Ухвала суду № 73945967, 07.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/268/18 Справа № 712/3977/17 Категорія: ч. 1 ст. 289 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6,

законного представника особи

щодо якої вирішується питання

про застосування примусових

заходів медичного характеру ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2018 року, якою кримінальне провадження за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимого в силу ст.. 89 КК України, -

за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, – закрито,

в с т а н о в и л а :

Згідно ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси, органами досудового слідства до суду було направлено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10, передбачених ст. 94 КК України, у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним типом нагляду, погоджене прокурором Черкаської місцевої прокуратури ОСОБА_9, згідно якого ОСОБА_10, перебуваючи у неосудному стані, 24 липня 2016, приблизно о 05 годині, разом з ОСОБА_11, прийшли до багатоповерхового будинку № 13 по вул. Конева (ОСОБА_12) у м. Черкаси, де помітили автомобіль марки ВАЗ модель 21061, жовтого кольору, р.н. «СА 9707 АО», який належить на праві власності ОСОБА_13, з метою незаконного заволодіння вказаним автомобілем, підійшли до нього, де ОСОБА_10 почав спостерігати за навколишньою обстановкою, щоб у разі появи сторонніх осіб попередити про це ОСОБА_11, який в свою чергу відчинив двері зі сторони водія та проник в салон автомобіля, де пошкодив замок запалювання і запустив двигун вказаного автомобіля, після чого ОСОБА_11 разом із ОСОБА_10 з місць вчинення суспільно-небезпечного діяння зникли, заволодівши зазначеним вище автомобілем, чим завдали ОСОБА_13 матеріальний збиток на суму 27 766,03 гривень.

Органами досудового слідства 21.11.2017 в ході розгляду судом першої інстанції клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10 було змінено клопотання та встановлено, що ОСОБА_10 причетний до вчинення суспільно-небезпечного діяння , передбаченого ч.1 ст. 289 КК України, а не ч.2 ст. 289 КК України, як зазначалося в попередньому клопотанні ( т. 1 , а.с. 70- 75).

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.12.2017 відмовлено в задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_10 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, а провадження по справі - закрито.

Суд мотивував своє рішення тим, що оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності , шляхом повного, і всебічного їх дослідження в судовому засіданні вважає, суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України, вчинене не ОСОБА_10, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_14.

В апеляційній скарзі прокурор, вважаючи ухвалу суду незаконною, просив її скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В обгрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі з підстав недоведеності причетності ОСОБА_10 до вчинення суспільно небезпечного даяння, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, оскільки судом не враховано, що свідок ОСОБА_11 змінив показання, які надавав під час досудового розслідування, також судом не допитано понятих, які були присутні під час проведення відтворення з останнім, на допиті яких наполягала сторона обвинувачення. Судом не надано оцінки показанням свідка ОСОБА_11 щодо непричетності ОСОБА_10 до вчинення злочину.

В зміненій апеляційній скарзі прокурор просив ухвалу районного суду скасувати через неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в основу рішення покладено висновок дактилоскопічної експертизи від 20.02.2017, який не був предметом дослідження судом першої інстанції, що є істотним порушенням. Крім того, в ході судового розгляду не були допитані свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які були понятими при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_11, чим допущено неповноту судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Лєнкової Н.Д., яка підтримала змінену апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила її задовольнити та призначити новий розгляд в суді першої інстанції; думки захисника ОСОБА_8 та законного представника особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, - ОСОБА_7, які заперечили проти задоволення зміненої апеляційної скарги прокурора, просили ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою; перевіривши матеріали провадження, переглянувши судове рішення відповідно до ст. 404 КПК України в межах зміненої апеляційної скарги, обміркувавши над її доводами, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.503 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності.

Згідно з частиною третьою вказаної статті, кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховується попередня судимість,факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

Положення ст.513 КПК України передбачають, що під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з’ясовує чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення та чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою, та що особа є неосудною.

Висновок суду першої інстанції про те, що суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України вчинене не ОСОБА_10 ґрунтується на доказах , досліджених судом першої інстанції, яким суд дав належну правовому оцінку, з яким погоджується і колегія суддів.

Так, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 показав, що 24 липня 2016 року, він перебуваючи біля будинку № 13 по вул. Конєва в м. Черкаси незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_1. Підійшовши до вказаного автомобіля, викруткою відкрив двері зі сторони водія та проник в салон автомобіля, де пошкодивши замок запалювання, запустив двигун та з місця вчинення злочину зник. По дорозі він підібрав ОСОБА_10, щоб останній вказав дорогу. На його запитання де він взяв автомобіль, відповів, що взяв у товариша. При викраденні автомобіля ОСОБА_10 присутнім не був.

