Ухвала суду № 73957277, 04.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/7268/18

Провадження № 1-в/127/249/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:головуючого судді Шидловського О.В.

при секретарі Докійчук С.А.,

за участю прокурора Озерського Е.Е.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань №12, клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від відбування покарання у зв’язку з відбуттям строку покарання, -

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від відбування покарання у зв’язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року за п.п. «а,г,ж,з» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 193, ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) до покарання у виді смертної кари з конфіскацією всього особистого майна. Ухвалою Врховного Суду України від 02.10.1997 року вирок Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року щодо ОСОБА_1, залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2000 року вирок Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року щодо ОСОБА_1 змінено. Смертну кару – розстріл, призначену ОСОБА_1 замінено на довічне позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв’язку, своє клопотання підтримав та просив звільнити його від відбування покарання, посилаючись на доводи викладені в письмовому клопотанні.

Захисник ОСОБА_2 в судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_1 підтримала, просила суд його задоволити з підстав викладених у клопотанні її підзахисного.

Прокурор Озерський Е.Е. заперечив проти задоволення клопотання засудженого ОСОБА_1 з мотивів відсутності правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Заслухавши пояснення засудженого, захисника, думку прокурора, дослідивши матеріали особової справи, суд приходить до наступного висновку.

Так, ОСОБА_1 вироком Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року визнано винним за п.п. «а,г,ж,з» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 193, ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) та засуджено до покарання у виді смертної кари з конфіскацією всього особистого майна. Ухвалою Врховного Суду України від 02.10.1997 року вирок Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року щодо ОСОБА_1, залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2000 року вирок Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року щодо ОСОБА_1 змінено, смертну кару – розстріл, призначену ОСОБА_1 замінено на довічне позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

З вироку суду вбачається, що ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений в тому числі за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ст. 93 КК України 1960 року) в період до 18.07.1997 року та на той час санкцією вказаної статті передбачалось покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі або смертної кари.

При вирішенні клопотання засудженого ОСОБА_1 суд виходить з того, що рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 № 1-33/99 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини КК України (в редакції 1960 року), які передбачали смертну кару, як вид покарання та запроваджено мораторій на її застосування.

В подальшому, 22.02.2000 року до ст. 93 КК України внесено зміни відповідно до Закону України №1483-11 «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» в частині зміни виду покарання з «смертної кари» на «довічне позбавлення волі».

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29.12.1999 і до набрання чинності Законом України №1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання – довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями КК України 1960 року, щодо смертної кари і набранням чинності Законом України №1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень КК України 1960 року щодо смертної кари.

З вироку Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 18.07.1997 року вбачається, що ОСОБА_1 призначено покарання у виді смертної кари, яке ухвалою Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2000 року замінено на довічне позбавлення волі на підставі Закону України №1483-11 від 22.02.2000 року покарання, передбачене санкцією статті, що діяла на момент вчинення ним злочинів у виді смертної кари.

З рішення Конституційного суду України від 26.01.2011 №1-рп/2011, яким керується суд при вирішенні клопотання, вбачається, що наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України в ред. 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що КК України 1960 року встановлював безальтернативну санкцію – позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років – за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94 КК України в редакції 1960 року). Проте, законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).

За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Крім того, Конституційний Суд України вважає, що після Рішення від 29.12.1999 КК України 1960 року не став новим законом, що пом’якшував кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, оскільки в ч. 4 ст. 5 КК України 2001 року йдеться про можливість зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Таким чином, «зіставлення положень ст.ст. 8, 58, 92, 152, п. 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та ст. 6 КК України дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи».

Крім того, новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом України №1483 — довічне позбавлення волі — є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Даний висновок ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин.

Таким чином, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року, на час вчинення ОСОБА_1 особливо тяжкого злочину, то положення КК України 1960 року із змінами, внесеними Законом України № 1483, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище ОСОБА_1, а його посилання на відсутність в суду правових підстав для призначення іншого покарання ніж 15 років позбавлення волі є необґрунтованими.

В той же час, частиною першою статті 87 КК України, передбачено можливість заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, актом про помилування, який відповідно до ч. 1 ст. 87 КК України належить до компетенції Президента України.

Таким чином, нормами Кримінального Кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини. Такою можливістю вправі скористатися ОСОБА_1

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання засудженого ОСОБА_1, до довічного позбавлення волі, про звільнення від відбування покарання на підставі відбуття строку покарання задоволенню не підлягає, оскільки суд при постановленні вироку щодо нього призначив покарання у відповідності до положень Конституції України та чинного на той час Кримінального кодексу України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 87 КК України, ст. 152 КВК України, ст.ст. 370, 371, 372, 537, 539 КПК України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про звільнення від відбування покарання у зв’язку з відбуттям строку покарання, відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженому, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Суддя: