попереднього договору оренди землі, виникав би у ОСОБА_1 тільки у випадку її намірів укласти такий договір оренди з іншою особою.

Таким чином, твердження позивача щодо подвійної реєстрації є необґрунтованим та суперечить наведеним нормам законів.

Крім того, у позовній заяві представник позивача стверджує, що договір оренди землі слід визнати недійсним у зв'язку з невідповідністю вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України. Зокрема зазначає, що укладення договору суперечить приписам статті 93 Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", так як договір укладався під час дії договору від 01.10.2008 року (так звана подвійна реєстрація).

Однак норма статті стаття 93 Земельного кодексу України не містить жодної прямої заборони, на які посилається представник позивача, а тому таке твердження є необґрунтованим.

Суд звертає увагу на те, що у даному спорі відсутні порушені права позивача.

Так, відповідно до засад цивільного судочинства захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання недійсним договору оренди землі можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим договором.

З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що у останньої є претензії до ТОВ "Ківшовата Агро" щодо строку користування земельною ділянкою.

В цей же час, позивач своє волевиявлення на укладення договору оренди землі, як сторона правочину виявила у момент досягнення згоди з усіх його істотних умов, скріпивши договір своїм підписом. Доказів щодо введення її в оману або укладення такого договору в наслідок помилки, або під примусом, позивач не надала, а отже підстав для його недійсності - немає.

Крім того, відповідно до правових позицій Верховний Суд України, викладених у постановах по справах: №800/206/15 від 15.12.2015 року, №800/340/16 від 11.04.2017 року, №800/134/15 від 01.12.2015 року, № 6-94 цс 13 від 25.12.2013 р., підлягає захисту судом саме порушене право позивача, а не формальне порушення закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на звернення до суду способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «правб» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «прав» має один і той же зміст.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що права позивача не порушені, а факт підписання договору оренди землі позивачем вказує, що він на момент його укладення відповідав намірам та інтересам ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, при розгляді даної справи не підлягають доказуванню обставини, щодо відсутності подвійної реєстрації права оренди та попущення прав позивача.

Також, представник позивача, зазначає, що державний реєстратор під час реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність уже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Стверджує, що відповідач в порушення ч. 2 ст. 9 Закону №1952-IV при проведенні державної реєстрації речового права за договорами оренди землі не перевірив належним чином наявність реєстрації права оренди на цю земельну ділянку, внаслідок чого повторно зареєстрував договір оренди однієї і тієї ж земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки створює ситуацію, коли одну і ту ж ділянку було передано в оренду двічі.

З цього приводу, суд зазначає наступне, підставою для реєстрації являється договір оренди землі, укладений між сторонами в письмовій формі без нотаріального посвідчення 02 лютого 2016 року, за яким ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ "Ківшовата Агро" земельну ділянку площею 5,0753 га, кадастровий номер: НОМЕР_3, розташовану за адресою: Київська область, Таращанський район, Ківшоватська сільська рада строком на 7 років.

Згідно Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", під час проведення реєстрації державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Ця норма передбачає чіткий перелік обставин, які має перевірити реєстратор, для того щоб упевнитися у відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Реєстратор обов'язково перевіряє відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах.

Водночас, вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" здійснювати перевірку таких відомостей у інших базах даних (як це передбачено пунктом 8-1 частини другої статті 9 Закону № 1952-VI), не передбачено.

Оскільки у справі йдеться про реєстрацію похідного права, яке виникло після 1 січня 2013 року у відповідача не виникло обов'язку звертатися до інших суб'єктів владних повноважень для отримання інформації щодо відповідної земельної ділянки.

Водночас, у документах, поданих ТОВ "Ківшовата Агро", не містилося інформації, яка може вважатися перешкодою для державної реєстрації права оренди.

Частиною першою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", передбачено вичерпний перелік підстав відмови в державній реєстрації прав, а саме: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 4-2 та частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Згідно ч. 4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заборонено відмовляти в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом.

Таким чином, приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. при здійсненні державної реєстрації договору оренди земельної ділянки без номера від 02.02.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Ківшовата Агро" діяла на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 77, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.