Даними висновку судово-психіатричної експертизи №77 від 22.02.2017, згідно якого на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованого йому дій та на теперішній час, ОСОБА_10 виявляв та виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді змішаного розладу особистості в стані декомпенсації з домінуючими проявами біполярних афективних розладів, що супроводжується тривалою соціальною дезадаптацію та грубим порушенням критичних і прогностичних функцій мислення, що на думку комісії позбавляло на вказаний період часу та позбавляє на теперішній час його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, робить неможливим його подальшу участь у слідчих діях та судовому засіданні. З огляду на особливості психопатологічних проявів виявлених у підекспертного при експертизі, ОСОБА_10 виявляє клінічні ознаки пасивного типу суспільної небезпеки у зв’язку з чим відносно нього можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК України, у вигляд госпіталізації до психіатричної лікарні зі звичайним типом нагляду ( а.м.к.п. 64-68)

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що в ухвалі суд першої інстанції дав оцінку висновку дактилоскопічної експертизи від 20.02.2017 № 1/353, який не був безпосередньо досліджений судом першої інстанції, про що свідчить звукозапис судового засідання .

На думку колегії суддів вказане порушення не є істотним порушенням КПК України, яке слугувало б підставою для скасування рішення суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як про це просив прокурор в змінах до апеляційної скарги.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції в межах повноважень, передбачених ч. 2 ст. 404 КПК України, усунув вказане порушення шляхом безпосереднього дослідження в судовому засіданні апеляційного суду висновку дактилоскопічної експертизи від 20.02.2017 № 1/353 (а.м.кр.пр. 71-77)

Так, згідно даних висновку дактилоскопічної експертизи №1/353 від 20.02.2017, сліди пальців руки розмірами 12х9мм, 13х35мм,13х30мм та 13х18мм залишені відповідно відбитками вказівного, середнього, безіменного та мізинця пальців лівої руки, слід пальця руки розмірами 12х15мм залишений відбитком великого пальця лівої руки, слід пальця руки 13х28мм, залишений відбитком вказівного пальця лівої руки особи, дактилокарта, якої заповнена на ім’я ОСОБА_10, 30.05.1990р.н., та надана для порівняльного дослідження ( а.м.к.п. 71-77)

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що знайдені відбитки пальців ОСОБА_10 в автомобілі НОМЕР_1, не можуть бути беззаперечним доказом причетності останнього до вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України, оскільки його присутність в автомобілі не заперечується свідком ОСОБА_11, підтверджується матеріалами кримінального провадження та не оспорюється сторонами провадження.

Твердження свідка ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_10 не причетний до вчинення суспільно-небезпечного діяння за ч.1 ст. 289 КК України, а злочин щодо заволодіння вищевказаним автомобілем скоїв ОСОБА_11 один не спростовано жодними доказами по справі.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_10 інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння стороною обвинувачення в судовому засіданні не надано.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, ухвала суду є належним чином вмотивованою, так як в ній наведені належні й достатні мотиви та підстави її ухвалення, а тому доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими.

Нормами ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України визначено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Враховуючи вищенаведене, на думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції, оцінивши докази , надані стороною обвинувачення, вірно дійшов висновку про те, що вказані докази не доводять, що ОСОБА_10 вчинив суспільно небезпечне діяння, яке йому інкримінується, та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно нього та закрив кримінальне провадження згідно з вимогами ч.3 ст.513 КПК України.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, оскільки не допитав в судовому засіданні свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, які були понятими при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_11 є безпідставними, оскільки вказані свідки не являються свідками обвинувачення у даному кримінальному провадженні та органом досудового розслідування не були відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження районним судом, які б слугували підставою для скасування ухвали суду, не встановлено.

Колегія суддів, вважає, що підстав, передбачених ст. 415 КПК України, для скасування ухвали суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як того просить прокурор в зміненій апеляційній скарзі, в ході апеляційного розгляду не встановлено та прокурором в зміненій апеляційній скарзі не наведено.

Як вбачається з ухвали суду першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_10, оскільки інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння останній не вчиняв, в резолютивній частині ухвали суд першої інстанції помилково зазначив, що слід відмовити в задоволенні клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, що не узгоджується з Главою 39 КПК України, якою передбачено розгляд кримінальних проваджень щодо застосування примусових заходів медичного характеру, тому ухвала суду першої інстанції , в порядку ст. 408 КПК України, підлягає зміні з виключенням з резолютивної частини ухвали суду посилання: «за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України», та слід вважати, що відмовлено в задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10 за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

В решті - ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 404, п.2 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 408, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 грудня 2018 року, якою кримінальне провадження за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10 – закрито, - змінити.

Виключити з резолютивної частини ухвали суду посилання: «за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України».

Вважати, що відмовлено в задоволенні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_10 за ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.

В решті ухвалу суду – залишити без змін.

Змінену апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 – залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :