Рішення № 73952706, 14.05.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ДОДАТКОВЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.05.2018 Справа №607/3211/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Зарічної О.П., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачів ОСОБА_2, під час розгляду у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі матеріалів цивільної справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Тернопільобленерго», міського РЕМ про зобов’язання вчинити дії та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення у вказаній цивільній справі. Ним відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Тернопільобленерго» (далі ВАТ «Тернопільобленерго»), міського РЕМ про зобов’язання вчинити дії та стягнення коштів.

17 квітня 2018 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на вказане рішення.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року зазначена справа повернута до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області для ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про стягнення з позивача судових витрат чи можливості звільнення від них до 15 травня 2018 року.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечив про стягнення з його довірительки судового збору, посилаючись на те, що вона звільнена від його сплати.

Представник ВАТ «Тернопільобленерго» у судовому засіданні пояснила, що вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 судовий збір.

Заслухавши пояснення учасників, оглянувши матеріали справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

суд, що ухвалив рішення, <…> з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України).

Як убачається з вказаного вище рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, при зверненні до суду позивач заявила, судом були прийняті та піддані аналізу наступні вимоги:

-внести зміни в договір № 859065 шляхом збільшення потужності електроенергії, котра подається до її будинку з 2 кВт до 36,6 кВт;

-замінити обмежувальний автомат силою струму 16А на 64А;

-сплатити позичу 3 % річних за кожен день невиконання рішення апеляційного суду Тернопільської області у справі № 607/12913/15-ц, що складає 3'233'630 грн.;

-зобов’язати ВАТ «Тернопільобленерго» визнати дійсним первинний договір № 1319 від 17 серпня 1998 року, або визнати за даним будинком потужність в 50 кВт/5кВт з 115 кВт зарезервованих за позивачем.

Таким чином було заявлено три вимоги не майнового та одну вимогу майнового характеру. При цьому судового збору сплачено не було.

Згідно частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції котра діяла на момент звернення позивач з позовом до суду) за подання до суду фізичною особою позовної заяви:

-майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму (640 – 8'000 грн.);

-не майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму (640 грн.).

Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Від сплати судового збору за заявлення позовних вимоги щодо зобов’язання ВАТ «Тернопільобленерго»внести зміни в договір № 859065 шляхом збільшення потужності електроенергії, котра подається до її будинку з 2 кВт до 36,6 кВт, а також замінити обмежувальний автомат силою струму 16А на 64А, позивач звільнена на підставі частини 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», адже у дано спорі ОСОБА_4 виступає споживачем послуг ВАТ «Тернопільобленерго» і на неї розповсюджується діє цього нормативно-правового акту (стаття 11 вказаного закону).

Натомість на решту вимог, дія Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються, позаяк, як вставлено судом ОСОБА_4 не є, на ніколи не була стороною договору № 1319 від 17 серпня 1998 року, який просить визнати дійсним (або визнати за будинком потужність в 50 кВт/5кВт з 115 кВт зарезервованих за позивачем). Звідси про порушення її прав як споживача послуг ВАТ «Тернопільобленерго», котрі виникли за даним правочином, не приходиться.

Також сфера дії Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується і на вимоги позивача про сплату на її користь 3 % річних за кожен день невиконання рішення апеляційного суду Тернопільської області у справі № 607/12913/15-ц, що складає 3'233'630 грн.

Отже розмір судового збору, котрий позивачу слід було сплатити при зверненні до суду становив 8'640 грн. з яких:

-640 грн. за заявлення вимог не майнового характеру, про зобов’язання ВАТ «Тернопільобленерго» визнати дійсним первинний договір № 1319 від 17 серпня 1998 року, або визнати за даним будинком потужність в 50 кВт/5кВт з 115 кВт зарезервованих за позивачем;

-8'000 грн. за заявлення вимог майнового характеру про сплату позичу 3 % річних за кожен день невиконання рішення апеляційного суду Тернопільської області у справі № 607/12913/15-ц, що складає 3'233'630 грн.

Незважаючи на вказані вимоги закону, судового збору при зверненні до суду позивач не сплатив.

Частиною 1 та пунктом 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4Г було відмовлено, та з неї в користь держави слід стягнути вказану суму судового збору.

Щодо посилань представника позивача на те, що його довірителька звільнена від сплати судового збору слід вказати таке:

як встановлено такою, що набрала законної сили ухвалю апеляційного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року, у позивача відсутні підстави для звільнення її від сплати судового збору на підставі пункту 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (як громадяни, який у випадках, передбачених законодавством, звернувся із заявою до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб), оскільки законом визначено право на звільнення від сплати судового збору лише матері, котра звертається в інтересах власних малолітніх дітей, якщо останні є інвалідами I та II груп, дітьми-інвалідами і недієздатними інвалідами (пункт 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).

На момент пред’явлення позову суд не вбачав підстав для зменшення, або звільнення позивача від сплати судового збору, на підставі ст. 82 ЦПК України (котра була чинна на той час). Відсутні вони і на момент ухвалення рішення суду, відповідно до ст. 136 ЦПК України, чинній на момент його ухвалення.

Так, підставою для зменшення, або звільнення позивача від сплати судового збору, що у редакції ЦПК до 12 грудня 2017 року, що після, могло стати важке матеріальне становище позивача.

У матеріалах справи відсутні докази важкого матеріального становища ОСОБА_3, а тому немає підстав для звільнення, або зменшення розміру судового збору.

Окрім цього слід зазначити, що майновому становищу ОСОБА_3 уже надавалась правова оцінка судом.

Як встановлено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2017 року (а.с. 83), котра набрала законної сили, та що частково підтверджується і матеріалами даної справи, у власності малолітньої ОСОБА_4 перебував з 2007 року у власності житловий будинок за № 15 по вул. Довженка в м. Тернополі загальною площею 682, 2 м2. При цьому за договором купівлі-продажу від 18 листопада 2016 року, посвідченого нотаріального в реєстрі за № 1543, 66\100 даного будинку було відчужено ОСОБА_5 за суму 450'027 грн. Окремо представник позивачів в судовому засіданні пояснив, що на даній ділянці наявні ще два незавершених будівництвом житловий будинки, належні малолітньому ОСОБА_6 – площею приблизно 240 – 260 м2. не здані в експлуатацію проте фактично збудовані в 2009 – 2010 роках, що стверджується додатково рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 819\3275\14-а, котрим зобов’язано Управління ДАБІ у Тернопільській області провести реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації по вул. Довженка, 15 в м. Тернополі, що належить малолітньому ОСОБА_5 – ОСОБА_1. Окремо, з метою урахування дійсного майнового стану сторони позивача, суд приймає наявність Довідки з ЄДРЮО – ФОП Мніюсту України, згідно змісту котрої вбачається, що мати малолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_4 – ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа підприємець, має договір на постачання електроенергії від 08.2014 року до наступних об’єктів в м. Тернополі: торговий павільйон (магазин автозапчастин) вул. Довженка, 15, автостоянка по вул. Довженка, 15, шиномонтаж по вул. Довженка, 15, стоматкабінет вул. Чайковського, 39, заклад громадського харчування вул. Довженка, 15а. Також суд зазначає, що 22 червня 2016 року ОСОБА_3 здійснено сплату податку на нерухоме майно на суму 8'309, 20 грн. Враховуючи викладене, аналізуючи докази в їх сукупності, суд відзначає, що відсутні підстави стверджувати про важке матеріальне становище позивача і, як наслідок, звільняти від сплати судового збору чи зменшувати його суму, адже враховуючи ту обставину, що існують факти, котрі доказування не потребують – кількість нерухомого майна та об’єктів незавершеного будівництва, його (майна) фізичні характеристики, котре перебуває у власності малолітніх ОСОБА_4, й у фактичному володінні та експлуатації матері дітей та їх діда ОСОБА_1, значно перевищують майно середньостатистичного українця; й при цьому, як вищезазначено, встановлено факт реєстрації матері дітей як ФОП, отримання дитиною ОСОБА_4 в 2016 році доходу від відчуження частини нерухомого майна та можливість сплати ОСОБА_3 податку на нерухомість в значній сумі – 8'309,2 грн.

Керуючись пунктом 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в користь держави 8'640 (вісім тисяч шістсот сорок) грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Тернопільської області.

Повний текст рішення складений 14 травня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_7