Рішення № 73954234, 14.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2018Справа № 910/2199/18За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС"

про стягнення 1342527,50 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача Тараненко Г.Ю.

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 14.05.2018 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" до товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" про стягнення 1342527,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 3399/11/14-В від 10.11.2014, в зв'язку з чим позивач звернувся про їх стягнення у розмірі 1342527,50 грн в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16.04.2018.

16.03.2018 від позивача надійшли пояснення з доказами направлення відповідачу, в яких міститься розрахунок лізингових платежів.

Відповідач в судове засідання 16.04.2018 не з'явився, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.05.2018.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ТОВ "Логістик МТС" станом на дату подання позовної заяви було: 01032, м. Київ, бульвар Шевченка, 33. 13.03.2018 в реєстр внесено запис про зміну місцезнаходження ТОВ "Логістик МТС" на: 93113, Луганська область, місто Лисичанськ, вул. Першотравнева, 201 А, каб. 5.

Процесуальні документи суду після 13.03.2018 направлялись відповідачу в тому числі і за адресою місцезнаходження: 93113, Луганська область, місто Лисичанськ, вул. Першотравнева, 201 А, каб. 5.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Станом на дату розгляду справи поштове відправлення № 0103045755120 та № 0103045755138 про вручення відповідачу ухвали від 16.04.2018 за обома відомими суду адресами не були вручені під час доставки, про що вказано у довідці форми 20: "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язку щодо пересилання поштового відправлення".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/2199/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив суду не надав.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та попереджений про наслідки не надання відзиву, його неявка не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №3399/11/14-В.

Згідно п. 1.1. 1.2, 1.3. договору встановлено, що лізингодавець зобов'язується придбати у власність майно, відповідно до встановленої лізингоодержувачем специфікації (додаток № 2 до договору), і передати це майно в платне володіння і користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу, для його господарських цілей на визначений строк, за умови оплати останнім лізингових платежів. Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом всього строку дії даного договору. Продавцем (постачальником) предмету лізингу, вказаного у специфікації є ТОВ "Рант"

Предметом лізингу за договором є автомобіль-самоскид МАЗ 6501А8-325, 2013 року випуску, виробництва ВАТ "Мінський автомобільний завод".

Відповідно до п. 1.4. договору, загальна вартість предмету лізингу на момент укладення договору складає: без ПДВ 651179, 70 грн., крім того ПДВ 20% - 130 235,94 грн., всього з ПДВ - 781 415,64 грн.

Згідно із п. 2.1. Договору, термін користування предметом лізингу лізингоодержувачем становить 84 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу відповідно до пункту 4.3. даного договору при умові належного користування предметом лізингу та належної сплати лізингових платежів за даним договором.

У разі дострокового розірвання даного договору та в інших випадках дострокового повернення предмету лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором (пункт 2.2. договору).

Лізингоодержувач оплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіка внесення лізингових платежів, викладених у додатку №1 до договору і нормами статті 3 даного договору. (п. 3.1. договору).

Положеннями п. 3.2., 3.3 договору передбачено, що лізингові платежі включають винагороду (комісію) лізингодавця та платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу. Загальна сума лізингових платежів уточнюється в Графіку внесення лізингових платежів, викладеному в додатку №1 до договору та може змінюватись у відповідності до умов договору.

Відповідно до ст. 3.4. договору, лізингові платежі нараховуються на дату, що зазначена в графі 2 Графіку платежів.

Відповідно до ст. 3.5.2. договору Лізингоодержувач зобов'язаний вносити (оплачувати) не пізніше дати, що встановлена для їх оплати в Графі 2 Графіку платежів, поточні лізингові платежі, розмір яких розраховується по наступні формулі: Т= To/Kт*Ко де:

Т- поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях;

То - поточний лізинговий платіж, що зазначено в Графі 6 Графіку платежів;

Ко - офіційний курс НБУ української гривни до Долара США на дату акту прийому-передач Предмета лізингу;

Кт - офіційний курс НБУ української гривни до Долара США на дату оплати поточного лізингового платежу, що зазначено в Графі 2 Графіку платежів.

Положеннями п. 3.5.3. договору встановлено, що всі платежі здійснюються шляхом перерахування (внесення) грошових коштів на банківський рахунок лізингодавця у строки зазначені в Графіку платежів. Виконання грошових зобов'язань лізингоотримувачем за письмовою згодою лізингодавця може бути здійснено будь-яким іншим законним способом.

Згідно п. 3.5.4. договору якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадають на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, то датою нарахування і оплати такого лізингового платежу вважається дата останнього робочого дня, після якого настає такий неробочий (вихідний/святковий або інший) день.

Згідно з пунктом 4.1. договору передача лізингодавцем лізінгоодержувачу у володіння і користування предмета лізингу, зазначеного у специфікації, здійснюється протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту фактичного отримання лізингодавцем предмету лізингу у продавця за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський район, с. Константинівка, вул. Миколаївська, 4.

Згідно п. 15.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

14.11.2014 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої було змінено вартість предмета лізингу на 665020,57 грн. з ПДВ., та викладено додаток №1 до договору (Графік внесення лізинговий платежів) в новій редакції.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивач передав у тимчасове володіння відповідачу предмет лізингу згідно специфікації, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу до договору фінансового лізингу від 10.11.2014 №3399/11/14-В від 14.11.2014 . Акт підписаний та скріплений печатками контрагентів. На виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав наступне майно, яке становить предмет лізингу: транспортний засіб МАЗ 6501А8-325, 2013 року випуску, реєстраційний номер АА 3643 КК.

07.09.2015 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, відповідно до якої додаток №1 до договору «Графік внесення лізингових платежів» викладено в новій редакції.

21.09.2016 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору, відповідно до якої додаток №1 до договору «Графік внесення лізингових платежів» викладено в новій редакції.

11.01.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору, відповідно до якої додаток 1 до договору «Графік внесення лізингових платежів» викладено в новій редакції.

05.02.2018р. між сторонами укладено угоду про розірвання договору фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014, відповідно до п. 6 якої лізингоодержувач визнав наявність у нього простроченої заборгованості за договором у розмірі 1342527,50 грн. і зобов'язався її погасити в строк не пізніше 10 днів з дати підписання цієї угоди, тобто до 15.02.2018.

16.02.2018 у зв'язку із наявністю за відповідачем заборгованості по сплаті лізингових платежів позивач, звернувся до відповідача з вимогою №28485, в якій просив в найкоротший строк погасити існуючу заборгованість, зокрема, за договором фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014.

Відповідач відповіді на вказану претензію не надав, існуючої заборгованості не погасив.

Відповідно до підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків від 19.02.2018. заборгованість за договором фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014 становить 1342527,50 грн.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014 виконав, передав транспортний засіб МАЗ 6501А8-325, 2013 року випуску, реєстраційний номер АА 3643 КК в платне володіння і користування на умовах фінансового лізингу відповідачу, що підтверджується Актом приймання-передачі предмета лізингу від 14.11.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідач свої зобов'язання зі своєчасної сплати лізингових платежів належним чином не виконав, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість в сумі 1342527,50 грн., що визнано ним в угоді про розірвання договору фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014 та Акті звіряння взаємних розрахунків від 19.02.2018.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене та враховуючи умови п. 6 угоди від 05.02.2018. про розірвання договору фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014, відповідач мав здійснити сплату заборгованості в сумі 1 342 527,50 грн. - до 15.02.2018. включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов'язання зі своєчасного погашення заборгованості не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт прострочення відповідачем строків виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості з оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, обставини визнані позивачем у позовній заяві та підтверджені матеріалами справи, відповідач не спростував шляхом подання належних та допустимих доказів. Відповідач не скористався наданим йому правом на подачу відзиву та доказів у спростування обставин щодо наявності підстав для стягнення з нього заборгованості за договором фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Таким чином, факт порушення відповідачем обов'язку погашення заборгованості з оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №3399/11/14-В від 10.11.2014 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1342527,50 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" (93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Першотравнева, 201А, кабінет 5; код ЄДРПОУ 39209821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 35, офіс 301; код ЄДРПОУ 37859096) заборгованість в розмірі 1342527 (один мільйон триста сорок дві тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 50 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 20137 (двадцять тисяч сто тридцять сім) грн. 91 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 15.05.2018

Суддя І.В.Усатенко